Один день в Дрогобичі

Не раз доводилося чути фразу, що якщо бачив пам’ятки Львова, то цього цілком достатньо для загального розвитку і нема чого їхати в інші міста області в пошуку чогось нового. Ніколи не погоджуся з цією думкою. Для мене кожен населений пункт Львівщини неповторний і унікальний. Ну а Дрогобич мені полюбився відразу своєю історією і атмосферою.

Палац мистецтв

Прогулянка по Дрогобичу може стати романтичним променадом і пізнавальною екскурсією. Я знайомство з містом почала з перетину вулиць Лесі Українки, Івана Мазепи та Стрийської, де розташований монастир святих апостолів Петра і Павла.

Монастир святих апостолів Петра і Павла. Мозаічне зображення мучеників Севіряна Бараника, Якима Сеньківського, Віталія Байрака

Побудований в 1828 році і освячений в 1831 році, він став наступником монастиря Отців Василіян Святого Йосафата, відомого з 18 століття.

Саме тоді, в 1775 році, в монастирі була організована перша в Дрогобичі українська гімназія, про що свідчить табличка на храмі.

Греко-католицька церква переслідувалась більшовицькою владою, починаючи з 1939 року, коли західні області України увійшли до складу СРСР.

Багато священиків і монахів було знищено в катівнях НКВС, а під час візиту Папи Римського Іоанна Павла II в Україну в 2001 році троє з них були зараховані до лику блаженних.

Портрети мучеників ми бачимо на мозаїчному панно на всю стіну.

В’язниця НКВС, в якій загинули близько 3000 жителів міста, розміщувалася в сусідній будівлі.

Педагогічний університет імені І. Я. Франка

Тепер це педагогічний університет імені І. Я. Франка, пам’ятник архітектури 1913 року.

Педагогічний університет імені І. Я. Франка

У Дрогобичі більше десятка навчальних закладів, де можна отримати професію технічного, гуманітарного, духовного, медичного, музичного напрямку. У студентів був передсесійний період, і вони насолоджувалися травневим сонцем на ганку. Молодість ... Якщо багато молоді, значить, і місто молоде, хоча відома дата його заснування — 11 століття! А з 1238 року має статус міста.

Відділ поліції

З 18 століття до Першої світової війни Дрогобич входив до складу Австро-Угорщини.

Школа № 4

У міжвоєнний період належав Польщі.

Будинок по вул. Мазепи

На жаль, в близько розташованих курортах Моршині (40 км) і Трускавці (10 км) туристичні агенції не пропонують поїздку в друге за величиною і економічному розвитку місто Львівської області. І даремно! За один день, звичайно, всі пам’ятники історії та архітектури не побачити, але деякі мені все ж вдалося.

Будинок по вул. Мазепи

Центр культурного і духовного розвитку — Львівський академічний музично-драматичний театр імені Юрія Дрогобича. Чому Львівський — мені не дуже зрозуміло, але гру акторів можу оцінити на найвищу оцінку, так як бачила спектакль «Кайдашева сім’я» на завжди актуальну тему на гастролях театру в Моршині.

Музикально-драматичний театр імені Ю. Дрогобича

Дрогобицька земля народила, виховала і надихнула нашого Каменяра. І. Я. Франко першу освіту отримав в «нормальній» школі в 1864 — 1967 роках.

Управління Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ. Колишня школа, в якій вчився І. Я. Франко

Я зайшла в собор Пресвятої Трійці, побудований в 1690 році.

Собор Пресвятої Трійці. 1690 р.

По закінченню навчального року в храмі вперше причащалися семирічні діти. Таке священне дійство я бачила вже в Трускавці. У цих краях дітей готують до такої значимої події, і вона всім запам’ятовується.

Собор Пресвятої Трійці. 1690 р.

Пам’ятник нашому письменникові-новелісту В. С. Стефанику, який закінчив гімназію в Дрогобичі, встановлений, на мій погляд, в не дуже зручному місці, біля магазину і перукарні.

Пам'ятник В. С. Стефанику

Кожен будинок — це історія зі своїми таємницями, які можна вгадати по орнаментам, декоративній ліпнині, барельєфам і гербам колишніх власників.

 Школа № 3

Шкода, що здебільшого художнє оформлення будівель було знищено тими, хто прийшов зруйнувати «весь мир до основанья».

Вул. Жупна, 3. Пам'ятник архітектури. 1903 р.

Всі головні вулиці сходяться на площу Ринок.

Площа Ринок

Магдебурзьке право місто отримало в 15 столітті.

 Вул. Підвалля. Арка

Обрамлення історичного центру — це забудова середини 19 століття, коли в Дрогобичі грянув нафтовий бум.

