Як не подивитися? Всього 4 км від Стрия. Поїхала автобусом. Моя зупинка кінцева, і я — єдиний пасажир, що тут виходить. Новий храм шукати не потрібно, його видно відразу ж. Доносився спів церковного хору, хоча служби не було.
Дзвіниця побудована за незвичайним проектом.
На церковній території — скульптура Богородиці.
Поруч кладовище і на ньому сімейна каплиця барона Іосифа Бруніцького, колишнього землевласника.
Я йшла по безлюдному простору. Мені зустрілася тільки конячка, яка паслася на зеленій траві.
На шкільному подвір’ї панує тиша. Йдуть заняття. Біля школи є новий спортивний майданчик для міні-футболу. Футбол тут люблять, грають, вболівають.
З іншого боку, в тиші і в зелені — погруддя І. Я. Франка.
А ось і мета мого приїзду. Церква Святого Миколая знаходиться на невеликій гірці і до неї ведуть сходи. Будова уникнула глобальних ремонтів із застосуванням пластику. Просто навіть не віриться, що святині 365 років. Вона досі покрита гонтом, а не бляхою. Храм закритий, але можна помолитися святителю Миколаю Чудотворцю, покровителю і мандрівників теж, фігура якого встановлена на стіні.
Коли я розглядала церкву знизу, біля підніжжя гори, з сусіднього будинку вийшла жінка. Вона подумала, що я — культуролог зі Львова, вже приїжджали такі. З її розповіді я дізналася, що служби бувають тільки 19 грудня, в храмовий празник. А ще в неї та інших селян зберігаються безцінні фотографії церемонії вінчання в церкві та урочистого спуску молодят по цих сходах.
На цій же вулиці є святе джерело і напівзруйнована будівля колишньої школи.
Я недовго чекала автобус, дуже добре, що з’їздила і ділюся враженнями від побаченого з вами.
Немає коментарів:
Дописати коментар