12 травня 2021 р.

Мирне. Менонітська водонапірна вежа. Історична та культурна спадщина без статусу і застосування

Її видно з автодороги Н-32 і неможливо не помітити, проїжджаючи ділянку Новоекономічне-Малинівка. Єдина вціліла водонапірна вежа, побудована німцями-менонітами на території сучасного Покровського району Донецької області, височить як сторожовий форпост з західного боку невеликого села Мирне Малинівської сільської ради.
 
Водогінна вежа в с. Мирне Покровського району Донецької області

Обезголовлена ​​і занедбана, колишня трудівниця зяє чорною порожнечею розбитого вікна, а розлогі крони тополь і кленів підступають впритул та прикривають рвані рани унікальної будівлі з червоної цегли. 


Незважаючи на більш, ніж столітню історію, вона не втратила європейську породистість і елегантність, адже її творці славилися майстерністю і будували на століття.


Гнані за релігійні переконання, переселенці з Європи, були новаторами в промисловості і сільському господарстві. Меноніти володіли багатьма ремеслами, були майстрами на всі руки, будували заводи, кірхи, млини, олійниці, розводили худобу і конструювали машини, вирощували урожай і випалювали цеглу для власних потреб. Сім’ї менонітів були традиційно багатодітними і глибоко релігійними. Гуманісти і просвітителі, подвижники відкривали школи і лікарні, притулки і книжкові магазини. Для ведення господарства і поливу полів з’явилися водонапірні вежі в незвичайному архітектурному виконанні, тому що вода — найцінніший природний ресурс, і до водозабезпечення у іноземців був самий ретельний і належний підхід. В кінці XIX — початку XX століть землевласниками наділів уздовж Заячої Балки були німецькі колоністи. Вежа — це все, що залишилося від господарської діяльності менонітів на території Малиновської сільради.
 

Краєзнавцями Мирнограда, які досліджували історичну та культурну спадщину Східної України, була визначена дата споруди — приблизно 1910-1912 роки. В рамках проекту «Жовта лінія» в 2018 році була встановлена ​​інформаційна дошка з короткою історією виявленої пам’ятки.


Квадратна в плані будова, розмірами 4 метри х 4 метри, зведена з червоної цегли місцевого виробництва. Невеликий вхід з західної сторони, а також вікна на першому ярусі з східного боку та на другому ярусі з південного і північного боку мають арочне обрамлення, що властиво менонітським будівлям.


Із західного і східного боку на другому ярусі вікна закладені цеглою. З внутрішньої сторони цегла місцями надщерблена.
 


Даху і сходів немає, на рівні другого ярусу на металевому перекритті ще поки тримаються залишки накопичувального бака. Частина перекриттів висмикнуті з коренем.
 

Із західного боку до башти було прибудовано дерев’яний сарайчик, що вишуканій красуні зовсім не личить.
 

У місцевих жителів про пам’ятку не вдалося дізнатися майже нічого, крім того, що за радянських часів водопостачання села здійснювалося за допомогою вежі. Підлітки, які поверталися з пакетами поминальних цукерок з поруч розташованого цвинтаря, не могли навіть зорієнтувати дорогу до об’єкту «стара водонапірна вежа» і нічого про неї не чули. Мабуть, в місцевій малинівській школі на уроках історії та народознавства нічого про культурну спадщину регіону учням не повідомлялося. Цегляна пані не має охоронного статусу, і доля її, як і інших архітектурних перлинок, зумовлена ​​байдужістю і безгосподарністю. 

Вежа розташована в 600 метрах від траси міжобласного значення в густонаселеному регіоні і могла б бути туристичним центром в мальовничій місцевості з ландшафтами та ставками, заказниками Приторський з виходом на поверхню геологічних порід (1,5 км) та Галина гірка (2,7 км), зеленими масивами лісосмуг. Міцна красива споруда чекає ініціативних і майстерних господарів, таких, які її спроектували і звели.

Координати: 48.3394853, 37.3686755

Немає коментарів:

Дописати коментар