Вул. Жупна, 4

Після того, як в околицях було виявлено важливе сировинне джерело, чорне золото рікою полилося в Європу, а місто отримало новий виток економічного розвитку.

Редакція радіо «Франкова земля»

У центрі площі — міська ратуша з годинником, що показувал правильний час.

Ратуша. Міська рада

А ось для тих, хто торгуючи на площі, використовував неправильні інструменти для визначення довжини і маси товару, існувало спеціальне «ганебне місце», як і ганебний стовп для злочинців. Які застосовувалися прилади для зважування, можна побачити на виставці ваг в будинку № 13 на площі Ринок.

Засновник експозиції Анатолій Задерецький безкоштовно пропонує ознайомитися з його колекцією старовинних експонатів.

Костел святого Варфоломія — історична пам’ятка національного значення 14 — 15 століть.

Костел Святого Апостола Варфоломія

Об’єднавши два архітектурні стилі, готику і барокко, храм зберіг свої архітектурні особливості. Звертає на себе увагу візерунчастий малюнок на стіні з коричневої, червоної і сірої цегли.

Костел Святого Апостола Варфоломія. Пам'ятник Папі Римському Іоанну Павлу II

Дзвіниця мала функції оборонної вежі.

Вежа-дзвіниця

У сквері, пам’ятку природи 19 століття, встановлена ​​скульптура Юрія Дрогобича, доктора медицини, філософа, гуманіста, уродженця міста. Будучи професором Краківського університету в 15 столітті, знавцем географії і астрології, він, можливо, викладав студенту Миколі Копернику.

Пам'ятник Юрію Дрогобичу

Хоральна синагога побудована в 1865 році, була однією з двадцяти міських синагог і однією з найбільших в Європі. Зараз вона знаходиться в стадії реконструкції. Фасад вже відреставровано, відновлені архітектурні пояси.

Синагога

Я попросила у майстра, що займався ремонтом, дозволу увійти, пояснивши, що ніколи не бачила, як влаштовані ці храми усередині. Взагалі-то сторонніх на будівельний майданчик не пускають, але мені двері відкрили. Перед очима відкрилася картина майже повністю зруйнованого приміщення.

Роботи ще непочатий край.

Майстер мені показував, де можна пройти і розповідав історію синагоги.

При гітлерівцях тут була конюшня, за часів совєтів — соляні склади.

Грабежі і підпали перетворили культову споруду в руїни.

Фашистські окупанти євреїв розстрілювали прямо на вулицях. Серед жертв – талановитий письменник і художник Шульц Бруно, світова слава до якого прийшла посмертно.

Дрогобич — місто різних релігійних конфесій, в якому дуже багато храмів. Недалеко від синагоги, по цій же вулиці Пилипа Орлика в 1995 році побудована православна церква Успіння Пресвятої Богородиці.

Церква Успіння Пресвятої Богородиці. УАПЦ

Тарасу Шевченку у світі встановлено майже 1400 пам’ятників. Зображення поета молодим дуже символічно для міста молоді. Постамент зроблений у вигляді ліри, тому що лірика в творчості Кобзаря була присутня завжди.

Після декількох годин подорожі, вже в спекотний полудень, я трохи відпочила в одному з парків. Поруч зі мною на лавочці сиділи подружжя дуже поважних років, насолоджуючись тихим травневим днем ​​і свіжою парковою зеленню. Як приємно дивитися на пари, що зберегли підтримку один одного. Молодість? Так, і справа зовсім не у віці.

Я запитала у дрогобичан, як мені пройти до дерев’яних храмів. Несподівано літні пан і пані підвелися, пояснюючи напрямок по не зовсім прямим міським вулицям. Вони з подробицями, але дуже дохідливо, не перебиваючи один одного, а доповнюючи, розповіли, як краще знайти дорогу. Вже не знаю, кому і коли з приїжджих не відповіли на питання «де знаходиться?» і «як пройти?» у Львові або області, про що доводилося читати в ЗМІ і чути в побутових розмовах. Я все більше переконуюся, що це некрасиві міфи. Мені завжди все люб’язно підказують і допомагають, за що я вдячна галичанам.

Почувши нашу розмову, до мене підійшов чоловік, який теж відпочивав в парку. Він запропонував провести мене, так як дерев’яних храмів три, і дорога не так близька, як здається.

Церква Воздвиження Чесного Хреста. 1661 р.

Церква Воздвиження Чесного Хреста побудована в 1661 році на місці згорілої попередниці.

Церква Воздвиження Чесного Хреста. 1661 р.

У ній збереглися стінописи і різні написи, іконостас.

Вхід в храм низький, щоб заходити ні з гордо піднятою головою, а з поклоном.

