Жидачів — Гніздичів — Руда. Експромт буває краще запланованих подорожей

Давно планувала з’їздити в районний центр Львівської області місто Ходорів. На залізничному вокзалі Стрия стало відомо, що електричка їде тільки до Жидачева, теж районного центру, одного із самих старовинних міст Львівщини. Там я теж не була. Жидачів? Нехай буде Жидачів. Коли довго плануєш, плани потім мають властивість кардинально помінятися.
Їду, дивлюся у вікно, спостерігаю і запам’ятовую. Проїжджаючи станцію Гніздичів, помітила вдалині костел з високою вежею.


Запитала у жінки, яка сіла на цій станції, що за споруда? Вона мені розповіла про костел, про села Гніздичів та сусіднє Руда. У неї і книжка є про історію рідних місць. З іншого боку руху поїзда виднілася церква святих безсрібників Косми і Даміана, її висота 42 метри, одна з найвищих в Україні. Розповідь і побачене мене зацікавили, я вирішила з’їздити подивитися по можливості. Я ще не знала, що цим планам вдасться здійснитися набагато швидше, ніж попереднім.
Більшість пасажирів у Жидачеві вирушили на автобусну зупинку, щоб дістатися до Ходорова. А я за вказаним напрямом моєї попутниці пішла по вулиці з приватними будинками в центр міста, що знаходиться не так вже близько. Побачила скульптуру Богородиці і пам’ятник Борцям за волю України.





Ось вже магазини, ринок і пов’язане з цим пожвавлення. У торгових рядах багато продавалося грибів, запашних яблук, хризантем, домашніх ковбасних виробів. Хто на що багатий. Біля ринку — кладовище, на вході встановлена ​​табличка з написом, що це пам’ятник історії.



Далі я пішла по умовному колу, щоб побачити побільше. Першим мені зустрівся Богдан Хмельницький, чий бюст встановлений в не дуже зручному місці. За ним розташувалися ряди речового ринку з китайським товаром.



За Палацом культури з ліпниною і фонтаном знаходиться дитячий майданчик і літня естрада.





А ось і головна історична пам’ятка — костел Успіння Пресвятої Богородиці, побудований в 1577 — 1612 роках. У атеїстичні часи у ньому додумалися розмістити автовокзал. А потім краєзнавчий музей.



За ним ще одна святиня — православний храм Всіх Святих, освячений у 1996 році. Він був відкритий, і я зайшла туди.



У скверику військовий меморіал Другої світової війни в 2015 році доповнився встановленням гранітного хреста. Написи на стелі з прізвищами і званнями загиблих воїнів російською мовою.



Центр міста — площа Свободи, її прикраса — фонтан.



Центральна вулиця — це адміністративні будівлі, народний дім, бібліотека та пам’ятний знак Маркіяну Шашкевичу, просвітителю, письменнику, священику, на честь якого названа вулиця.



Нашому пророкові відведено місце на однойменній площі в обрамленні красивих дерев.



Греко-католицька церква Воскресіння Господнього була закрита. У ній знаходиться чудотворна ікона Божої Матері «Воплочення», або «Жидачівська Оранта», що датується 1403 роком.



Я походила навколо і попрямувала на залізничний вокзал. По дорозі заглянула в дерев’яну церкву Бориса і Гліба. Вона побудована в 2010 році і займає чималу територію з дзвіницею, скульптурами і красивими рослинами.



На вокзалі електричка з укороченим сьогоднішнім маршрутом чекала нечисленних пасажирів, яким касир продавала квитки прямо на платформі. Дякую, Жидачів, за прекрасну осінню прогулянку!



На зворотному шляху я, звичайно ж, вийшла на станції Гніздичів і пішла інтуїтивно в бік костелу по безлюдній вулиці, тільки одинокий велосипедист обігнав мене за всю дорогу. Хоча в селищі чимало багатоповерхових будинків. По дорозі побачила символічну козацьку могилу.





Ця місцевість має історичну назву Кохавина. Костел був побудований в кінці XIX століття. Зараз він належить греко-католицькій громаді і освячений на честь Покрови Пресвятої Богородиці. Фасад був вже відреставрований.







Доглянутість території вказувало, що тут доклали чимало сил.
Пройшовши ще метрів 200, я побачила каплицю, побудовану в 1903 році на місці явлення Божої Матері в XVII столітті. Біля неї — криниця з цілющою водою.





Поруч закрита будівля колись була монастирем, потім школою-інтернатом. Навколо багато дерев, напевно, це був монастирський, а потім шкільний сад. Хочеться, щоб і тут навели порядок. Але всьому свій час.



А у мене ще був час швидким ходом відправитися в сусідню Руду, про яку мені розповідала ранкова попутниця. По дорозі я зайшла в новий храм. Не знаю, на честь кого освячено. Запитати нема в кого було, хоча був відкритий, і я зайшла в нього.



Перейшла насип розібраної вузькоколійки, яка, мабуть, колись чимало потрудилася в лісовому господарстві.
На околиці села знаходиться музей гетьмана Івана Виговського — філія Львівської галереї мистецтв. Музейні експонати відтворюють період боротьби за незалежність українського козацтва. Представлені твори живопису вітчизняних та зарубіжних художників XVII-XX століть.



Коли я розглядала сторожову вежу на території музею, в 10 метрах біля мене зупинився автобус, що слідував в Стрий. Я поспішила сфотографувати музей, але автобус вже рушив і наступний очікувати не мало сенсу. Довелося повертатися на стартові позиції. Привіт, Гніздичів!



Але й у вже знайомому Гніздичеві не передбачалося в найближчий час ніяких транспортних засобів, якими я могла б дістатися до Стрия. Зате через хвилин 15 їхав рятівний автобус в Жидачів. Довелося мені їхати туди по колу, об’їжджаючи половину району. Зате під час автобусної екскурсії, трясучись і підстрибуючи по жахливим дорогах, я побачила навколишні села з церквами та пам’ятниками Т. Г. Шевченку. Погруддя Івана Виговського встановлено в тій самій Руді, по якій теж проїхала.



У незапланованому вже вдруге Жидачеві я пересіла в автобус на Стрий і в дорозі прийшла до висновку, що день вдався. Враженнями від побаченого ділюся з задоволенням з вами.