Дерев'яні церкви Закарпаття

Закарпаття називають краєм дерев’яних церков. В атеїстичні часи вони були закриті, приходили в занепад. Потім їх безжально використовували в якості складів, господарських приміщень. Багато згоріло. Деякі зазнали нападу шукачів скарбів і цінностей. У Свалявському, Мукачівському, Виноградівському, Тячівському, Перечинському, Хустському, Рахівському, Великоберезнянському та Міжгірському районах збереглися унікальні зразки дерев’яного народного зодчества. Для знайомства з духовною спадщиною Закарпатського краю складені туристичні маршрути з відвідуванням пам’яток дерев’яної сакральної архітектури.

Ужгород. Музей народної архітектури та побуту. Церква святого Архистратига Михаїла

Найвідоміша  пам'ятка монументального дерев'яного будівництва – Шелестівська церква освячена на честь святого Архістратига Михаїла. Всім туристам, які перебувають в Ужгороді, пропонується екскурсія в музей народної архітектури та побуту. У центрі міста просто неба зібрані унікальні експонати — житлові будинки, господарські будівлі, школа, кузня, корчма. У 1972 році скансен поповнився рідкісним експонатом — класичною лемківською церквою, єдиною в Закарпатті. Святиня була зведена в 1777 році в селі Шелестів Мукачівського району. Дослідники вважають цей рік датою освячення божниці, а побудували її ще раніше. На початку XX століття в селі побудували кам’яну церкву, а її попередницю в 1928 році перевезли в Мукачево. Довгий час переселенка була в занедбаному стані, поки на неї не звернули увагу фахівці і перевезли в музей, який нещодавно відкрився.

У 1972 і 2008 роках проводилися реставраційні роботи, протягом яких майстрами були виконані трудомісткі роботи зі спеціальними дерев’яними пластинами. Спорудження не містить металевих цвяхів і інших деталей. Церква поєднує шатровий і барокові стилі. Складається з малого зрубу — вівтарне приміщення, і великого зрубу — нава і бабинець. Велична споруда прикрашена трьома вежами. Центральне місце займає чотириярусний іконостас, що складається з ікон XVII-XVIII століть. По неділях у храмі проводяться богослужіння. Шелестівська Михайлівська церква має статус пам’ятки національного значення.

Ужгород. Музей народної архітектури та побуту. Дзвони

Біля храму експонується каплиця першої половини XIX століття з села Новоселиця Міжгірського району. У божниці представлені дерев'яні фігури, виготовлені з липи невідомим майстром.

Ужгород. Музей народної архітектури та побуту. Каплиця

Церква Покрови Пресвятої Богородиці — другий зразок лемківської школи народної монументальної архітектури Закарпаття. Архітектурний шедевр розташований на території музею народної архітектури та побуту в Пирогові.

Пирогів. Музей народної архітектури і побуту. Церква Покрови Пресвятої Богородиці. 1792 р.

Звели трикупольний храм в 1792 році серед Карпатських гір, букових лісів і кришталевих водних потоків в селі Плоске Свалявського району. Довжина споруди — 11,3 метра, ширина — 5,85 м. На зрубі зберігся напис «Рок бож 1792». Монументальну будову з трьох прямокутних зрубів у вигляді восьмикутника вінчають вежа і барокові бані. Церква обшита невеликими дошками і покрита ґонтом — покрівельним матеріалом у вигляді пластин з дерева. Історія не залишила імен зодчих, але за високим рівнем виконаної роботи можна сказати, що це були знавці пропорцій і матеріалу і майстрами на всі руки. Народні умільці передавали тонкощі ремесла у спадок, які і зараз використовуються висококласними будівельниками дерев’яних культових споруд із Західної України. При храмі була відкрита школа і релігійне життя збільшило кількість сільських жителів.

Через 135 років в 1927 році божницю чекала доля переселенки, як і інших лемківських родичів. Громада вирішила продати стареньку і на виручені гроші побудувати кам’яну заміну. Розібравши творіння з колод шириною 55-65 сантиметрів, його на санях перевезли в Сваляву, а звідти залізницею в село Канора біля Воловця. Під час боротьби з релігією в 1953 році церкву зняли з реєстрації і викреслили зі списків діючих храмів. Будівля занепала і руйнувалася від забуття і безгосподарності. Врятувало архітектурну перлину закарпатського краю відкриття в Києві музею просто неба, де зібрана найбільша колекція дерев’яних храмів України.

Дерев’яну красуню, розібрану на складові частини, перевезли до столиці і заново акуратно склали, як конструктор. Зараз вона є архітектурною домінантою в секторі «Закарпаття».