Історико-архітектурний пам’ятник знаходиться в стадії реставрації, його відкривають тільки 27 вересня на храмове свято. Дзвіниця заввишки 25 метрів мала оборонний характер.

Церква Воздвиження Чесного Хреста. 1661 р. Дзвіниця

Мій гід виявився знавцем по дерев’яній архітектурі і навіть написав книгу про старовинні дерев’яні храми. Коли він випадково почув в парку моє запитання, то навіть в душі щось здригнулося, як же не розповісти тому, хто цікавиться темою, для нього близькою і добре вивченою. Володимир розповів, що його хрестили в найдавнішій дерев’яній діючій церкві України. Я відразу здогадалася, що це Свято-Михайлівська в Сваляві на Бистрому, адже я її для себе відкрила сама.

Ми підійшли до православної церкви святого Юра, яка не побудована, а зібрана без жодного цвяха.

Церква святого Юра. Світова спадщина ЮНЕСКО

Пам’ятник галицької культової архітектури 15 — 16 століть має статус об’єкта Світової спадщини ЮНЕСКО. Вхід платний — 20 гривень.

Церква святого Юра. Світова спадщина ЮНЕСКО

Зараз ведуться реставраційні роботи, всередині стоять ліса.

Збережені іконостас, стінопис, декоративний орнамент — все це тепер рідкісні музейні експонати, і зйомка в приміщенні заборонена.

Церква святого Юра. Світова спадщина ЮНЕСКО. Дзвіниця

Піднятися на хори можна вузькими крутими сходами, які перегороджені якимись підпорами. Зате зверху я побачила, що на галявині місцеві художники виставляють свої роботи із зображенням пам’яток Дрогобича.

Залишалася ще одна дерев’яна церква, але я вже знала, як її знайти і подякувала Володимиру за цікаву екскурсію. Велика удача познайомитися з компетентною людиною і почути від неї цікаві краєзнавчі подробиці. Вулиця Солоний Ставок, на якій знаходиться церква Святого Юра і по якій я рушила далі, виникла на місці солоного озера, в нього вливалась солона річка. У давнину біля озера було поле. В один страшний день воно провалилося крізь землю разом з працюючими на ньому людьми. Люди, що залишилися в живих, звернулися до ченця-пустельника, як врятуватися від подальших обвалень. Той порадив побудувати храм в цьому місці. Така історія виникнення святині.

Я ще пройшлася по Солоному Ставку і абсолютно несподівано виявила колишню солеварню, найстаріше підприємство, яке не припиняло свою роботу, починаючи з 13 століття і до сих пір випускає кухонну сіль.

Є приказка: «Немає солі в Дрогобичі, немає її в Європі».

Не знаю, але по-моєму, на цих руїнах вже неможливо випаровувати необхідний продукт з ропи, родовище якої тут і знаходиться.

До церкви святої Параскеви я пройшлася по вже знайомих вулицях, помилувавшись знову храмами святого Юра та Хресто-Воздвиженським, в порівнянні з якими третя дерев’яна церква була просто молоденькою, всього з 1815 року.

Церква святої Параскеви. УАПЦ. 1815 р.

Побудована на місці згорілої і відомої з 15 століття, вона була закрита в роки більшовицького правління.

Зараз святиня належить православній громаді.

Церква святої Параскеви. УАПЦ. Дзвіниця

Повертаючись на залізничний вокзал, я ще дві години гуляла по місту, розглядаючи нові і старі будинки, несхожі один на інший.

Школа № 5

Хоч і некрасиво розглядати вікна, але в Дрогобичі вілли мають різні за формою віконні прорізи і неможливо не звернути на них увагу.

Картинна галерея

Будинок по вул. Тараса Шевченка

У своїй розповіді про місто — менше половини від того, що побачила за день.

 Палац мистецтв

А побачила далеко не все, що є красивого і цікавого в прикарпатському районному центрі.

Вул. Лесі Українки. Будинок Северина Чупруна, диригента, композитора, громадського діяча

Я йшла по вулицях і думала, що я знала про Дрогобич до поїздки?

Дрогобич. Вул. Лесі Українки

Виявилося, що дуже мало.

Дрогобич. Військовий меморіал

Пригадувалась тільки ковбаса «дрогобицька». Але та, що продається в інших містах з такою назвою, не може навіть за зовнішнім виглядом зрівнятися з тими ковбасами, виготовленими в Дрогобичі, не кажучи вже про рецептуру, різноманітності і технології виробництва. Так як я не змогла придбати магніт або сувенір на пам’ять про місто, я купила знаменитої полядниці, тому що вже на наступний день поверталася додому з прекрасними враженнями і смачним гостинцем з Галичини.

 Пам'ятник Борцям за волю України