І ось я в старовинному провінційному місті, що входить в Державний список історичних населених місць України, йду по головній вулиці, названій на честь короля Русі Льва Галицького, чия резиденція була тут в 13 столітті.
Трохи мене налякали грозові хмари, а парасольку я ношу тільки в сонячні дні, і як тільки я її викладаю з сумки, то обов’язково мене наздоганяє в дорозі дощ. Довелося забігти в магазин і купити ще одну парасольку, яка вже через 2 хвилини була складена — злива так само раптово закінчилася, як і почалася. І друга парасолька буде в сумці носитися так само в ясні дні.
Місто відразу привернуло увагу пофарбованими в різні кольори фасадами будинків.
Як мені подобається, коли вказані дати споруди на будівлях! Ось відразу видно, що ця побудована в 1914 році, і до 1946 року було дитячим притулком, про що свідчить табличка. Тепер тут розмістився дитячий садок.
У невеликому парку є дитячий майданчик і паркова скульптура минулої епохи. Те, що це пам’ятник чабану, можна здогадатися, адже поруч з ним біла вівця.
І ще один скверик з незвичайними лавочками та огорожами.
Молоді старосамбірці навчаються в цьому коледжі.
Церква святого Миколая збудована в 1832 році, але заснована більше 700 років тому. Стіни прикрашені вітражами і мозаїкою, що зображують біблійні сюжети.
Служби правлять по черзі православна і греко-католицька громади. Староста Євген готувався до служби, був дуже люб’язний і дозволив мені сфотографувати всередині приміщення храму.
Євген розповів про святиню і про пам’ятний знак, який знаходиться на церковній території. При будівництві храму виявили залишки старих поховань. Що це за могили, ніхто не скаже. Старий Самбір не оминали стороною війни, повстання і епідемії. На згадку про загиблих земляків встановлена мармурова плита.
Стару дерев’яну церкву розібрали і на її місці збудовано каплицю.
Біля входу на кладовище — відразу 2 каплиці, одна з них приватна.
Піднімаючись по дорозі в гору, я оглядалася, милуючись панорамою по ту сторону Дністра. Вдалині виднілися генератори вітряних електростанцій.
Випадково виявила цвинтарну каплицю, побудовану в 1907 році. Вона відреставрована, зберігся напис польською мовою.
У цей день була панахида за загиблими захисниками України, і до меморіалу воїнам УПА, що знаходиться в кінці кладовища, сходилися люди, багато було військових.
Спускаючись з гори, можна було знову дивитися — не надивитися на безкраї простори Прикарпаття, але я поспішала в історичний центр міста.
На площі Ринок було тихо і безлюдно. А в середні століття тут вирували ярмарки, адже Старий Самбір був торговим центром. Прикро, що не збереглася найдавніша ратуша України, що не пережила лихоліття Першої світової.
У міських дворняг — сієста на новій тротуарній плитці. А зовсім недавно площа була вимощена бруківкою з річкового каменю.
Архітектурною домінантою площі є костел, побудований в 1890 році на місці своїх попередників. Адже місто було і релігійним центром. Зараз святиня дуже щільно затиснута іншими будівлями. Костел був закритий, і, на мій погляд, запущений.
Музей «Бойківщина», на жаль, був теж закритий. Мабуть, потрібно заздалегідь дзвонити і попереджати про відвідування.
У казначейства представницький вигляд.
Фахверкова конструкція, що рідко зустрінеш в Україні, використана при будівництві будівлі, де зараз розташований магазин.
Ще один зелений куточок з пам’ятником Т. Г. Шевченку названий на честь нашого національного поета.
Знаючи, що в Старому Самборі є напівзруйнована синагога, я пішла на пошуки цього релігійного об’єкта. Це одна з небагатьох культових споруд, що не зруйнувалися під час Другої світової війни. Але тепер синагога в забутті. Побудована в кінці 19 століття, вона, як то кажуть, німий свідок історії єврейського народу та трагічних подій.
Кінотеатр імені Т. Г. Шевченка побудований в 1953 році на місці згорілої на початку 20 століття міської Ратуші. Знадвору нагадує якусь фортифікаційну споруду. Не знаю, як він тепер задіяний, але зарості трави перед ґанком глядачі не витоптали.
Я ще раз пошкодувала, що не вдалося потрапити в музей, де можна було б дізнатися міські краєзнавчі подробиці.
Потім я пішла в іншу частину міста, по шляху зафіксувавши фотоапаратом школу і Народний дім.
Пройшла по мосту через Дністер, що бере початок в цих краях, і ще тільки набирає силу, поки без великих порогів і вирів. Але навіть на таку, ще не дуже повноводну річку, я не могла надивитися.
Невеличка церква знаходиться в глибині будівель. Була закрита. Чи такий день випав для мене, що всі двері зачинені?
Сфотографувала для колекції колодязь біля церкви.
На зворотному шляху зупинилася біля залізничного вокзалу 1904 року побудови. Це двоповерхова цегляна будівля, дах із загостреним догори фронтоном і прикрашений елементами в стилі бароко. Такі вокзали часто можна побачити в Прикарпатті, де залізниця була побудована в кінці 19 — початку 20 століття. На даний момент на цій станції пасажиропотік нечисленний через відсутність поїздів далекого прямування. Звідси можна поїхати електричкою у Львівському напрямку або в Солотвино Закарпатської області.
Ось, здається все побачила, але не скрізь вдалося зайти. Місто мені сподобалось, чисте і тихе, а враженнями ділюся з вами.
Немає коментарів:
Дописати коментар