Музей — це перша будівля, яку ми побачили, вийшовши з автобуса. Незважаючи на неділю, він працював, і нас зустріла хранителька історичних цінностей міста — Юлія. Я вже писала у своїх нотатках, що за моїми спостереженнями працівники музеїв — не лише освічені, а й дуже красиві люди. У цьому музеї працює найкрасивіший і ерудований музеолог, яких мені доводилося зустрічати. За 2 години Юлечка нам повідала цікаві історії про місто і людей, що населяли його в різні часи, і дозволила сфотографувати на пам’ять експонати. На наше прохання вона розповідала російською мовою, так як моя приятелька не з України.
Хочу зазначити, що музей створив дідусь Юлі — краєзнавець, учений, громадський діяч Роман Скворій. Меморіальна дошка на честь нього встановлена на будівлі музею, що є пам’ятником архітектури.
Другий корпус музею присвячений творчості Наталії Кобринської, письменниці і феміністки, яка мешкала в Болехові і зустрічалася з І. Я. Франко, Ольгою Кобилянською та іншими відомими особистостями. На портретах кінця 19-го століття зображена гарна молода жінка. Іншим разом в цій будівлі я побувала на виставці, організованій до Дня матері. Можна було помилуватися вишитими виробами, іконами і одягом.
Перед музеєм встановлено пам’ятник організатору жіночого руху Наталії Кобринській.
А на місці будинку, де вона жила, тепер про це нагадує пам’ятний знак.
Ще один пам’ятник, що з’явився в 2015 році, на честь політичного діяча і скульптора Михайла Гаврилка.
Навпроти музею — Народний дім, де відбуваються всі міські заходи.
А за музеєм — школа.
Івано-Франківщина — область, в якій найбільша кількість пам’ятників національному поету І. Я. Франку. У Болехові — в самому центрі.
Інший наш поет Т. Г. Шевченко теж не забутий. На честь нього встановлено меморіальну дошку з барельєфом.
Пам’ятник жертвам сталінських репресій я побачила у дворі біля міліції.
У місті кілька храмів різних конфесій. Церква святої Параскеви побудована в 1891 році і належить греко-католицькій громаді.
У роки Першої світової війни біля Болехова велися запеклі бої. Серед Українських Січових Стрільців було багато загиблих, поранених і взятих в полон. На міському кладовищі, заснованому в 1781 році, є ділянка з похованнями захисників України. На жаль, стелі, побудованої в 1917 році, вже не вдасться повернути первісний вигляд. ЇЇ невдало реставрували. На фотографії вона ліворуч.
Щоб побачити і сфотографувати меморіальну дошку на честь Зеновія Петеша, знаменитого майстра скрипок, я пройшла через все місто з заходом на кладовище більше двох кілометрів. Але він же один такий — наш український Страдіварі!
У цьому ж районі перебувала солеварня, заснована в 19 столітті. Тепер від неї залишилася тільки вивіска. Сіль не кам’яна, її випарювали з ропи, починаючи з середини 16 століття. Але гіркувата на смак, вона тепер не вживається і не виробляється.
Тут же побачила старовинну будівлю з ліпниною на стіні і незвичайними віконними прорізами. Напевно, це був чийсь особняк. Тепер там доживають свій вік самотні люди похилого віку. Мені хотілося розглянути ближче будівлю, і я підійшла до високого ганку, на якому сиділи дві бабусі. Вони подумали, що я до когось приїхала, зраділи випадковому візитерові, стали розпитувати мене. Я теж поцікавилася, як їм тут живеться. Старенькі не скаржилися, запросили подивитися каплицю всередині приміщення. Очевидно, раніше це був Червоний куточок. Тепер старі самі, як могли, обладнали кімнату для своїх духовних потреб. Я подякувала за бесіду і пішла на автобусну зупинку.
На повороті побудована каплиця на честь Іоанна Хрестителя. На табличці вказана дата побудови — 1995 рік, і написані слова Т. Г. Шевченка з віршованої молитви: «Трудящим людям, Всеблагий, на їх окраденій землі, свою ти силу ниспошли!»
Тут же встановлено пам’ятний знак і хрест жертвам Голодоморів і репресій.
Звичайно, в одній замітці не розкажеш про всі визначні пам’ятки цього міста. Я не встигла вам розповісти про міську ратушу, про синагогу, за радянських часів перероблену в клуб, про інші пам’ятки історії та архітектури. Під час наступної поїздки я буду знімати відеорепортаж, і тоді з задоволенням покажу прикарпатське місто. А поки я сіла в автобус і доїхала ще до одного знаменного місця. Тут немає зупинки, я попросила водія зупинитися. Якщо ви їхали по трасі Львів — Чернівці, то бачили на межі Львівської та Івано-Франківської області безліч хрестів. Раніше вони були зроблені з берези, а тепер кам’яні. Це символічне кладовище Українських Січових Стрільців.
Тут же знаходиться ще одна визначна пам’ятка — дуб, посаджений імператором Австро-Угорщини Францом Йосифом під час його перебування в цих місцях в 1850-х роках. У Моршин я йшла пішки вздовж траси. Це ще десь 2,5 кілометра. Милувалася пейзажами. Мене обганяли байкери в однаковій амуніції з польськими прапорами, їх було більше сотні.
На цьому перша частина моєї подорожі до Болехова закінчилася. Своїми враженнями ділюся з вами і доповню їх пізніше ще корисною інформацією.
Немає коментарів:
Дописати коментар