середа, 24 лютого 2016 р.

Жидачів — Гніздичів — Руда

Давно планувала з’їздити в районний центр Львівської області місто Ходорів. На залізничному вокзалі Стрия стало відомо, що електричка їде тільки до Жидачева, теж районного центру, одного із самих старовинних міст Львівщини. Там я теж не була. Жидачів? Нехай буде Жидачів. Коли довго плануєш, плани потім мають властивість кардинально помінятися.

Їду, дивлюся у вікно, спостерігаю і запам’ятовую. Проїжджаючи станцію Гніздичів, помітила вдалині костел з високою вежею.

Гніздичів. Костел

Запитала у жінки, яка сіла на цій станції, що за споруда? Вона мені розповіла про костел, про села Гніздичів та сусіднє Руда. У неї і книжка є про історію рідних місць. З іншого боку руху поїзда виднілася церква святих безсрібників Косми і Даміана, її висота 42 метри, одна з найвищих в Україні. Розповідь і побачене мене зацікавили, я вирішила з’їздити подивитися по можливості. Я ще не знала, що цим планам вдасться здійснитися набагато швидше, ніж попереднім.

Більшість пасажирів у Жидачеві вирушили на автобусну зупинку, щоб дістатися до Ходорова. А я за вказаним напрямом моєї попутниці пішла по вулиці з приватними будинками в центр міста, що знаходиться не так вже близько. Побачила скульптуру Богородиці і пам’ятник Борцям за волю України.

Жидачів. Скульптура Богородиці

Жидачів. Пам'ятник Борцям за волю України

Ось вже магазини, ринок і пов’язане з цим пожвавлення. У торгових рядах багато продавалося грибів, запашних яблук, хризантем, домашніх ковбасних виробів. Хто на що багатий. Біля ринку — кладовище, на вході встановлена ​​табличка з написом, що це пам’ятник історії.

Жидачів. Кладовище — пам'ятник історії

Далі я пішла по умовному колу, щоб побачити побільше. Першим мені зустрівся Богдан Хмельницький, чий бюст знаходиться в не дуже зручному місці. За ним розташувалися ряди речового ринку з китайським товаром.

Жидачів. Пам'ятник Богдану Хмельницькому

За Палацом культури з ліпниною і фонтаном знаходиться дитячий майданчик і літня естрада.

Жидачів. Палац культури

Жидачів. Фонтан

А ось і головна історична пам’ятка — костел Успіння Пресвятої Богородиці, побудований в 1577 — 1612 роках. У атеїстичні часи у ньому додумалися розмістити автовокзал. А потім краєзнавчий музей.

Жидачів. Костел

За ним ще одна святиня — православний храм Всіх Святих, освячений у 1996 році. Він був відкритий, і я зайшла туди.

Жидачів. Церква Всіх Святих

У скверику військовий меморіал Другої світової війни в 2015 році доповнився встановленням гранітного хреста. Написи на стелі з прізвищами і званнями загиблих воїнів російською мовою.

Жидачів. Військовий меморіал

Центр міста — площа Свободи, її прикраса — фонтан.

Жидачів. Фонтан

Центральна вулиця — це адміністративні будівлі, народний дім, бібліотека та пам’ятний знак Маркіяну Шашкевичу, просвітителю, письменнику, священику, на честь якого названа вулиця.

Жидачів. Бібліотека та пам'ятний знак Шашкевичу

Нашому пророкові відведено місце на однойменній площі в обрамленні красивих дерев.

Жидачів. Пам'ятник Шевченку

Греко-католицька церква Воскресіння Господнього була закрита. У ній знаходиться чудотворна ікона Божої Матері «Воплочення», або «Жидачівська Оранта», що датується 1403 роком.

Церква Воскресіння Господнього

Я походила навколо і попрямувала на залізничний вокзал. По дорозі заглянула в дерев’яну церкву Бориса і Гліба. Вона побудована в 2010 році і займає чималу територію з дзвіницею, скульптурами і красивими рослинами.

Жидачів. Церква Бориса і Глеба

На вокзалі електричка з укороченим сьогоднішнім маршрутом чекала нечисленних пасажирів, яким касир продавала квитки прямо на платформі. Дякую, Жидачів, за прекрасну осінню прогулянку!

Жидачів. Вокзал

На зворотному шляху я, звичайно ж, вийшла на станції Гніздичів і пішла інтуїтивно в бік костелу по безлюдній вулиці, тільки одинокий велосипедист обігнав мене за всю дорогу. Хоча в селищі чимало багатоповерхових будинків. По дорозі побачила символічну козацьку могилу.

Гніздичів. Станція

Гніздичів. Символічна козацька могила

Ця місцевість має історичну назву Кохавина. Костел був побудований в кінці XIX століття. Зараз він належить греко-католицькій громаді і освячений на честь Покрови Пресвятої Богородиці. Фасад був вже відреставрований.

Гніздичів. Костел

Гніздичів. Костел

Гніздичів. Костел

Доглянутість території вказувало, що тут доклали чимало сил.

Пройшовши ще метрів 200, я побачила каплицю, побудовану в 1903 році на місці явлення Божої Матері в XVII столітті. Біля неї — криниця з цілющою водою.

Гніздичів. Каплиця

Гніздичів. Колодязь

Поруч закрита будівля колись була монастирем, потім школою-інтернатом. Навколо багато дерев, напевно, це був монастирський, а потім шкільний сад. Хочеться, щоб і тут навели порядок. Але всьому свій час.

Гніздичів. Рослина біля каплиці

А у мене ще був час швидким ходом відправитися в сусідню Руду, про яку мені розповідала ранкова попутниця. По дорозі я зайшла в новий храм. Не знаю, на честь кого освячено. Запитати нема в кого було, хоча був відкритий, і я зайшла в нього.

Храм біля села Руда

Перейшла насип розібраної вузькоколійки, яка, мабуть, колись чимало потрудилася в лісовому господарстві.

На околиці села знаходиться музей гетьмана Івана Виговського — філія Львівської галереї мистецтв. Музейні експонати відтворюють період боротьби за незалежність українського козацтва. Представлені твори живопису вітчизняних та зарубіжних художників XVII-XX століть.

Руда. Музей Івана Виговського

Коли я розглядала сторожову вежу на території музею, в 10 метрах біля мене зупинився автобус, що слідував в Стрий. Я поспішила сфотографувати музей, але автобус вже рушив і наступний очікувати не мало сенсу. Довелося повертатися на стартові позиції. Привіт, Гніздичів!

Гніздичів. Вказівник

Але й у вже знайомому Гніздичеві не передбачалося в найближчий час ніяких транспортних засобів, якими я могла б дістатися до Стрия. Зате через хвилин 15 їхав рятівний автобус в Жидачів. Довелося мені їхати туди по колу, об’їжджаючи половину району. Зате під час автобусної екскурсії, трясучись і підстрибуючи по жахливим дорогах, я побачила навколишні села з церквами та пам’ятниками Т. Г. Шевченку. Погруддя Івана Виговського встановлено в тій самій Руді, по якій теж проїхала.

Лівчиці. Церква і пам'ятник Шевченку

У незапланованому вже вдруге Жидачеві я пересіла в автобус на Стрий і в дорозі прийшла до висновку, що день вдався. Враженнями від побаченого ділюся з задоволенням з вами.

Немає коментарів:

Дописати коментар