Микуличин. Кіркут. Меморіальне місце та єврейська історична спадщина у забутті

Єврейський цвинтар у Микуличині має культурно-історичну спадщину та знакове місце у селі на Івано-Франківщині. Кіркут, так називають поховання євреїв у Західній Україні, розташований в центральній частині села на схід від головної дороги. Місце пам'яті та скорботи колишньої єврейської громади на межі зникнення. 

Микуличин. Кіркут

З боку вулиці Велика Голиця цвинтар протягнувся приблизно на 20 метрів, перпендикулярна сторона має довжину приблизно 25 метрів. Чотирикутна у плані ділянка з площею 0,05 гектара заросла вовчоягідником та іншими дикорослими хащами. Паркану на кіркуті немає, з трьох боків його оточують приватні обійстя, з четвертого боку пролягає вулиця. Усього налічується близько 40 вцілілих надгробків, але частина повалених камінних пам’ятників вкрита ґрунтом, бур’яном та колючими чагарниками. Чи знають про це численні громадські організації євреїв, що роз'їхалися по всьому білому світу, шукаючи кращої долі?

На найстарішому надгробному камені висічено число 1863 року, останнє поховання зафіксовано на плиті 1933 року. Судячи з дат і невеликої площі, кіркут заснований в середині XIX століття. На старих картах єврейська божа нивка не позначена. Пересуватися в зелених нетрях і по колючих батогах ожини, щоб розглянути мацеви, досить нелегко.

Ще кілька років і буйні зарості повністю приховають могильні знаки. Багато років за окописьком доглядали Ганна Федорівна та її чоловік Микола, які мешкають поряд з цвинтарем. Прадід Ганни Федорівни, Федір Юрійович Гундяк, володів земельними наділами, був шановним громадянином Микуличина, з ним радилися австрійські інженери під час будівництва залізниці, тунелів та мостів. На честь його названо полонину в Карпатах, і полонина Гундякова – приваблива туристична локація поблизу Микуличина. Ф. Ю. Гундяй пожертвував земельні ділянки для українського та єврейського кладовищ. Ганна Федорівна, колишня вчителька, разом із чоловіком, віддаючи данину пам’яті померлим, завжди наводили лад на могилках, випилювали дерева, виносили листя та сміття, посадили сосонки. Микуличинці з повагою згадують мешканців єврейської громади та завжди безконфліктно жили разом. Навіть ховали неподалік один від одного. У роки гітлерівської окупації українській родині вдалося вберегти від загибелі двох єврейських хлопчиків. Ставши дорослими, вони приїхали в Микуличин і на знак подяки збудували гарну школу, дуже необхідну найбільшому в Україні селу. Ганна Федорівна нарікає, що на кіркут приїжджають дослідницькі делегації та приватні особи, фотографують, для фільмування використовують дрон, здійснюють поминальні ритуали.

 

У 2019 році місце вічного спокою відвідали представники Європейської ініціативи зі збереження єврейських цвинтарів за підтримки Європейського Союзу та залишили паперове свідчення свого перебування. Вітер зірвав документ, але Микола зберіг папірець.

 

Пенсіонери розповідають, що їм доводиться бути мимовільними сторожами кіркуту та інколи проганяти небажаних відвідувачів. Колись невідомі хотіли викрасти меморіальне каміння і, можливо, ще щось створити непристойне. Люди похилого віку багато років несли скорботний християнський обов’язок, але вже не в змозі підтримувати порядок на покинутому цвинтарі.

 

Було б благочестиво провести реконструкцію кіркуту, розчистити зарості, зміцнити надгробки, встановити огорожу.

 

Микуличин. Старовинний стовпчик на межі цвинтаря

За кордоном єврейські поховання підтримують у належному стані, туди водять екскурсії, їх вивчають та бережуть. У нашій країні кіркути обділені увагою єврейських громад та місцевої влади, хоч і вважаються культурною спадщиною. В останні роки упорядокований єврейський цвинтар в Делятині, що за 20 кілометрів від Микуличина. Територія розчищена від чагарників та сміття, встановлений паркан, що може бути гарним прикладом. 

Делятин. Кіркут

Проводячи мене, Ганна Федорівна розповіла легенду про вулицю, на якій розташовані український та єврейський цвинтарі. Колись тут стояла старовинна церква, але буревій переніс божницю в інше село, а решту будівель зруйнував, дерева повалив. Дощі змили розруху в прірву, а схил гори ще довго був голим, за що отримав назву Велика Голиця. 

Координати цвинтаря: 48°24'9"N 24°36'32"E