Великі Дідушичі. Церкви і інші пам'ятки прикарпатського села

Бабине літо кожен день радує чудовою погодою. Як не зірватися в чергову подорож на кілька годин? Цього разу я поїхала автобусом до села Великі Дідушичі Стрийського району Львівської області. Засноване село в 17 столітті, проживає зараз близько 2000 чоловік. А відомо дерев’яною церквою, якій більше 200 років.


Центральна вулиця завдовжки майже 4 км простягнулася через все село. Моя зупинка не була кінцевою, автобус ще далі поїхав. Я відразу ж пішла дивитися церкву Стрітення Господнього, побудовану на місці попередньої і освячену в 1811 році, про що свідчить табличка.



Перша письмова згадка про храм в селі датується 1457 роком. Такі епохальні числа важко навіть з чимось порівняти і уявити, скільки ж всього сталося за цей час всіляких змін. Церква не закривалася в атеїстичні часи, і парафіяни сусідніх сіл приходили на службу сюди. На жаль, час і зміни не могли не вплинути на збереження споруди і в 2000-х роках, щоб зберегти святиню, стіни покрили вагонкою, а дах черепицею. Евроодяг зіпсував естетичне та історичне сприйняття культової споруди. Як і всюди по прикарпатським селам, парафіяни нехтують віковими традиціями дерев'яної архітектури. Забулися методи старовинного ремесла народного будівничого. Головне, щоб було по-богатому.





Біля церкви на початку прилеглого до неї кладовища встановлено хрест на честь 1000-річчя Хрещення Київської Русі.



Центр села — сільрада, клуб, військовий меморіал Другої світової війни, магазин и нова церква.









На території нової церкви встановлено пам’ятник Борцям за волю України.





У закладі зі смачною назвою «Варенична» були відкриті двері. Туди заходили постійно люди. Невже в селі так популярно громадське харчування? Цікаво подивитись. Кілька совдепівських столиків, за одним з них сиділи 3 жінки постбальзаківського віку, продавець-офіціант з ними розмовляла. Бабине літо ж! Побачивши незнайомку, вони припинили спілкування і мовчки розглядали мене. Раптом, я з будь-якої перевіркою. Я ж не сховала фотоапарат! Робити мені там було нічого і я не стала заважати компанії.



А ось перукарня з квітами на підвіконні. Мабуть, стрижуть там теж акуратно і красиво.



У школі ремонтники поспішали до зими відремонтувати дах, і я не підходила близько.



Я йшла довгою вулицею Гошівською.













Біля магазину прямо вздовж дороги, на простелених на траві простирадлах продавалися речі секонд-хенд. Кілька покупців приміряли, прицінювалися і раділи придбаному дешевому одягу з Європи. «На роботу їздити!» — самі себе переконували в потрібності покупки щасливі власники заморських брендів.
Так я дійшла до старовинної каплиці 1848 року побудови, прикрашеної штучними квітами. Майже біля кожного храму я зустрічала оголошення з проханням не використовувати штучні квіти, які екологічно шкідливі і не несуть ніякої богословської символіки.



Біля каплиці хрест, встановлений на місці знищеного більшовицькою владою пам’ятника на символічній могилі українських героїв.



Підійшов автобус, і на цьому моя подорож у Великі Дідушичі закінчилася, прекрасними враженнями ділюся з вами.