Старобільськ. Свято-Скорбященський монастир

Не раз доводилося чути, що в Донбасі не було духовного життя, не було подвигів подвижників, а населення не таке благочестиве, як в інших регіонах України.

Історія Старобільського Свято-Скорбященского монастиря — приклад незламності віри, свідчення любові і чесноти його засновників і насельників, тих, хто «не радився із тілом та кров’ю».

Старобільськ. Луганська область. Свято-Скорбященський жіночий монастир

Старобільськ — районний центр Луганської області, заснований козаками Полтавщини в 17 столітті на мальовничому березі Айдара.

У 1849 році самовіддана жінка, чоловік якої полковник Булич помер від ран на російсько-турецькій війні, продала майно і відкрила притулок для бідних вдів. Час був важкий і притулок поповнювався дітьми-сиротами та дітьми загиблих воїнів. Незабаром в притулку виховувалися тільки дівчатка-сироти, яких Анна Іванівна Булич не тільки взяла на повне утримання, а й готувала їм пристойне придане. Вихованки навчалися грамоті, рукоділлю і вивчали Закон Божий, церковний спів та читання. Благодійниця виховувала дітей як рідних дочок, намагаючись прищепити їм високі моральні цінності.

Так як храм був далеко, Анна Іванівна просила єпархіальне начальство про відкриття молитовного будинку в одному з невеликих залів. Приютську церкву освятили на честь ікони Божої Матері «Всіх скорботних радість», яку шанують у богодільнях, лікарнях, цвинтарних і тюремних каплицях.

Точну копію чудотворної ікони «Всіх скорботних радість» Охтирського Троїцького монастиря написали на замовлення А. І. Булич і помістили в храмі.

Старобільськ. Свято-Скорбященський жіночий монастир. Ікона Божої Матері «Всіх скорботних радість»

Приютське господарство зміцнювалося, були побудовані флігель, комори, майстерня, трапезна. Коли рили один з трьох колодязів, було знайдено заховане срібло, яке допомогло вирішити матеріальні проблеми.

Дітей ставало все більше, вони дорослішали, і Анна Іванівна подала прохання на перетворення притулку в релігійну громаду. Дозвіл затвердив Священний Синод і його підписав імператор Олександр II. А. І. Булич прийняла постриг з ім’ям Ангеліна.

Маленький дерев’яний будиночок не міг вмістити всіх бажаючих звернутися до Бога з молитвою, і в 1863 році Архієпископ освятив місце під будівництво церкви. Отримавши проект, матінка Ангеліна приступила до заготівлі матеріалу і зведення храму. Освячення Свято-Троїцького храму відбулося в 1870 році.

Старобільськ. Свято-Скорбященський жіночий монастир. Свято-Троїцький храм. 1870 р.

Він був оснащений церковним начинням і мав позолочений різьблений іконостас. Була зведена дзвіниця з п’ятьма дзвонами. У 1872 році освятили місце під літній храм «Всіх скорботних радість» з правим боковим вівтарем в ім’я Архангела Михайла і лівим — в ім’я Всіх Святих. Проект виконаний за зразком Успенського собору Святогірського монастиря, нинішньої Святогірської лаври на Донеччині.

П’ять куполів означають Христа і чотирьох євангелістів. Матеріал використовувався власного виробництва і роботи виконувалися майстерно. Товщина шва цегляної кладки всієї будови всюди однакова — сім міліметрів. Через відсутність коштів будівництво затяглося до 1898 року.

Храм «Всіх скорботних радість». Цегла вироблена в монастирі. З такої червоної цегли були спочатку всі монастирські будівлі

У 1887 році Священний Синод затвердив перетворення громади в жіночий монастир. На межі 19 і 20 століть це був великий духовно-релігійний центр з пекарнею, майстернями, де черниці шили одяг, взуття, ризи, вишивали золотом і сріблом, писали ікони та оформляли їх дорогими прикрасами.

Старобільськ. Свято-Скорбященський жіночий монастир. Фото 1907 р.

Обитель мала кузню, фруктовий сад, сільськогосподарські угіддя в сусідньому селі і досягла матеріального достатку. Через дорогу був побудований готель, де постояльці щедро жертвували монастирю.

Старобільськ. Свято-Скорбященський жіночий монастир. Фото 1911 р.

