Я теж вирішила побачити чудові види Прикарпаття і проїхатися в цьому унікальному потязі, який вже вкрай рідко зустрічається і майже не використовується в Україні. У цю травневу неділю було свято — День Матері. Вся залізнична бригада: машиніст, кондуктор і екскурсовод привітали присутніх мам. Дуже приємно, що в цих місцях таке шанобливе ставлення до всіх матерів. Пролунав гудок. Два невеликих вагончика з вікнами без скла для зручності розглядання околиць заповнилися відразу ж пасажирами згідно зазначених місць у квитках. Ми переїхали річку Свічу по мосту. Потім шлях пролягав вздовж села Старий Мізунь, прямо біля будинків і городів, і жителі нам махали привітно руками. Швидкість — 10 кілометрів на годину. Відчуття, що їдеш в якомусь мультяшному паровозику з Ромашкове. Під ритмічне погойдування лялькового ешелону ледь встигаєш крутити головою, щоб помилуватися вічнозеленими лісами, квітучими луками, каньйонами і водоспадами. А ще хочеться запам’ятати розповідь гіда про історію вузькоколійки, побудованої в кінці 19 століття для перевезення цінної деревини. Спочатку ліс сплавляли по річці, яка при цьому розливалася і затоплювала житлові будинки. Власник лісопильні барон Поппер змушений був побудувати конку — залізницю, де тягловою силою були коні. Зараз залишилася лише мала частина колись широко розгалуженої дороги, ширина колії якої 750 мм. У вихідні дні потяг стає туристичним і везе міських жителів туди, «де немає асфальту, і де зелена трава». А ось галявина, що здається зеленою — це висяче болото Ширковець, гідрологічна пам’ятка природи національного значення. Рослини, які ростуть на цій трясовині, занесені в Червону книгу України. Тут гніздяться чорні лелеки.
Екскурсовод не давав нудьгувати і запропонував загадати бажання, коли ми по мосту переїжджали річку Мізунку. Міст виявився без огорожі, здавалося, що шпали перевертаються під вагонами, а потоки повноводної річки дістануть відкритих вікон. Пізніше наш гід розповів про своє бажання, щоб ми без проблем переїхали гірську річку.
Під час стоянки ми сходили до джерела «Горянка», вода в якому має присмак нафти. Звичайно, як і всі джерела цілющої води в Карпатах, вона володіє омолоджувальними властивостями. В бойківських легендах про неї говориться, що жінки, які живуть в цих краях, неймовірно чарівні. Чоловіки в нашій групі теж із задоволенням скуштували водиці, що надає краси і молодості, а потім помчали до розгорнутої на свіжому повітрі польової кухні, де можна було покуштувати місцевої самогонки, настояної на корінні, ялинках-палицях і якихось мухоморах. Біля приватного будинку продавалися величезні пиріжки з лісовими ягодами та бутерброди, тут їх називають на французький манер — канапки. Немолодий господар жартівливо запитав: «Чи не боїтеся, що в лісах бандерівців зустрінете?» Звичайно, всі посміялися і подякували за недорогий і смачний перекус.
Машиніст посигналив і туристи зайняли знову свої місця. Кондуктор допомагав жінкам зайти в вагончики. Наступна зупинка була біля колишніх санаторіїв «Мізунь» та «Джерело». Колись тут проходили реабілітацію космонавти. Тепер ці здравниці порожні, тому що повінь 1998 року зруйнувала комунікації. За невелику плату на території зупиняються мандрівники на нічліг.
Біля санаторію є озеро.
Поки бажаючі купували сувеніри та чаї з засушених карпатських трав і ягід, я сходила на підвісний місток. Правда, потім набіг натовп, всі стали розгойдувати і без того вже далеко не міцний міст.
Найцікавіша зупинка біля Мізунських водоспадів, що утворюються великою кількістю порогів і стрімкою течією води, що падає під різними кутами і з різною висоти. Найбільші відчайдухи навіть купалися в кристально чистій воді. Решта просто стрибали по слизьких каменях в пошуку гарного кадру для фотографій, якими потім можна буде похвалитися в соціальних мережах.
Потяг в цьому місці робить маневри, подає сигнал до від’їзду. А так не хотілося їхати, але будь-яка казка закінчується, а ми дійсно бачили казково-красиві місця. На зворотному шляху екскурсанти ділилися враженнями, а я чудовими враженнями ділюся з вами.
Немає коментарів:
Дописати коментар