Відпочиваючи в Свалявському районі Закарпатської області, із задоволенням зібралася подивитися дерев’яну Свято-Михайлівську церкву, що знаходиться в передмісті Сваляви.
Від автостанції пішки всього 2,5 км на околицю міста. Перейшовши по мосту річку Свалявку, я побачила дві церкви, названі на честь Різдва Пресвятої Богородиці, обидві належать греко-католицькій громаді. Зліва — збудована у 1937 році.
Праворуч — зведена у 2010 році висотою 39 метрів з вежами.
Я йшла по вулиці Бистрянській, яка місцями круто піднімається вгору. Перепад висот щодо центральної частини міста — близько 80 метрів.
Відстань невелика, але потрібно було йти в гору і обличчям до сонця, а день видався спекотним, незважаючи на листопад. У Закарпатті холодні дні наступають пізніше, а осінь видалася дуже теплою. У палісадниках ще цвіли величезні кулі хризантем, багато вологи і сонячних днів квітам на користь. А виноград вже господарі прибрали з великих арок, напевно, вже скоро буде готове молоде вино. Цей район називається Бистрим. Мабуть, жителі звикли швидко підніматися по гористій місцевості і назвали так приміське село. Ну і я не дуже повільно досягла мети і побачила майже в кінці вулиці на підвищенні Свято-Михайлівську церкву.
Храм побудований в 1588 році в лемківському стилі без єдиного цвяха і був спочатку освячений на честь святого Миколая. Це зараз він знаходиться на території села, а відразу його звели в лісі, подалі від ворожих полчищ, які все спалювали в Україні на своєму шляху. В середині 17 століття святиню перенесли на теперішнє місце і переосвятили на честь Архістратига Михаїла. Церква вважається пам’ятником архітектури і історії, належіть до Української Православної Церкви.
Після Другої світової війни вона була закрита і лише в 1990-і роки знову відкрита для віруючих.
Хрести на дзвіниці і на одному з куполів церкви — восьмикінечні.
Дзвіницю не вдалося зберегти. У 2000 році побудували нову, а купол використовували від старої. Кам’яна дзвіниця з дерев’яним куполом.
Наближався день святого Архангела Михаїла і підготовка до нього була очевидною. Деякі деталі храму пофарбували.
На церковній території були висаджені хризантеми, прибрано листя, тут же залишилися забуті кимось граблі. Я сиділа на лавочці, насолоджувалася благодаттю, нікого не було навколо. Раптом під’їхала іномарка, і з неї вийшли двоє чоловіків, швидше за все, батько і син. Вони стали фотографувати церкву, і я відійшла, щоб не заважати. Старший запитав про храм, я трохи розповіла, що знала про нього. Вони мене прийняли за місцеву жительку та поцікавились, як тут життя. Дуже здивувалися, що я здалеку приїхала. Запропонували підвезти до автостанції. Я подякувала, сказала, що не поспішаю і хочу ще побути тут. Тут з машини пролунав роздратований жіночий голос з вимогою припиняти фотозйомку. Жінка навіть на хвилинку не вийшла з машини, щоб побачити таку красу. Чоловіки попрощалися і помчали до автомобіля. А я ще походила навколо і в тиші помилувалася величною будовою.
Біля церкви — старий цвинтар.
На зворотному шляху довелося мало не бігти по крутому спуску вниз. Вулицею хлопці років 6-7 на велосипедах влаштували віражі, але зупинилися, пропускаючи мене. Я запитала, чи знають вони, що за церква у них в селі. Звичайно, знають, хоча живуть не на цій вулиці, сюди приїжджають кататися.
21 листопада — православне свято, Собор Архістратига Михаїла та інших Небесних Сил безтілесних — ангелів. Я не могла не з’їздити в цей день в Свято-Михайлівський храм. Людей було дуже багато, всі не вмістилися і стояли на церковному подвір’ї. Усередині храму деякі деталі інтер’єру теж дерев’яні: сходи, рами у святих образів. В кінці служби всі парафіяни заспівали молитву-пісню, складену ними самими в честь своєї церкви. Слова прості і проникливі. Пізніше я знайшла ці слова і привожу їх тут, щоб показати, як люди бережуть свою історію і дорожать нею.
Стоїть у нас на Бистрім старинная церква,
До неї в неділю всі люди ідуть.
Молитися Богу, просити у нього,
Щоб дав їм здоров`я, щасливе життя.
Стоїть та красуня дівочої вроди,
Її збудували вже много віків.
Її охороняє Архангел Михаїл,
А Божая Мати ЇЇ береже.
Стоїть, мов дівчина, струнка и висока,
У неї з дитинства закохані всі.
Бистрянськая церква дарує нам спокій,
Такої у світі ніде не знайти.
До неї приходять із далеку люди,
Щоб подивитись на її красоту.
У ній молились наші пра-прадіди,
А нині у ній молимось ми.
Стоїть у нас на Бистрім старинськая церква,
Старинськая церква стоїть вже давно.
Її збудували далеко у лісі,
Коли тут гуляла татаро-монгольська орда.
Люди збудували маленьку хатинку,
У ній молились і вдень, і вночі.
Просили вони Бога,
щоб допоміг прогнати чужинців зі своєї землі.
А коли настала знаменна подія,
І всі чужинці зникли із землі,
Тоді перенесли хатинку в долину,
Поближе до свого села.
У 1588 році її освятили, дали їй ім`я, Архангела Михайла попросили її берегти.
У 1630 році її перевезли у середину села.
Добудували вівтарь і кришу, і збудували їй купола.
І стала красивою Бистрянськая церква,
І люди приходять молитись у ній.
І просять вони Бога і Михаїла
Для наших нащадків її зберегти.
Після причастя і всіх ритуалів селяни відзначали храмове свято, а я з чудовими враженнями, якими ділюся з вами, поверталася знайомою дорогою на автостанцію.
Немає коментарів:
Дописати коментар