17 лютого 2016 р.

Вільховиця. Дерев'яна пам'ятка в закарпатському селі

Відпочиваючи у Свалявському районі Закарпатської області, я вирішила не втрачати час і по можливості подивитися в окрузі дерев’яні церкви. Одна з них знаходиться в селі Вільховиця Мукачівського району.

Вільховиця. Церква святого Великомученика Дмитра
Зі Сваляви я поїхала електричкою Львів — Мукачево до станції Чинадієво. Поруч зі мною сиділи подружжя поважного віку, яких я попросила підказати, коли моя станція. Вони мені запропонували побачити й інші пам’ятки в окрузі. Я пізніше з’їздила в це село спеціально подивитися те, що не бачила. А в замку графа Шенборна вже доводилося бувати.
Виявляється, що батько моєї попутниці до війни працював там пічником і садівником. Прожив він до глибокої старості. У колишнього власника замку, графа Шенборна, у Відні живуть нащадки. Одна з них приїжджала на Закарпаття у комерційних справах. Їй захотілося зустрітися з тим, хто був одним з останніх свідків життя її предків у замку. Аристократка разом з перекладачем і лікарем провідала старого, привезла гостинці. Виглядала вона скромно, без золотих прикрас, які так люблять у нас. Запропонувала оплатити медичні послуги та запросила відвідати столицю Австрії. Молоде покоління цієї сім’ї скористалося запрошенням.
За бесідою швидко пролетів час, жінка на прощання побажала мені всього самого доброго і порадила йти за двома дівчатами, які вийшли на цій станції.

Чинадієво. Залізнична станція

Щоб не йти самій по безлюдному і незнайомому селу, я їх наздогнала і запитала, як дійти до Вільховиці. Дівчата запропонували йти з ними. Ми йшли по односторонній вулиці, розташованої біля самої річки Латориці.

Чинадієво. Ріка Латориця

Сестри розповіли про себе, вони вчаться у Свалявському агротехнічному коледжі, на навчання їздять щодня. Вже були на практиці у Словаччині, майбутніх технологів запросили туди на роботу. Ось ще дві розумниці і красуні розвиватимуть виноробство не вдома, а за бугром. Ми перейшли по мосту річку Латорицю і студентки попрощалися, їм в інший бік.

Чинадієво. Ріка Латориця

А я вже бачила церкву святого Великомученика Дмитра і швидко попрямувала до неї. На краю села — хрест.

Вільховиця. Хрест

Церква побудована в 17 столітті в селі Бистриця, а на початку 20 століття перенесена в Вільховицю. Безсумнівно, що переїзд для такої споруди дуже трудомісткий, тому частину конструкції довелося замінити. Ремонт святині зробили невдалий, порушивши архітектурний стиль дерев'яного храму. Тим не менш, святиня діюча і вважається пам’яткою архітектури.

Вільховиця. Церква святого Великомученика Дмитра

Вільховиця. Церква святого Великомученика Дмитра

Вільховиця. Церква святого Великомученика Дмитра

Вільховиця. Церква святого Великомученика Дмитра

Двері в храм розташовані низько, потрібно заходити з поклоном.

Вільховиця. Церква святого Великомученика Дмитра

Вільховиця. Церква святого Великомученика Дмитра

Образи святих написані на склепіннях над ґанком.

Вільховиця. Церква святого Великомученика Дмитра

Вільховиця. Церква святого Великомученика Дмитра

Вільховиця. Церква святого Великомученика Дмитра

Вище по вулиці є новий храм. Але я до нього не дійшла, оскільки осінній день короткий, треба було поспішати на електричку. Я трохи пройшлася вгору по вулиці, там розташоване управління Мукачівського лісництва і хрест на його території.

Вільховиця. Лісництво

Вільховиця. Хрест на території лісництва

Назад я йшла знайомою дорогою і розглядала красиві садиби.

Чинадієво. Житловий будинок

Берег річки укріплений стіною. Латориця навесні розливається, траплялися повені. Історичний напис на камені, повінню не зашкодило.

Чинадієво. Берегове укріплення

Тільки я прийшла на станцію, підійшла електричка, через 25 хвилин була в Сваляві. Дякую всім, хто допоміг мені в поїздці, а враженнями ділюся з вами.

Свалява. Залізничний вокзал

Немає коментарів:

Дописати коментар