Заказник «Вершина». Каоліновий кар'єр

Блакитно-бірюзова вода і білосніжні береги. 

Просяна. Каоліновий кар'єр

Якби не землерийна техніка, то можна було б подумати, що це курортне містечко.

Просяна. Каоліновий кар'єр

Але це родовище каоліну і промисловий видобуток білої глини на Вершинській ділянці в Дніпропетровській області.

Відпрацьованим ділянкам кар’єра надано статус ландшафтного заказника «Вершина», з якого я почала пішохідну екскурсію по Просянівському каоліновому родовищу.

Ландшафтний заказник «Вершина». Відпрацьований каоліновий кар'єр

Коричневі вершини гряди, поросли чагарником і деревами — це і є відвали кар’єра.

Ґрунтова дорога, що веде від зупинкового пункту № 23 до невеликого села Отрішки, пролягає між пагорбів досить значної висоти.

Утворений в результаті техногенних процесів незвичайний рельєф в рівнинній степовій зоні виглядає неймовірно екзотичним.

У 1998 році територію 48, 4 га оголошено резерватом збереження рідкісних, корисних і зникаючих видів рослин і тварин.

Таким чином здійснюється охорона біоресурсів степу.

Звичайно, навіть такі гори ваблять в небеса і закликають відволіктися від проблем земного перебування.

Біля підніжжя гори пік здається не таким вже недосяжним, але підкорення будь-якої вершини вимагає витрати сил.

Ніяких стежок тут вже не виявилося, і я прочісувала густу колючу рослинність висотою з людський зріст.

Ще не піднявшись на першу гору, я запримітила другу і захотілося обов’язково побувати і на ній.

Йти було трохи лячно, бо ноги іноді провалювалися в такі норки.

Може бути, це житло тушканчиків, ховрахів або інших гризунів, що сховалися в спеку від палючих сонячних променів. Про змій намагалася не думати. Гірка ставала все ближче, а панорама краєвидів все привабливішою.

На вершині виросла дика груша з величезною кількістю плодів.

Вдалині виднілися навколишні села, кар’єр, лісосмуги і поля.

Спускатися завжди важче, і хащі будяків з гострими шипами часом стіною перетинали просування.

Колючі стражники каолінових курганів роздерли мені в кров руки і ноги.

Оглянувшись востаннє на підкорені «еверести», я вийшла на дорогу, на узбіччі якої зовсім недавно любителі «стрімкого багаття» підпалили сухостій.

У суху і вітряну погоду пожежонебезпечна ситуація перевищує нормативну, і вогонь все частіше знищує наші зелені оазиси і в без того не дуже лісистій місцевості.

Тут полум’я зачепило дерева волоського горіха, за якими знаходиться сільська садиба.

Щоб зрізати кут, пішла полем, на якому прибрали, якщо не помиляюся, рапс.

Якщо є місток для рибалок на невеликому ставі, колишньому кар’єрі, значить, і рибка водиться.

Фазани та інші пернаті мешканці заростей очерету розліталися в різні боки, побачивши самотнього мандрівника серед напівдикої місцевості.

А це наслідки підривної діяльності сліпаків.

Соняшник став головною аграрною культурою в багатьох областях України, витягаючи всі корисні речовини з родючих чорноземів.

Насіння буде наливатися ще місяць.

До другого наміченого верхів'я добиратися було не легше.

У величезні тріщини збезводненого і розтрісканого ґрунту провалювалися ноги.

Під якимось деревом сріблястого лоха, а по нашому — маслиною, я залишила сумку із запасним взуттям і пляшкою води, щоб не тягнути на собі зайвий тягар.

Підніматися довелося схилом 45 градусів.

Пухка поверхня не дозволяла якось зафіксуватися.

Вхопитися за щось теж не виходило. Коренева система і стебла у рослин на пагорбі дуже слабкі, і тільки я бралася за них, вони відразу ж виривалися з коренем або ламалися.

Згадався досвід проходження важкодоступних ділянок в Карпатах на скелях Довбуша і на озері Журавлиному, а також подорож барханами Олешківських пісків.

Останній ривок, і я — на вершині, з якої як нагорода за труди відкрився чудовий вид на заказник і діючий каоліновий кар’єр.

Звідси мальовничий ставок з рибальським містком і перша моя «джомолунгма» проглядалися як на долоні.

Сильний вітер зірвав сонцезахисний капелюх і поніс його в протилежну сторону тієї, якою я починала сходження.

Спускатися довелося іншим схилом, не менш крутим.

Капелюх зловила, але дерево, під яким залишила сумку з пляшкою води і запасним взуттям, я що не намагалася, не знайшла. Висока трава приховала сліди моєї ходи.

А хащі з будяків взагалі перекрили мені шлях.

Я знову вийшла до поля з соняшником.

Ця останнє неприбране поле з урожаєм, інші землі вже закультивовані.

Хвилин через 15 я підійшла до відкритого кар’єру.

Це єдина ділянка Просянівского родовища, що експлуатується в даний час.

Основними характерними особливостями каоліну є вогнетривкість, пластичність і зв’язуючі властивості. Застосовуються збагачені каолінові глини у виробництві електротехнічної кераміки, фарфору, фаянсу, ультрамарину.

Завдяки унікальним якостям, каолін — незамінний компонент у виробництві паперу, гуми, покрівельних матеріалів, білого цементу. Біла глина використовується в косметології та медицині як абсорбент і вважається корисною для організму людини.

Корисні копалини виявлені в 1882 році штейгером Медведєвим. Зараз видобуток ведеться відкритим способом з глибини 14 — 23 метри.

Продукція Просянівського каолінового комбінату поставляється в країни ближнього і далекого зарубіжжя. Ефектний бірюзовий колір воді надає каолін, але дно кар’єра глинисте і в’язке, тому купання в таких місцях суворо заборонено. У променях яскравого сонця місце виглядає казковим і романтичним.

До станції Просяна йти мені довелося б не менше 7 кілометрів під палючим сонцем і без краплі води. На моє щастя, проїжджав автомобіль, що не дуже часто зустрічається на грунтовці в глухій місцевості. Молода сім’я поверталася з Чаплине і добрі люди запропонували підвезти до самого вокзалу.

Просяна. Залізнична станція. Вагони з каоліном

Просяна. Залізничний вокзал. На табло +32 градуса

У мене ще залишалося небагато часу до електрички, і я зробила невелике коло по селищу, щоб мати уявлення, де живуть працівники найбільшого в Європі каолінового комбінату.

Залізнична будівля. Кам'яна кладка

Залізнична будівля. Кам'яна кладка

 Залізнична станція імені Приклонського, колишнього керівника Донецької залізниці. Пам'ятний знак

Просяна. Елеватор

Екскурсія виявилася цікавою і пізнавальною, а враженнями ділюся з вами.

Просяна. Залізничний вокзал