Балка Кровецька. Похід з оглядом геологічної пам'ятки природи

Мета походу: відвідування геологічної пам’ятки природи державного значення Балка Кровецька з оглядом виходу на поверхню гірських порід. Маршрут: зупинний пункт Іванопілля (6-й кілометр), відпрацьований кар’єр, село Іванопілля, балка Кровецька, зупинний пункт Плещіївка. Відстань: 14,2 км по горбистій місцевості. Час: 5 годин, 45 хвилин.

Щоб побачити рідкісні геологічні утворення в Балці Кровецькій, можна під’їхати приміським поїздом Слов’янськ-Фенольна або Ізюм-Фенольна з Краматорська, Костянтинівки, Слов’янська, Дружківки до зупинного пункту Іванопілля (6-й кілометр).

Заказник розташований в південно-східній частині села Іванопілля Костянтинівського району, але спочатку я перейшла залізничне полотно в зворотньому напрямку, не хотілося втрачати можливість розглянути відпрацьований кар’єр. Звивиста стежка виводить до обривів покинутого розрізу.

Майже марсіанські пейзажі. Глину використовували для виготовлення черепиці та цегли.

На дні глінокопні утворився ставок, на який, судячи по слідах копит, приходять на водопій корови.

Рівнинний степ змінюється пагорбами і неглибокими ярами. Байрачний ліс місцями покриває хвилеподібний рельєф.

Металевий міст через Кривий Торець на кроки самотнього мандрівника в абсолютній тиші відгукується гулом і сильним розгойдуванням.

Назва Торець походить від назви фортифікаційного поста Тор, який розташовувався на території сучасного Слов’янська. За кривизну русла блакитну артерію степу так і назвали — Кривий Торець.

Селища в долині колись судноплавної річки виникли близько 300 років тому. Іванопілля засноване в першій половині XVIII століття і зараз налічує близько 1500 жителів. Центр села — магазин, пошта, амбулаторія, пам’ятник загиблим односельчанам.

Будинок культури звели в 1970 році з каменю місцевого кар’єра. Осередок культурного життя селян не згас і зараз знаходиться в стадії капітального ремонту.

Школу в селі ще до революції побудував місцевий поміщик Плещеєв. У 1966 році відкрився новий навчальний корпус.

Іванопілля газифіковано і живе тихим сільським життям в оточенні промислових міст.

Я пройшла 3 кілометри по Центральній та Садовій вулицях на південну околицю Іванопілля, де на городах ще не зібрали врожай. Осінь радує своїми плодами.

Залізничний переїзд залишився праворуч, я зайшла в зелену гущавину і мало не пропустила в заростях стежку до містка.

Вздовж берега паслися бездоглядні корови, у всякому разі, пастуха, якому я задала б пару питань про балку, біля них не було. Тварини проявили до мене інтерес, розглядаючи незнайомого подорожнього.

На височині з’явилися перші кам’яні брили, до них я піднімалася не по стежці, а по висохлій траві.

Подекуди на відкритих сонцю схилах з вигорілою рослинністю червоніли кущі глоду і шипшини.

200-300 мільйонів років тому на території сучасної Донецької області відбувалися складні тектонічні процеси.

Великі ділянки земної кори насувалися один на одну, стискаючи в складки тверді породи.

Важко уявити, але тут, де зараз степ, були сформовані гори висотою до 5 кілометрів.

Земні надра викидали на поверхню гарячі водні і газові гейзери, які перетворювали осадові породи і формували зони з різними рудами і мінералами. Скелеподібні виходи пісковика з фрагментами давніх скам’янілих дерев араукарій — рідкісне природне явище. Природа ніби залишила наочний посібник для вивчення історії формування земної кори.

Балка, на мій погляд, має форму сорочки, нижній край якої крутим схилом на протязі одного кілометра обмежений річкою Кривий Торець.

Оголення араукарітової свити верхньокам’новугільних відкладень складкою оперізує балку з північного заходу на південний схід. У середній частині два глибоких яри у вигляді рукавів простяглися на північ і північний схід приблизно на 600 і 500 метрів. Щоб підійти до наступної групи монолітів, яри потрібно обходити по цілинній ділянці балки, що має площу 15 гектарів.

Пробиратися чагарниками по дну яру важко і небезпечно.

Балка Кровецька. Гриби

Западину між складок балки заповнила вода, що стікає по ярах. Біля берега водойми навіть є дерев’яний місток для рибалки.

Стежка по крутому березі вивела на пагорб, звідки відкривається панорама на навколишні села і шахти Торецька.

Кам’яні брили відрізняються за кольором і розмірами.

Серед невеликих куп каміння виступають величезні скелі з прошарками гравелітів і мінералів, що окислилися під зовнішніми впливами.

При інтенсивному формуванні земної тверді урагани і зливи валили величезні дерева араукарії, які зникали в товщах намитого піску.

Відсутність кисню на дні морів і озер сприяло збереженню фрагментів доісторичної деревини.

Найбільші зразки скам’янілої араукарії можна побачити в кар’єрі біля Олексієво-Дружківки.

Нагромадження сіро-жовтого пісковика створили живописні картини і фантастичні пейзажі на схилах Кровецької балки.

Найбільша брила має червоний відтінок, що свідчить про наявність в руді оксидів заліза.

Вода і вітер протягом століть в співавторстві попрацювали скульпторами над унікальними творіннями, внесли і продовжують вносити свій вклад природних зодчих.

Другий рукав балки знову довелося обходити вкругову, щоб підійти до наступної скельної гряди. У сиру погоду камені можуть бути слизькими і круті схили небезпечними для пересування.

На східному кордоні балочку оточує рілля і на півночі підступає автодорога Костянтинівка-Торецьк.

У 1975 році розпорядженням Ради Міністрів УРСР Балці Кровецькій присвоєно статус геологічної пам’ятки природи загальнодержавного значення.

Старожили Іванопілля передають з покоління в покоління переказ, що колись жив в балці різьбяр по каменю Кравець, прізвище якого послужило назвою топоніма.

Але і назва річки КРИВий ТорЕЦЬ мають загальну фонетику з назвою балки Кровецької.

В кінці екскурсії я спустилася на південну околицю балки, де встановлено камінь-орієнтир.

Звідти дійшла до безлюдної Неліпівки із зруйнованими і закритими будинками і повернула на Плещіївку, знайому по походу в регіональний ландшафтний парк Клебан-Бик, до складу якого з 2005 року входить і балка Кровецька.

Дерев’яний підвісний місток з великою амплітудою розгойдування при кожному кроці переніс мене на інший берег Кривого Торця.

До приходу приміського поїзда Фенольна-Гаврилівка залишалося ще близько 30 хвилин, і я не могла просто так витратити час, щоб не зайти в Плещіївський будинок культури. Такий невеликий сільський осередок культури і дозвілля не згас завдяки його завідуючій і одночасно керівнику гуртків, бібліотекарю і просто гарній людині — дівчині на ім’я Надія.

Підсумок походу: все пройшло за планом, цікаво, пізнавально і вражаюче. Балка Кровецька — унікальний пам’ятник природи і чудовий об’єкт для пішого туризму.

Координати: 48°27’32"N 37°47’18"E