Добропільщина. Від Святогорівки до Добропілля через Криворіжжя та Зелене. Найголовніше

Історію нашого народу та держави намагалися спростувати і заглушити з давніх-давен, і до цього дня ворог знищує нашу культурну спадщину. Навіть найменше село, найскромніший з будинків має свого господаря та історію, що свідчить про минуле та пам’ять, гідність та мораль людини. Не завжди ми з трепетом і повагою ставимося до своєї історії, а перебудовами та нововведеннями знищуємо моральні орієнтири та національні традиції, з покоління в покоління передаємо деформоване та спотворене розуміння та сприйняття нашого коріння. 

На прикладі сіл Добропільщини подивимося, як зберігаються історичні й культурні пам’ятки та що громаді вдалося зберегти у сусідстві із потужними аграрними та промисловими підприємствами.

 

Село Добропілля. Донецька обл.

Добропільщина – до 2020 року адміністративно-територіальна одиниця на північному заході Донецької області, яка зараз входить до складу Покровського району. Маршрут стартує у Святогорівці біля джерела святого Пантелеймона, однієї зі святинь Добропільщини, відомої понад 100 років. До джерела у річищі Бика приїжджають з усього регіону в умовах відсутності водопостачання та погіршення якості води. Силами парафіян Свято-Успенської церкви зведено купіль, на колишньому пустирі розбиті квітники, прокладено алеї, створено експозицію жорен, встановлено лавочки.

 

Святогорівка. Джерело св. Пантелеймона

1911 року в селі відкрилася чотирикласна земська школа, в будівлі якої і зараз розміщується корпус Святогорівського загальноосвітнього навчального закладу.

 

Святогорівка. Навчальний корпус. Колишня земська школа

Ще одну земську будівлю, що не втратила автентичне архітектурне оформлення у вигляді цегляного карниза, що оперізує по периметру, і сандриків над вікнами, займає відділення банку.

Святогорівка. Відділення «Ощадбанку». Колишня земська будівля

На місці годувальниці-олійниці – руїни та забуття.

 

Святогорівка. Руїни олійниці

Яскраві розписи автобусної зупинки нагадують про період козаччини, коли на місці сторожової застави зародилося життя на березі Бика.

 

Святогорівка. Автобусна зупинка

Уздовж річища Бика, притоки Самари, утворилися й інші поселення, які побачимо під час подорожі. Вірівка також порадувала яскравістю автобусного павільйону.

 

Вірівка. Автобусний павільйон

2019 року в центрі села відкрився храм ікони Божої Матері «Троєручниця», збудований з деревини, що не часто зустрінеш у східних регіонах України.

 

Вірівка. Церква ікони Божої Матері «Троєручниця»

Далі шлях прямує на південний захід до Криворіжжя, старовинного козацького села, розташованого в місці злиття Бика та Водяної.

Криворіжжя. Покажчики

На в’їзді до Криворіжжя підноситься нова церква святого Миколая із вбудованою чотириярусною дзвіницею. Чергування горизонтальних смуг з червоної та білої цегли надає будові декоративності та об’ємності.

 

Криворіжжя. Церква св. Миколая

У центрі села на честь перших механізаторів встановлено трактор-пам’ятник «Універсал», який визначає сільськогосподарську спрямованість економічного та соціального розвитку Криворіжжя.

 

Криворіжжя. Пам'ятник-трактор «Універсал»

Криворіжжя. Центральна вул.

Танк ІС-8 на постаменті відкрито на згадку про воїнів-визволителів 33 Стрілецького корпусу під командуванням І. С. Семенова. Пам'ятні таблички виконані російською мовою та підлягають заміні. 

Криворіжжя. Пам'ятник-танк

Ще один православний храм, освячений на честь Андрія Первозванного, розмістився в будівлі колишньої волосної управи з вбудованим вівтарем.

 

Криворіжжя. Церква св. Андрія Первозванного

Поруч розташована будівля колишньої земської школи. Тинькування радянського періоду обвалилося і оголило червоноцегляну будову.

Криворіжжя. Колишня земська школа

Вхід до триповерхової школи 1965 року оформлений новою тротуарною плиткою, акуратним парканом та вічнозеленими ялинками.

 

Криворіжжя. Школа

З історичними відомостями можна було б ознайомитись у шкільному музеї, але за словами колишньої вчительки, експозицію розформовано. Дуже шкода, що через байдужість та безхазяйність зникають дорогоцінні музейні фонди. В інших регіонах доводилося бачити, як по крихтах, по зернятку ентузіасти-ініціатори збирають свідчення славного минулого своїх громад та створюють краєзнавчі та етнографічні виставки, музейні кімнати.

 

Експозиція жорен в селі Зеленому

З покинутого будинку культури лунали голоси підлітків, які завжди відчувають потребу у спілкуванні та видовищах, чим і повинен забезпечувати сільський клуб. Судячи з вибитих вікон і проваленого даху, осередок культури згас і стає аварійно-небезпечним.

Криворіжжя. Занедбаний будинок культури

За гарним прикладом збереження історичних пам’яток можна з’їздити до Зеленого, що розташоване за 6 кілометрів на північний захід від Криворіжжя. Ландшафт місцевості порізаний мальовничими балками, звивистими ярами, горбистість вкрита лісонасадженнями. Розорані та засіяні ниви змінюються острівцями заповідних урочищ та природоохоронних зон. У степу і серед полів ще можна побачити земляні насипи-гробниці, які постійно знаходяться під загрозою розорювання.

