Зі Сваляви я поїхала електричкою Львів — Мукачево до станції Чинадієво. Поруч зі мною сиділи подружжя поважного віку, яких я попросила підказати, коли моя станція. Вони мені запропонували побачити й інші пам’ятки в окрузі. Я пізніше з’їздила в це село спеціально подивитися те, що не бачила. А в замку графа Шенборна вже доводилося бувати.
Виявляється, що батько моєї попутниці до війни працював там пічником і садівником. Прожив він до глибокої старості. У колишнього власника замку, графа Шенборна, у Відні живуть нащадки. Одна з них приїжджала на Закарпаття у комерційних справах. Їй захотілося зустрітися з тим, хто був одним з останніх свідків життя її предків у замку. Аристократка разом з перекладачем і лікарем провідала старого, привезла гостинці. Виглядала вона скромно, без золотих прикрас, які так люблять у нас. Запропонувала оплатити медичні послуги та запросила відвідати столицю Австрії. Молоде покоління цієї сім’ї скористалося запрошенням.
За бесідою швидко пролетів час, жінка на прощання побажала мені всього самого доброго і порадила йти за двома дівчатами, які вийшли на цій станції.
Щоб не йти самій по безлюдному і незнайомому селу, я їх наздогнала і запитала, як дійти до Вільховиці. Дівчата запропонували йти з ними. Ми йшли по односторонній вулиці, розташованої біля самої річки Латориці.
Сестри розповіли про себе, вони вчаться у Свалявському агротехнічному коледжі, на навчання їздять щодня. Вже були на практиці у Словаччині, майбутніх технологів запросили туди на роботу. Ось ще дві розумниці і красуні розвиватимуть виноробство не вдома, а за бугром. Ми перейшли по мосту річку Латорицю і студентки попрощалися, їм в інший бік.
А я вже бачила церкву святого Великомученика Дмитра і швидко попрямувала до неї. На краю села — хрест.
Церква побудована в 17 столітті в селі Бистриця, а на початку 20 століття перенесена в Вільховицю. Безсумнівно, що переїзд для такої споруди дуже трудомісткий, тому частину конструкції довелося замінити. Ремонт святині зробили невдалий, порушивши архітектурний стиль дерев'яного храму. Тим не менш, святиня діюча і вважається пам’яткою архітектури.
Двері в храм розташовані низько, потрібно заходити з поклоном.
Образи святих написані на склепіннях над ґанком.
Вище по вулиці є новий храм. Але я до нього не дійшла, оскільки осінній день короткий, треба було поспішати на електричку. Я трохи пройшлася вгору по вулиці, там розташоване управління Мукачівського лісництва і хрест на його території.
Назад я йшла знайомою дорогою і розглядала красиві садиби.
Берег річки укріплений стіною. Латориця навесні розливається, траплялися повені. Історичний напис на камені, повінню не зашкодило.
Тільки я прийшла на станцію, підійшла електричка, через 25 хвилин була в Сваляві. Дякую всім, хто допоміг мені в поїздці, а враженнями ділюся з вами.
Немає коментарів:
Дописати коментар