Моршин — один з найвідоміших курортів України.
Кажуть, побувавши одного разу, обов’язково приїдеш туди знову. Я була багато разів в цьому чудовому місці і хочу поділитися своїми враженнями про нього.
Візитівка курорту — це його бювет.
Вхід туди тільки по курортних книжках. Знаменита мінеральна вода відпускається дозовано в спеціальних автоматах. Відпочиваючі з усіх санаторіїв сходяться сюди за графіком. Вдень перед будівлею на майданчику анонсують свій вечірній виступ зірки шоу-бізнесу. Прикраса внутрішнього приміщення — вітраж із зображенням ікони «Життєдайне джерело».
А знаходиться джерело № 6 в Бані Лисовицькій на глибині 30 метрів, звідки ропа надходить на завод мінеральних вод, де її бутилюють і поставляють споживачам.
Вже майже 150 років Моршин є курортною Меккою в Прикарпатті.
Я зустрічала відпочиваючих, що багаторазово приїжджають сюди з різних держав пострадянського простору, де є свої знамениті води.
Але моршинська — особлива, її унікальність доведена фахівцями, а оздоровчий результат не викликає сумніву.
У комплексі з гірко-солоною водою вживають ультрапрісну з джерела № 4, розташованого на центральному майданчику.
Головне джерело, так би мовити, знаходиться в 250 метрах і освячено на честь Божої Матері, явище якої спостерігалося саме в цьому місці.
Тут завжди дуже багато людей. Приїжджають машинами з величезною кількістю тари. Але з горнятком можна в черзі не стояти. Вода в цих краях священна.
Джерел в Карпатах багато, і люди з благоговінням приходять до них.
Санаторії в Моршині побудовані здебільшого 30-50 років тому.
Хоча вони зараз і віддають деякою совдепією, але накопичений досвід курортології заперечувати не можна.
Та й відпочиваючі приїжджають не за профспілковими путівками, як раніше, а за власний кошт.
Але від цього Моршин не перестав бути популярним курортом.
Доказ тому — чотириповерховий корпус водолікарні з величезною кількістю найрізноманітніших процедурних кабінетів, відремонтованих, з гарною сантехнікою і обладнанням — малолюдним не буває.
Великої поваги заслуговують всі фахівці курорту. Лікарі і молодший персонал не формально виконують свої обов’язки, а відповідально і сумлінно. Мені зустрічалися тільки висококласні доктора і медсестри. Я думаю, що тут склалася своя система ефективного оздоровлення та своя медична школа.
Останнім часом побудовано багато приватних невеликих пансіонатів і готелів, наприклад міні-пансіонат на 10 номерів «У затишку».
У Моршині під час прогулянок я вже знала кожен будинок,
всі визначні пам’ятки,
кожну скульптуру і пам’ятник.
Багато разів побувала на концертах в палаці культури.
Потрібно віддати належне, Галичина багата талантами, і виступи аматорських гуртів не відрізнити від професійних.
Глядачам подобаються концерти і спектаклі.
Мені запам’яталася реалістична п’єса «Кайдашева сім’я» в постановці моршинських самодіяльних артистів, деяких я знаю особисто, всі вони чудові люди.
Коли в межах міста я вже вивчила все до дрібниць,
то стала ходити або їздити в найближчі міста і села. Враженнями ділилася по телефону з сім’єю, подругами.
Всі вже чекали моїх репортажів з місця подій.
Я не втрачала ні хвилини, в будь-яку погоду кликала мене даль далека.
Лікар, знаючи про щоденні походи, цікавився теж моїми враженнями. «Дякую, все подобається, тільки колеги запитують, чи не боюся я там, в чужих краях, сама ходити». На що доктор відповів: «Ніхто вас тут не образить навіть словом, тільки в ліс не заходьте далеко, щоб не заблукати».
