Сходження на терикон. Підкорення вершини шахтарського кургану та споглядання околиць

Терикони в шахтарському регіоні завжди були символами гірницьких селищ, без них неможливо уявити промисловий пейзаж Донбасу. «Кургани темні» ваблять підкорювачів вершин і любителів споглядання міських панорам з висоти пташиного польоту. Сходження на нові породні відвали пов’язані з небезпекою — гірська маса продовжує вигоряти, виділяючи газ і утворюючи пустоти. Старенькі згаслі вулкани давно закритих шахт підкоряються постійно, підйом став звичайною прогулянкою на породний пік, а ентузіасти створили своєрідні теренкури.

 

Терикон шахти № 5-6. Мирноград, Донецька обл.

Іноді сходження на місцеву пам'ятку присвячують певним подіям, на прогулянку вершиною рукотворної гори запрошують гостей для знайомства з особливостями індустріальних агломерацій. 

Але навіть на найнижчий терикон не зможуть піднятися ті, хто боїться висоти, байдужі, а також пивні животи.

 

Для сходження на не дуже запаморочливу висоту мій вибір припав на терикон-аксакал, що підноситься в центрі Мирнограда, шахтарського міста в Донецькій області. 

Шахта № 3-3 «біс» вступила в експлуатацію до революції і закрилася в кінці 1970-х. Розробка вугільних розрізів скоротилася, а технічні кордони сусідніх вугільних підприємств підійшли впритул і зімкнулися.

 

Терикон шахти № 3-3 «біс». Мирноград, Донецька обл.

Прогулянка второваною стежкою не принесе бажаного результату, а марш-кидок по ґрунту, що осипається, вимагає певних зусиль. Я підійшла до південного схилу усіченого конуса, на якому виднілися недавні сліди сміливців-романтиків і форсування породних розсипів почалося.

 

Згадався тактичний досвід взяття відпрацьованого відвалу каолінового кар’єру в Просяній і випробування «Чистилищем» на скелях Довбуша в Прикарпатті. Гусячий крок по схилу 40-60 градусів змінювався досить швидким просуванням. Все залежало від міцності ґрунту і зсувів гірської маси.

 

Іноді низькорослі зарості акації заважали маневрам, колючі гілки чіплялися за одяг і дряпали руки.

 

День видався спекотним для середини травня, і вплив сонячних променів відчувався все більше. Без проміжного привалу не обійшлося, потрібно було втамувати спрагу і подивитися на пройдений інтервал шляху, на який пішло близько 7 хвилин.

 

На відпочинок і розробку тактики подальшого сходження пішло кілька хвилин. В голові крутилися думки, що повна викладка прийдеться на спуск, але головне не розбігатися і не поспішати.

Вигляд на південний схід

Вигляд на південний захід

Ще близько 5 хвилин — і я на нижньому ярусі зрізаної вершини відвалу. Ровесник Мирнограда рекультивований з метою уникнення можливих вогнищ самозаймання. Схили породної кручі вкрилися дикоростучою рослинністю, перетворивши грізний відвал в своєрідний ландшафтний парк.

 

У деяких місцях підкорювачі гір створили щось на кшталт оглядових майданчиків, поруч з якими видно залишки вогнища і пикників.

 

Ще трохи зовсім не виснажливого походу і я вийшла на гірське плато, з якого відкривалася кругова панорама міста.

Вигляд на південний захід

Вигляд на захід

Дивно бачити знайомі місця з незвичного ракурсу, стрункі лінії кварталів, планування мікрорайонів, дахи будинків. Видимість в 8-10 кілометрів дозволяє побачити терикони-побратими і копри шахт «Капітальна», «Центральна», «Родинська», № 5-6, а також Новогродівських вугільних підприємств. Золотом сяяли на сонці куполи Свято-Вікторівського храму в Мирнограді і Свято-Михайлівського в Покровську.

Вигляд на північний захід

Вигляд на північ

Вигляд на схід і шахту «Капітальна»

Вигляд на схід

В результаті рекультивації на териконі утворилися два п’ятачка діаметром приблизно 40 і 60 метрів. Напевно, тут грають в футбол, шахтарі завжди були і залишаються завзятими вболівальниками.

 

Майданчики облямовують зарості тополі, акації та бузку. Посіявся навіть дубок. Ще пару тижнів і з гори закрутить біла хуртовина тополиного пуху.

 

В гущавині гніздяться птахи, тут їх не турбує міська суєта, а терикон служить прекрасним плацдармом для польотів.

 

У гайку з північно-західного боку утворилася улоговина, по дну якої прокладена стежка. Ура! Мені не доведеться котитися по крутому схилу, а з задоволенням пройдуся коридором, де курсують подорожуючі з найближчих мікрорайонів.

 

Південний схил яру покрився зеленою травою і схожий на суничну галявину, а північний — похмурий, без листочка на молодняку.

 

Місцями зі схилів сповзли моноліти пісковика та інших порід, створивши експозицію зразків відпрацьованої гірської маси.

Спуск зайняв 2-3 хвилини, а вся прогулянка трохи більше години. З позитивним настроєм роблю останнє фото на пам’ять і залишаю координати бажаючим випробувати подібні емоції.

Координати:  48°17'41"N 37°16'18"E