Проїжджаючи через село біля пам’ятника Т. Г. Шевченку, згадала коротку розмову на ринку в Моршині з бабусею, яка продавала яблука і чорнослив.
Купуючи у неї ароматні дари осені, я запитала: «Де такі чудові фрукти ростуть?» «У Лисятичах», — відкрила для мене ще одну назву населеного пункту Львівщини продавщиця плодів з власного саду.
«А що у вас є в селі? Пам’ятники Шевченку чи Франку є?» — поцікавилася я. Відповідь мене просто вразила і запам’яталася надовго: «У кожному селі є пам’ятники або Шевченку, або Франку, дитинко!» — відповіла жителька Лисятичів з гордістю і подивом, як же я цього не знаю. Буквально за 30 секунд я стільки дізналася про сільські пам’ятки і врожайні сади Прикарпаття. І завжди, коли бачу пам’ятники нашим народним поетам біля сільських шкіл і будинків культури, я згадую урок продавщиці вітамінної продукції.
Пізніше я дізналася, що найбільше на території України пам’ятників Кобзарю і Каменяреві встановлено в Івано-Франківській і Львівській областях.