Так воно і є, за всі роки моїх поїздок жодного разу я не відчула ні найменшої нотки недружелюбності. А от не заблукати в лісовому масиві все-таки не вдалося.
Я замінила зарядку і ароматерапію на прогулянку лісом. Цю процедуру я називаю прийомом у головного лікаря.
Зарядка проводилася в хорошому спортивному залі з професійним інструктором, але мені вона нагадала шкільні уроки фізкультури під рахунок «айн, цвай, драй, фір». А в кабінеті ароматерапії мене розсмішили чоловіки, які засипають під romantic music і хроплять.
Ліс в Моршині — це ландшафтний заказник.
Я завжди починала день з прогулянки по лісових доріжках, милуючись красою Прикарпаття.
Щоранку в одному і тому ж місці мені зустрічався по дорозі велосипедист, мабуть, що їхав на роботу. Увечері те ж саме відчуття «дня бабака». Місцевий житель, що повертався додому, жартував наді мною: «Вже каблуки стерла, ходиш туди-сюди».
Я завжди йду по лісовій дорозі, а якщо заходжу в гущавину, то намагаюся це робити перпендикулярно дорозі, щоб потім розвернутися на 180 градусів і повернутися на те саме місце.
Але одного разу все ж сталося, що ми з приятелькою, любителькою збору грибів, заблукали. Ліс заворожує, захоплює і може навчити уму-розуму. Я в грибах не розуміюся, а ось вона закрутила по грибним галявинкам, ми й не помітили, як збилися зі стежки. Все далі заходячи в нетрі з непрохідними ярами, болотом і поваленими деревами, ми віддалялися від міста.
Бідна моя попутниця не на жарт злякалася, я ж більше злякалася за неї. Щоб хоч якось втішити її, я пообіцяла, що в крайньому випадку подзвоню в МНС, хоча знала, що сигналу зв’язку в цьому місці немає. У листопаді день короткий, рано сутеніє, а в лісі відразу темніє і стає холодніше. Навіть олень, який живе з сім’єю в вольєрі і гучно кричить на всю округу, не подавав голос, щоб зорієнтувати нас.
Стривожена приятелька питала, чому не телефоную рятувальникам? Я не втрачала самовладання: «Не хочу, щоб по всім новинам передали про двох заблукалих і задубілих туристок з Донецька». Зате як зрадів би той велосипедист, який почув би звістку, що більше не побачить мене на дорозі, думала я. Над верхівками дерев, що вже скинули листя, виднілася смужка ледь світліючого заходу сонця.
Я знала, що місто щодо лісу розташоване на заході. У тому напрямку і продиралися по ярам крізь гілки майже в повній темряві. Все-таки мене, мешканку степового регіону, не підвів інстинкт самозбереження в малознайому середовищі, і через якийсь час ми вибралися прямо до каплиці.
Це був хороший урок, я його пам’ятаю, а позитивними враженнями ділюся з вами.
 |
| Колишній бювет «Грибок». Побудований в 1930-х роках. Архітектор Францішек Коцімський. Зображено на гербі Моршина |
Кажуть, побувавши одного разу, обов’язково приїдеш туди знову. Я була багато разів в цьому чудовому місці і хочу поділитися своїми враженнями про нього.
 |
| Вхід в парк |
Візитівка курорту — це його бювет.
 |
| Бювет мінеральних вод і скульптура Христа Спасителя |
Вхід туди тільки по курортних книжках. Знаменита мінеральна вода відпускається дозовано в спеціальних автоматах. Відпочиваючі з усіх санаторіїв сходяться сюди за графіком. Вдень перед будівлею на майданчику анонсують свій вечірній виступ зірки шоу-бізнесу. Прикраса внутрішнього приміщення — вітраж із зображенням ікони «Життєдайне джерело».
А знаходиться джерело № 6 в Бані Лисовицькій на глибині 30 метрів, звідки ропа надходить на завод мінеральних вод, де її бутилюють і поставляють споживачам.
