Верхні Гаї. Прикарпатське село з 600-річною історією

У Верхні Гаї Дрогобицького району Львівської області я поїхала побачити дерев’яну церкву Пресвятої Трійці.

Верхні Гаї. Церква Пресвятої Трійці. 1910 р.

Археологічні знахідки свідчать, що люди тут селилися ще за часів первісно-общинного ладу. Пізніше місцевість належала до Галицького та Галицько-Волинського князівства. Письмова згадка про село датується 1409 роком, коли польський король Владислав II Ягайло подарував землі Станіславу Коритко.

Верхні Гаї. Дрогобицький район. Львівська область

Католицької громади зараз в селі немає і колишній костел, освячений на честь дуже шанованої Матері Божої Неустанної Помочі, належить греко-католикам.

 Церква Матері Божої Неустанної Помочі. Колишній костел

Церква Матері Божої Неустанної Помочі. Колишній костел

У селі виявилося абсолютне безлюддя, запитати нема в кого, як краще йти. Можна довгою вулицею, а можна за скороченим шляхом, зрізуючи кут, що я завжди і роблю. Цей район села називається Потік. Видно не випадково, так як мені довелося переходити річку Лютичину, а може бути це потічок називається Лютичинка. Восени це невеличкий струмок, через який перекинуто дошки і камені. А бережки слизькі і круті, які заросли високою травою. Напевно, мало хто тут ходить, бо потім я пробиралася без стежки скрізь хащі.

Невдовзі вийшла на дорогу, метрів через 600 побачила церкву. Звідси відкривався чудовий вид, можна було помилуватися околицями і лінією горизонту, яка плавно переходила в темно-синьо-зелену смугу, а Карпатські гори здавались близькими.

Верхні Гаї. Вулиця Шкільна

Погляд охоплює лісові масиви Прикарпаття, яких вже торкнувся жовтневий морозець. Недарма це село названо Верхні Гаї, а ще є Нижні Гаї, тому що розташоване нижче за течією Лютичини. Не кожне місто має свій герб і прапор. На гербі і прапорі села — стилістичне зображення дубів, ялин і пшеничних колосків.

Верхні Гаї. Герб села

Верхні Гаї. Прапор села

Біля входу в храм стояв велосипед і мені назустріч вийшов чоловік, у якого я запитала, чи можна увійти?

Церква Пресвятої Богородиці. 1990 р.

«Звичайно можна! Заходьте, пані!» — відкрив переді мною двері селянин. Він мені розповів про церкву, освячену в 1990 році на честь Різдва Пресвятої Богородиці.

Церква Пресвятої Богородиці. 1990 р.

Православних прихожан в селі небагато, та й взагалі жителів не додається, все в місто їдуть.

Церква Пресвятої Богородиці. 1990 р.

Населення близько тисячі чоловік. У великому місті — це три будинки, а у Верхніх Гаях — 320.

 Церква Пресвятої Богородиці. 1990 р.

Наступна зупинка була біля сільської школи, оточеної фруктовим садом. На деревах ще червоніли останні яблучка. У місті їх би вже давно обірвали, а у сільської дітвори і вдома гілки ломляться.

Школа. Сад

На даху старої школи, в якій знаходяться майстерні для уроків праці і їдальня, робочі ремонтували покрівлю, готувалися до зими. На фасаді збереглися цифри «1935».

 Стара довоєнна школа. 1935 р.

До початку Другої світової війни село входило до складу гміни Нойдорф з центром села Нойдорф, тепер це Нове Село. Типовий сільський центр — сільрада, народний дім, амбулаторія, магазинчики. В Верхніх Гаях самодіяльність не затихла, діють гуртки.

Верхні Гаї. Сільська рада

А в будівлі сільради є бібліотека з безкоштовним інтернетом, про це сказано в оголошенні. Біля будівлі адміністрації селяни встановили в 2009 році скромний пам’ятний знак до 600-річчя села.

Пам'ятний знак до 600-річчя села

Пройшовши ще 300 метрів Садовою вулицею, я, нарешті, побачила дерев’яну церкву Пресвятої Трійці.

Церква Пресвятої Трійці. 1910 р.

Вперше церква згадується в 1589 році, ймовірно, їй виповнилася не одна сотня років, коли на її місці в 1910 році побудували діючу. За радянських часів святиня була закрита близько 30 років, в ній розташовувався музей села.

Церква Пресвятої Трійці до ремонту. 1910 р.

До 100-річчя храму парафіяни грунтовно підготувалися, вкрили його і дзвіницю вагонкою і металевими куполами.

Церква Пресвятої Трійці. Дзвіниця. 1910 р.

Розчистили територію, повирубували дерева. Євромодна причепурена церква відзначила віковий ювілей.

 Церква Пресвятої Трійці. Пам'ятна табличка

На мій жаль, я не змогла зайти на церковне подвір’я, хвіртка на новому кованому паркані була міцно закрита, що дуже рідко буває. Обійти територію церкви теж неможливо, так як дуже близько з усіх боків знаходяться сільські садиби. Через огорожу я сфотографувала храм і символічну могилу Борцям за волю України з хрестом.

Символічна могила Борцям за волю України. Березовий хрест

Трохи розчарована, я пішла в центр шукати автобусну зупинку. Південною околицею села проходить залізниця, є станція, зупиняються приміські поїзди, що прямують до Стрия, Львова, Дрогобича, Самбора.

Залізнична станція. Вокзал

Автобус не змусив себе довго чекати. Я побачила ще одне прикарпатське село, познайомилася з його історією, а враженнями ділюся з вами.