Скелі Довбуша. Чарівність кам'яних композицій і випробування в масиві «Чистилище»

Похід в Карпати прекрасний у будь-яку пору року. Але поки у школярів і студентів канікули, хочеться нагадати про унікальну пам’ятку природи та історії — скелі Довбуша.




Частина скельної композиції розкинулася біля села Бубнище Івано-Франківської області, від Болехова — 11 км. У перший раз я поїхала туди зі своїми синами, коли їм було 8-9 років. Це був березень, схили гір Прикарпаття ще були вкриті снігом, і підйом до скель виявився не простим випробуванням, деякі учасники поїздки відразу повернули шукати адреналін в колибі. Ми не без труднощів піднялися по пологому, але слизькому схилу і недаремно. Нас зустріли кам’яні велетні висотою 30 — 40 метрів в білосніжних шапках, що нагадували своїми химерними формами фантастичних прибульців, похмурих чаклунів і злих духів. На одній зі скель можна побачити чітко окреслене похмуре людське обличчя.



А який чудовий вид відкривається на засніжені Карпати, якщо піднятися на плато! Спуск до автобусу виявився ще складніше. Ми і скочувалися, тримаючись за руки, і ковзали по рівній обледенілій поверхні. Іноді я спускалася сама, а потім ловила дітей. Одним словом, і взимку похід до скель цікавий, пізнавальний і цілком здійсненний.
Вдруге я була в жовтні минулого року, коли Карпати розфарбовані у всі кольори золотої осені.





Перша зупинка біля річки Сукіль біля підніжжя заповідника.





Утворилися скелі близько 70 млн. років тому і оповиті масою легенд. В середині 18 століття тут був табір карпатського Робін Гуда — Олекси Довбуша. Десь в таємничій печері заховані скарби народного героя, потрібно тільки сказати відповідне слово, і скарб відкриється погляду. Поки ще ніхто не вгадав цього слова.





Але і без цього кам’яне царство є популярним туристичним маршрутом, і кожен знаходить тут для себе щось нове і незвідане.





Печери тут дійсно є, і природного походження, і рукотворні — рівні стіни, стелі, щаблі. Був колодязь. Імовірно печера служила скельним монастирем для древніх християн.



Скелелази люблять цю гряду і проклали безліч маршрутів різних категорій складності, регулярно проводяться змагання зі скелелазіння.





Тут, слава Богу ніхто не загинув, але хрест в пам’ять про всіх загиблих скелелазів встановлений на одній зі скель.



Навколо простягається буковий ліс. Диву даєшся, як коріння чіпляються за каміння, а дерево знаходить силу для зростання і спрямовується до сонця.







Екскурсантам пропонується пройти через «Чистилище» — глибоку і темну тріщину, яка розсікає скельний масив. Нібито, тому, хто пройшов це нелегке випробування, простяться всі гріхи.





Не всім під силу виявився цей іспит на витривалість. Першими зійшли з дистанції чоловіки з пивними животами. До них ще встигли приєднатися пишечки-пампушечки. На дні цієї ущелини завжди панує напівтемрява. Ми гуськом пробиралися по вузькій потайній стежці, а денне світло ледь пробивалося крізь вузьку щілину кам’яного мішка.







Все глибше протискуючись у вузькій тріщині, ми дійшли до точки неповернення. Рухатися можна було тільки боком і сплюсненим корпусом, при цьому високо піднімати ногу, розгорнувши коліно на 90 градусів і намацавши уступ між брилами. Ніякої свободи руху, простір обмежений до мінімуму. Чіплятися нема за що, стіни відшліфовані до блиску чи природою, чи то тілами грішників. Той, що йшов попереду подавав руку наступному. А той, хто в ланцюжку йшов позаду, підштовхував, інакше і не пройти досить крутий і вузький підйом в моноліті пісковика. Таких «моментів істини» виявилося кілька. Але назад дороги немає, тільки кайся, може боги почують.



У метрах 15 від дна ущелини в ніші обладнаний нічліг для тих, що не вийдуть з «пекла», його називають «Вороняче гніздо». Але до нього ще треба дістатися. А від поверхні лежак знаходиться на глибині 20 м.



Вибратися зі скельного лабіринту допомогло почуття гумору в колективі незнайомих людей, що зблизилися в екстремальній ситуації, і підказки екскурсовода Христини, яка як досвідчений акушер приймала нас на виході з кам’яного лона. Фотограф Ігор фіксував момент появи в муках на світ божий, але я не показую це фото. На жаль багатьох, що сподівалися на прощення, на виході з «Чистилища» виявилося, що в перший раз простяться тільки курортні гріхи.







Мені дуже сподобалася поїздка в це чудове місце, і я по можливості повторю похід і перевірю себе ще раз. А враженнями поділюся з вами.