Вже майже 150 років Моршин є курортною Меккою в Прикарпатті.
 |
| Готель «Вілла Анна» 1876 р.– старожил курорту |
Я зустрічала відпочиваючих, що багаторазово приїжджають сюди з різних держав пострадянського простору, де є свої знамениті води.
 |
| Санаторій «Лаванда» |
 |
| Поліклініка |
Але моршинська — особлива, її унікальність доведена фахівцями, а оздоровчий результат не викликає сумніву.
 |
| Розважальний комплекс «Моршинська вежа» |
У комплексі з гірко-солоною водою вживають ультрапрісну з джерела № 4, розташованого на центральному майданчику.
 |
| Джерело № 4. Бювет «Русалка» |
Головне джерело, так би мовити, знаходиться в 250 метрах і освячено на честь Божої Матері, явище якої спостерігалося саме в цьому місці.
 |
| Джерело Божої Матері |
Тут завжди дуже багато людей. Приїжджають машинами з величезною кількістю тари. Але з горнятком можна в черзі не стояти. Вода в цих краях священна.
 |
| Вечірнє освітлення у вигляді джерел і фонтанів |
Джерел в Карпатах багато, і люди з благоговінням приходять до них.
 |
| Джерело у Карпатах |
Санаторії в Моршині побудовані здебільшого 30-50 років тому.
 |
| Санаторій «Дністер» |
Хоча вони зараз і віддають деякою совдепією, але накопичений досвід курортології заперечувати не можна.
 |
| Санаторій «Говерла» |
Та й відпочиваючі приїжджають не за профспілковими путівками, як раніше, а за власний кошт.
 |
| Озеро |
 |
| Санаторій «Світанок» |
Але від цього Моршин не перестав бути популярним курортом.
 |
| Озеро |
 |
| Санаторій «Пролісок» для дорослого і дитини зачинений з 2014 року |
Доказ тому — чотириповерховий корпус водолікарні з величезною кількістю найрізноманітніших процедурних кабінетів, відремонтованих, з гарною сантехнікою і обладнанням — малолюдним не буває.
 |
| Моршин. Пансіонат-санаторій «Одеса» |
Великої поваги заслуговують всі фахівці курорту. Лікарі і молодший персонал не формально виконують свої обов’язки, а відповідально і сумлінно. Мені зустрічалися тільки висококласні доктора і медсестри. Я думаю, що тут склалася своя система ефективного оздоровлення та своя медична школа.
Останнім часом побудовано багато приватних невеликих пансіонатів і готелів, наприклад міні-пансіонат на 10 номерів «У затишку».
У Моршині під час прогулянок я вже знала кожен будинок,
 |
| Будинки по вул. Данила Галицького |
 |
| Будинок по вул. Озерній |
 |
| Будинок по вул. Привокзальній |
 |
| Школа мистецтв |
всі визначні пам’ятки,
 |
| Церква Покрова Пресвятої Богородиці. УАПЦ |
 |
| Дерев'яна церква Покрова Пресвятої Богородиці. 1700 р. УАПЦ |
 |
| Церква Покрова Пресвятої Богородиці. 1990 р. УГКЦ |
 |
| Церква Покрова Пресвятої Богородиці. 1990 р. УГКЦ |
 |
| Церква Покрова Пресвятої Богородиці. 1990 р. УГКЦ |
кожну скульптуру і пам’ятник.
 |
| Пам'ятник Т. Г. Шевченку |
 |
| Скульптура Лева |
 |
| Скульптура янгола |
Багато разів побувала на концертах в палаці культури.
 |
| Палац культури |
Потрібно віддати належне, Галичина багата талантами, і виступи аматорських гуртів не відрізнити від професійних.
 |
| Палац культури. Виступ аматорського колективу |
 |
| Палац культури. Виступ аматорського колективу |
Мені запам’яталася реалістична п’єса «Кайдашева сім’я» в постановці моршинських самодіяльних артистів, деяких я знаю особисто, всі вони чудові люди.
 |
| Палац культури. Виступ аматорського колективу |
Коли в межах міста я вже вивчила все до дрібниць,
 |
| Моршин. Кафе |
то стала ходити або їздити в найближчі міста і села. Враженнями ділилася по телефону з сім’єю, подругами.
 |
| Виставка картин |
Всі вже чекали моїх репортажів з місця подій.