З 1999 року з утворенням громади в старовинному храмі по святковим і недільні дні проводяться богослужіння.

Історія Свято-Михайлівської церкви в Сваляві в передмісті Бистрому корінням сягає в літописні часи.

Свалява, Бистрий. Закарпатська обл. Свято-Михайлівська церква. 1588 р.

Під час татаро-монгольської навали, ховаючись від ворогів, віруючі звели в лісі молитовний будинок і просили Бога про допомогу прогнати чужинців з рідної землі. Коли стало безпечніше, люди перенесли церкву в долину, ближче до села. Датою спорудження божниці вважається 1588 рік, і освячена вона була спочатку в честь святого Миколая. У 1759 році храм перенесли на середину села і побудували вівтар, звели купола і новий дах.

Лемківська церква має вежу з бароковим завершенням.

Притвор оточує галерея з різьблених стовпчиків, пофарбованих у яскраві кольори.

На жаль, дерев’яну дзвіницю розібрали в 2001 році, замість неї спорудили нову муровану і поставили на неї маківку від попередниці.

Зберігся іконостас кінця XVIII століття. 21 листопада на храмове свято парафіяни виконують пісню-молитву Бистрянській церкві. У проникливих віршах викладено історію святині, в якій молилися багато поколінь на Бистрому.

Свалява, Бистрий. Закарпатська обл. Свято-Михайлівська церква. 1588 р.

Дуже рідкісний архітектурний скарб зберігся в первозданному вигляді в селі Уклин Свалявського району.

Уклин. Свалявський район. Закарпатська обл. Церква святих апостолів Петра і Павла 

Раніше віддалене гірське село було розташоване по іншу сторону долини, і церква в ньому була вже в XIV столітті. Епідемія холери спустошило Уклин, і люди переселилися, тікаючи від зарази. Існує приказка «Так мало людин, як хатин на Уклин». Для невеликої громади не потрібна була велика церква, і віруючі звели божницю маленьких розмірів. У подібному стилі і зі схожими конструктивними особливостями можна побачити культові споруди в Тарасівці, Рахові та Костринській Розтоці, але Уклинська вважається найдавнішою.

Історики вважають, що церква святих апостолів Петра і Павла була споруджена в кінці XVIII століття з матеріалу своєї прародительки. Її не змінили радикальні перебудови, але покриття довелося оновити. Ґонт виготовив майстер Іван Молдован з села Щіровець Воловецького району.

Дзвони і церковне начиння перенесли в нову кам’яну церкву Петра і Павла, побудовану в 1992 році. У старому храмі є великий хрест, святі образи, рушники, молитовники. За словами місцевих жителів, храм не закритий і його використовують як каплицю.

Зовсім близько біля нього знаходяться житлові будинки. Таке враження, що церква тепер розташована у дворі приватної садиби. Біля доріжки, що веде до входу в церкву, встановлена ​​скульптура Божої Матері. Закарпатська дивина має статус пам’ятки архітектури місцевого значення.

В Україні залишилося дуже мало майстрів, здатних виготовити ґонт для покрівлі сакральних споруд. Не завжди громаді вдається зберегти молитовне місце з дотриманням монументальних особливостей дерев’яного зодчества. Секрети і навички майстрів втрачаються, при ремонті все більше використовують сучасний матеріал, який дорожче, але на думку священиків і парафіян роблять храм гарніше і величніше. Прикладом невдалої реконструкції можна вважати Свято-Дмитрівську церкву в селі Вільховиця Мукачівського району.

Вільховиця. Мукачівського район. Закарпатська обл. Свято-Дмитрівська церква

Храм відноситься до бойківському типу споруд, в яких всі 3 частини мають однакові розміри, але різну висоту. Божниця була побудована з дубових колод в сусідньому селі Бистриця. Дослідники вважають датою її народження XVII століття.

З побудовою кам’яного храму, стареньку в 1910 році перенесли в Вільховицю. При переїзді була спрощена форма вежі, змінено покриття над навою і вівтарем, розширені віконні прорізи.

Двері в храм розташовані низько, щоб заходили з поклоном. Лиштви декоровані древніми символами сонця, а верхній одвірок виконаний у вигляді фігурної арки.

На склепіннях над ґанком написані образи святих мучеників і покровителів.

Дошка з часів Української Соціалістичної Республіки свідчить про статус пам’ятки архітектури XVIII століття.

У селі побудований новий храм, але в старому віруючі за традицією проводять різні православні обряди: беруть шлюб, хрестять новонароджених і відспівують померлих.