Для навчання грамоті працювала парафіяльна школа і була велика бібліотека. У 1900 році обитель налічувала 300 черниць і ще більше послушниць.

Найвідомішими подвижницями Свято-Скорботного монастиря можна назвати блаженну черницю Параскеву і її ученицю черницю Фаїну, які відмовилися від власності, благ, але вважали себе великими грішницями. Зберігаючи піднесений дух і маючи дар прозорливості, вони нерідко передбачали майбутнє. Не боячись говорити правду в очі, викривали несправедливість і інші пороки, тим самим рятуючи співгромадян від бід.

Благочестивих втішали і лікували стражденних молитвами. Під час Першої світової війни насельниці монастиря доглядали за солдатами хворих на тиф, яких відмовилися прийняти госпіталі в Сватові.

Старобільськ. Свято-Скорбященський жіночий монастир. Фото 1907 р.

Все змінилося в 1917 році з приходом до влади диктатури пролетаріату з вилученням майна на користь держави. У роки червоного терору звірства більшовицької влади не пройшли стороною обитель. Черниці були заслані, розстріляні, закопані живцем. У 1930-х роках монастир перетворили на табір для «ворогів народу», а Троїцький вівтар став місцем тортур і страти.

Старобільськ. Свято-Скорбященський жіночий монастир. Свято-Троїцький храм. 1870 р.

У 1950-ті роки випадково виявили вхід в підземні лабіринти монастиря, підземелля було завалено людськими кістками з кульовим пораненням в голову, але велика частина виявилася заваленою, щоб приховати злочини більшовиків.

Старобільськ. Свято-Скорбященський жіночий монастир. Свято-Троїцький храм. 1870 р.

На початку Другої світової війни святиня стала місцем ув’язнення 4 тисяч польських офіцерів, взятих у полон 17 вересня 1939 року. Відповідно до наказу НКВС СРСР № 00350 від 22 березня 1940 року всі військовополонені були розстріляні і поховані в лісопарку Харкова. При ексгумації в 1991 році були виявлені останки 4302 польських вояків, документи, нагороди, відзнаки, особисті жетони, на підставі яких встановлені прізвища 3820 офіцерів Війська Польського, в тому числі, 8 генералів.

Свято-Скорбященський монастир увійшов в історію Другої світової війни як місце масової загибелі польської військової еліти в результаті цілеспрямованих дій кремлівського керівництва.

Під час гітлерівської окупації на території монастиря фашисти організували концтабір для полонених червоноармійців.

У Старобільську перед війною з’явилася жінка, яку всі знали як велику княгиню Ксенію, сестру імператора Миколи II. До неї приїжджали представники духовенства, йшли грошові перекази з-за кордону. Манера спілкування, володіння іноземними мовами не залишало сумніву, що вона належить до вищого суспільного стану. Німці теж визнали в ній царську особу і не сміли відмовляти в проханнях. Тим самим вдавалося не тільки передавати полоненим посилки від рідних, а й врятувати багатьох від загибелі. В цей час Ксенія у себе вдома ховала офіцера і двох солдатів Червоної армії.

Хто була насправді Ксенія, залишається загадкою. Вона померла в 1947 році, а в 1998 році останки перенесли на територію обителі і поховали в одному склепі з матінкою Фаїною.

Старобільськ. Свято-Скорбященський жіночий монастир. Келії

Після війни тут розташувалася військова частина з магазином військторгу та армійським клубом в Свято-Троїцькому храмі.

Старобільськ. Свято-Скорбященський жіночий монастир. Свято-Троїцький храм. 1870 р.

Лихоліття супроводжувалося знесенням куполів, знищенням релігійного начиння, ікон, руйнацією монастирського кладовища. У 1992 році храми повернуті віруючим, обитель почала відроджуватися і через рік була відкрита.

Старобільськ. Свято-Скорбященський жіночий монастир

Монастир був свідком багатьох подій, які в деякій мірі відображають історію держави. Ці таємниці ще належить розкрити і дослідити історикам і краєзнавцям, щоб розповісти про них широкій громадськості.

Свято-Скорбященський жіночий монастир. Храм Ікони Божої Матері «Всіх скорботних радість». 1898 р.

Адреса монастиря: місто Старобільськ Луганської області, Монастирська вулиця, 43.

Координати: 49°16’36"N 38°54’0"E