Я не втрачала ні хвилини, в будь-яку погоду кликала мене даль далека.
Лікар, знаючи про щоденні походи, цікавився теж моїми враженнями. «Дякую, все подобається, тільки колеги запитують, чи не боюся я там, в чужих краях, сама ходити». На що доктор відповів: «Ніхто вас тут не образить навіть словом, тільки в ліс не заходьте далеко, щоб не заблукати».
Так воно і є, за всі роки моїх поїздок жодного разу я не відчула ні найменшої нотки недружелюбності. А от не заблукати в лісовому масиві все-таки не вдалося.
Я замінила зарядку і ароматерапію на прогулянку лісом. Цю процедуру я називаю прийомом у головного лікаря.
Зарядка проводилася в хорошому спортивному залі з професійним інструктором, але мені вона нагадала шкільні уроки фізкультури під рахунок «айн, цвай, драй, фір». А в кабінеті ароматерапії мене розсмішили чоловіки, які засипають під romantic music і хроплять.
Ліс в Моршині — це ландшафтний заказник.
Я завжди починала день з прогулянки по лісових доріжках, милуючись красою Прикарпаття.
Щоранку в одному і тому ж місці мені зустрічався по дорозі велосипедист, мабуть, що їхав на роботу. Увечері те ж саме відчуття «дня бабака». Місцевий житель, що повертався додому, жартував наді мною: «Вже каблуки стерла, ходиш туди-сюди».
Я завжди йду по лісовій дорозі, а якщо заходжу в гущавину, то намагаюся це робити перпендикулярно дорозі, щоб потім розвернутися на 180 градусів і повернутися на те саме місце.
Але одного разу все ж сталося, що ми з приятелькою, любителькою збору грибів, заблукали. Ліс заворожує, захоплює і може навчити уму-розуму. Я в грибах не розуміюся, а ось вона закрутила по грибним галявинкам, ми й не помітили, як збилися зі стежки. Все далі заходячи в нетрі з непрохідними ярами, болотом і поваленими деревами, ми віддалялися від міста.
Бідна моя попутниця не на жарт злякалася, я ж більше злякалася за неї. Щоб хоч якось втішити її, я пообіцяла, що в крайньому випадку подзвоню в МНС, хоча знала, що сигналу зв’язку в цьому місці немає. У листопаді день короткий, рано сутеніє, а в лісі відразу темніє і стає холодніше. Навіть олень, який живе з сім’єю в вольєрі і гучно кричить на всю округу, не подавав голос, щоб зорієнтувати нас.
Стривожена приятелька питала, чому не телефоную рятувальникам? Я не втрачала самовладання: «Не хочу, щоб по всім новинам передали про двох заблукалих і задубілих туристок з Донецька». Зате як зрадів би той велосипедист, який почув би звістку, що більше не побачить мене на дорозі, думала я. Над верхівками дерев, що вже скинули листя, виднілася смужка ледь світліючого заходу сонця.
Я знала, що місто щодо лісу розташоване на заході. У тому напрямку і продиралися по ярам крізь гілки майже в повній темряві. Все-таки мене, мешканку степового регіону, не підвів інстинкт самозбереження в малознайому середовищі, і через якийсь час ми вибралися прямо до каплиці.
Це був хороший урок, я його пам’ятаю, а позитивними враженнями ділюся з вами.
 |
| Моршин. Вокзал |
Немає коментарів:
Дописати коментар