Від райцентру це село-супутник знаходиться в 7 км. Потрібну зупинку підказав водій: «Тут, пані, виходити вам, йти направо, там побачите». Я вже звикла до звертання «пані», дуже тактовно, мені подобається. Хоч тут побуду пані.
Церква Воздвиження Чесного Хреста, побудована без єдиного цвяха, знаходиться не біля центральної дороги, трохи осторонь і затиснута сільськими садибами. Я зайшла на територію, ходила, дивилася, думала. Дерево — не камінь, воно дихає, вбирає, пам’ятає. Якась особлива благодать відчувається в таких намолених століттями місцях. Цю святиню побудувала в 17 столітті польська поміщиця. У 1738 році храм добудували. Тільки в роки атеїстичної влади не могли люди прийти сюди. У 2010 році громада зайнялася ремонтом, добре, що без застосування всюдисущого пластику. Службу правлять тільки в день храмового свята, 27 вересня.
На початку провулка, що веде до церкви, в огорожі ростуть дві липи і встановлено хрест. Можливо, тут починається хресний хід.
А через дорогу нова церква, яку почали зводити ще в 1937 році, і тільки в 1990 році вдалося закінчити перерване війною і атеїзмом будівництво.
Те, що храм освячений на честь апостолів Петра і Павла, свідчать чудові мозаїчні портрети святих.
Храм був відкритий, я побувала в ньому, а потім сфотографувала пам’ятник Борцям за волю України, встановлений у 2015 році.
У цей день на церковній території робітники укладали плитку. В кінці алеї, що веде на цвинтар, встановлено пам’ятник всім односельцям, які залишили цей світ. Центральна дорога простягнулася через все село і вулицю назвали Довгою.
На хвилинку зупиняюся біля обов’язкового об’єкта в цих місцях, сільського стадіону. Зараз там тихо, корівки стрижуть футбольний газон.
Наступна зупинка біля пам’ятника на честь скасування кріпосного права. Теж зустрічається повсюдно, нагадування про вічне прагнення до свободи.
А ось і зустріч з місцевими жителями. Коли я розглядала каплицю, дві добрівлянкі, що живуть поблизу, відразу визначили, що я з далеких країв. Навіть правильно назвали місто! Які прозорливі! Вони розповіли, що в останні роки висохло джерело води біля каплиці.
Тут вийшов їхній сусід, ще й депутат. Представник місцевої влади (не дарма вибрали небайдужу людину) мені виклав історію села, починаючи з часів польської поміщиці. А каплиця побудована на місці явлення Божої Матері одному з перших поселенців. Німець, правда, приховав від усіх цю подію. Коли у нього народилася німа дитина, він усвідомив свій гріх і розповів про диво. Вдалося встановити святе місце і побудувати в 1946 році тут дерев’яну каплицю, яку в 2001 році замінили новою.
Колишню перенесли в поле, там є джерело, святять воду.
Після марш-кидка в поле до дерев’яної святині, я продовжила свій шлях по вулиці Довгій.
Побачила пам’ятник Т. Г. Шевченку, встановлений в 2014 році. Ще не встиг прикраситися насадженнями туї, самшиту та хризантем, які так люблять тут.
Осінній день був незвично спекотним, до + 18. Я чекала автобус на зупинці. Біля мене проходила жінка, яка підказала, що автобус буде хвилин через сорок і краще перейти в тінь. Ми познайомилися, Марія — медсестра в амбулаторії, дуже уважна, чуйна, добра, яким і повинен бути медичний працівник. Чи багато приходить захворілих людей? Так, звертаються за першою допомогою, тиск поміряти, порадитися. Медичний заклад знаходиться в одному будинку з сільрадою. Його побудували першопоселенці, німці-колоністи, як і інші будинки в селі, вони досі служать людям. На німецькому кладовищі збереглися пам’ятники. Але я вже не встигала туди сходити. Марія сказала, що її син намалював карту села із зазначенням всіх визначних пам’яток, історією всіх споруд, цікавою інформацією.
За захоплюючою бесідою пролетів швидко час, Марія провела мене. Я дякую всім, хто допомагав мені. Дуже приємно, що люди знають історію свого рідного краю, пишаються і бережуть її.
Немає коментарів:
Дописати коментар