 

Добропільщина. Кургани біля села Зелене

У Зеленому «залишився в живих» неповторний зразок культурної спадщини – садибний будинок меноніта Генріха Судермана. Стара садиба витримала колгоспно-перебудовне XX століття і відновлюється новими господарями. На фасаді будинку вказага дата закінчення будівництва – 1914 і три літери H M S – Генріх, Марія, Судерман. Архітектурними надмірностями будинок не рясніє, але зберігся в первозданному вигляді. Вікна прикрашає арковий кам’яний декор, а на високому ґанку дві колони надають будівлі величності. У 2008 році відновленням садиби зайнявся переселенець із Донецька Анатолій Курганов та продовжив справу батька його син Руслан. Метою підприємців стало відродження господарства та відкриття історичної пам’ятки для відвідування туристами. Створено мінізоопарк, відбудовано пташник та овечу ферму, можна покататися верхи на конях. У крамниці продається сир, молоко, олія, яйця.

 

Зелене. Садибний будинок Судермана

Далі рухаємося у південно-східному напрямку через Криворіжжя селами, що розкинулися вздовж річки Водяної, що пересихає і ледве пробивається крізь очеретяні чагарники.

 

Добропільщина. Річка Водяна біля Криворіжжя

Зупинка у Новофедорівці подарувала знахідку із розряду «монументальне мистецтво». Цегляна будівля, де зараз розташований фельдшерський пункт, прикрашена мозаїчними картинами. Панно на медичну тематику із зображенням лікаря та пацієнтів на тлі садів, полів та тваринницьких ферм прославляє сільськогосподарську працю та свідчить про дбайливе ставлення до здоров’я населення. Барвінок символізує життєстійкість, вічність, красу та пов’язаний з багатьма повір’ями. Ще одна мозаїчна фреска стверджує, що у будівлі розміщувався сільський магазин, у якому продавалися побутові прилади, взуття та ще щось, але втрачений фрагмент картини вже не підкаже про колишній асортимент торгівельного закладу.

 

Новофедорівка. Мозаїчні панно на фасаді ФАП

На в’їзді в село Добропілля із західного боку створено зону відпочинку, а біля криниці мандрівників вітає лелека. До добропільської птахи, як до провісника продовжувача роду, приїжджають наречені та сімейні пари, загадують бажання та фотографуються. Сюди приходять селяни, аби вклонитися жертвам штучного голоду 1933 року, згадати воїнів-земляків. На духовно важливому місці з’явилася каплиця, де з молитвою можна запалити свічку перед святим образом. На жаль, жодної інформаційної таблички «Біля Лелеки» не виявилося. Хочеться подякувати фундаторам, творцям та всім, хто займається доброустроєм історико-природоохоронного комплексу.

 

Добропілля. У Лелеки

Найстаріша з більш-менш вцілілих храмових споруд Добропільщини розташована в центрі села. Церква Успіння Пресвятої Богородиці була зведена в 1865 році коштом землевласника і зазнала численних перебудов. У період безбожжя храм втратив куполи й начиння, божницю переобладнали під господарську споруду. Вірянам повернули молитовню у напівзруйнованому стані у 1990-ті роки.

 

Добропілля. Церква Успіння Пресвятої Богородиці. 1865 р.

Недільна школа розмістилася у будівлі колишньої земської управи, на фронтоні якої число «1911» вказує дату побудови. Облицювання керамічною плиткою цегляної основи не уникло руйнування. Жодних пам’ятних знаків про історичне значення на будівлі немає. Головні духовні свідчення потребують ремонту і шанобливого ставлення, тому що кожен об’єкт унікальний і несе пам’ять минулої епохи.

 

Добропілля. Недільна школа. Колишня земська управа

Добротному будинку з білої цегли не знайшлося застосування, пустка зяє чорними дірками вибитих вікон.

 

Добропілля. Покинута будівля

Не викликає захоплення розбитий кафетерій «Браво», який у минулому радісно приймав гостей з ранку до опівночі.

 

Добропілля. Покинутий кафетерій «Браво»

Не кожне село може похвалитися наявністю літального апарату. Літак встановлений на роздоріжжі без інформаційної таблички, напевне на честь загиблих льотчиків або як пам’ятка після завершення експлуатації повітряного судна.

 

Добропілля. Пам'ятник-літак

Соціальну активність у двоповерховому сільському клубі з відремонтованим фасадом не пощастило встановити через зачинені двері.

 

Добропілля. Будинок культури

З розмови з місцевими жителями вдалося дізнатися, що в школі був колись музей історії села. Під питанням залишається його функціональність, можливо читач підкаже.

 

Добропілля. Школа

Щоб зберегти для нащадків пам’ятні місця та велику спадщину української історії, потрібно проводити дослідження, стежити за станом об’єктів, популяризувати їх, проводити заходи з метою збереження культурних цінностей, посилювати відповідальність за їхнє пошкодження та знищення. Роль історичних пам’яток у житті неоціненна. Охорона та збереження культурної спадщини – це обличчя кожного міста, селища та маленького села, а Добропільщині є, чим пишатися та що показати.

Добропілля. Скульптура Божої Матері