Через районний центр з населенням 20 000 чоловік проходить траса Львів — Івано-Франківськ — Чернівці. Кільцева розв’язка з’єднує місто з Закарпаттям.
Біля головного дорожнього кільця зустрічає скульптура Архангела Михайла, встановлена на колоні. Цей пам’ятник називається Борцям за Українську державу і є візитною карткою міста.
Коли проїжджаєш через центр, то в красивому парку видно пам’ятник Т. Г. Шевченку. На початку своєї екскурсії я пішла його подивитися. Всюди були люди, незважаючи на ранкову годину. Всі йшли з набраною в джерелі водою. Щоб швидше знайти дорогу, запитала у перехожого, який ніс пляшку з цілющою водичкою. Чоловік провів мене до пам’ятника, постояв поки я дивилася і фотографувала. Здивуванню його не було меж, коли він дізнався, що я приїхала здалеку, та ще й українською мовою розмовляю. Таку реакцію зустрічала дуже часто. Намагаюся руйнувати стереотипне мислення. Він мені розповів про міські проблеми, що не вистачає робочих місць, підприємства закриваються. Його батьки в 1950-х роках були репресовані і заслані у Волноваху Донецької області, де він і народився. Потім сім’я повернулася в Західну Україну, і тепер він дуже переживає за людей, що живуть в Донбасі.
Я подякувала і попрощалася з привітним городянином, вже відійшла на пристойну відстань, помітивши скульптуру оленів в сумному стані, а чоловік все стояв і дивився на мене, не вірячи своїм очам. Я до сих пір пам’ятаю його сумний погляд.
Пам’ятник Кобзарю, встановлений в 1964 році до 150-річчя поета, мені дуже сподобався. Він знаходиться на узвишші, як би на символічній Чернечій горі, по якій ведуть сходи.
А ось парочка оленів дуже потребує уваги. Колись вони прикрашали чудовий парк, діти гладили красунчиків, фотографувалися біля них. А тепер улюбленці городян просять допомоги.
Парк розбитий біля Долинського озера, що має площу 25 гектарів. Не знаю, чи водиться тут риба. А ось на човні покататися можна із задоволенням, є і пірси.
Це джерело зі смачною водою облаштоване, але є й інше, де людей було більше.
У парку каталися велосипедисти. Вперше побачила я пам’ятник транспортному засобу, спортивному снаряду, помічнику і супутнику людини.
В Долині кілька церков. Але в цей день я приїхала з іншою метою. Здалеку на височині побачила величний Свято-Успенський собор, побудований в 2002 році.
По дорозі до музею зустрівся пам’ятник Михайлу Грушевському, голові Української Центральної Ради. Дуже рідко бувають йому пам’ятники, а в Долині відкрили перший, ще в 1990 році.
На цьому проспекті Незалежності встановлено високий флагшток з державним прапором, багато магазинів, знаходиться заклад культури — Будинок техніки.
А дерева з відпиляними кронами виглядали жахливо. Якась повсюдна технологія прижилася в міському озелененні — спилювати до самого стовбура.
Ось Долинська міська рада оточена стрункими туями, підстриженими із застосуванням техніки мистецтва топіар. Дуже красиво і сучасно. На будівлі вуличний годинник показував правильний час, що рідко буває.
Краєзнавчий музей відкритий завдяки фонду Антоновичів. Ці ж патріоти України, подружжя Тетяна та Омелян, є меценатами пам’ятника Борцям за Українську державу, символу Долини.
Приміщення музею нове, дуже зручне. У кількох залах організовані різні експозиції, що розкривають усі межі історії та життєдіяльності Бойківського краю. Рідкісні експонати, зібрані багаті колекції. Хто буде в Долині, відвідайте обов’язково. Представлені матеріали, які розповідають про природу, етнографію, історію міста та околиць. У цій місцевості живуть багато майстрів з писанкарства, вишивки. Їх дивовижні вироби, твори прикладного творчості просто вражають своєю красою і неповторністю. Я відчула велику повагу до зберігачів історичних та культурних цінностей бойків.
Вийшовши з музею я ще побачила 3 величезних писанки, встановлених до Великодніх свят. Цією фотографією я закінчую розповідь про поїздку в нову Долину. Подорож до старої Долини — попереду, і про неї я розповім наступного разу. Місто гостинне, чисте, дуже мені сподобалось, враженнями про поїздку ділюся з вами.
Немає коментарів:
Дописати коментар