Особливості зимового походу. Сходження на засніжений терикон

У зимові походи чи прогулянки засніженими дорогами ходять мало. Короткий світловий день, примхи погоди вносять свої корективи у маршрути мандрівників. Але для тих, хто зважився на нетривалий моціон і вирушив розім’яти кістки на міських околицях, природа подарує фантастичні краєвиди, а заряду бадьорості вистачить протягом наступного трудового тижня. Казкові білі картини і зимова свіжість зачаровують, сприяють доброму настрою, а друге дихання, що відкривається під час подорожі, спонукає підкорювати білі вершини. Якщо немає поблизу гірських хребтів, згодяться пагорби, скелі. Вилізти на породний відвал, не шкодуючи живота свого, — звичайна справа для любителів штурмувати захмарні висоти у вугільних регіонах.

 

У зимовий період сходження на згаслий пік виглядає ще більш привабливим і захоплюючим, ніж літній марш-кидок на вулкан, що вже не дихає.

Дерева та інші дикорослі насадження скинули листя, відкривши огляд схилів терикону з усіх боків. Клени, акації, тополі – типова байрачна рослинність прижилася на териконі, зменшивши шкідливий вплив промислових велетнів. 

 

У когось Карпати та реліктові ліси, а у нас – штучні гори та рукотворні лісосмуги.

Років 60-70 тому, у період післявоєнного відновлення вугільної промисловості, відкривалися нові шахтні стволи, а порожню породу вивозили у мальовничі балки. Яри ​​дуже швидко заповнилися купами відпрацьованих вугільних пластів, перетворюючись на пікоподібні нагромадження підземної маси. 

Промислові відходи гірничих підприємств іноді використовують у дорожньому будівництві. Виїмки породної маси біля підніжжя терикону свідчать, що ресурси були кимось затребувані.

 

Пазуха, що утворилася, дозволяє подивитися вміст штучної гори в розрізі. На верхньому шарі терикону природа прикрила рани самосівом акацій та кленів, сформувавши гумусний панцир із переплетених кореневищ та трав’яного покриву.

Сніговий шар замаскував доступні проходи на верхотуру, але сліди звіра, що мешкає на рукотворній горі, вказав оптимальний шлях до бажаної мети. Заєць або лисиця не бігатиме по обриву, а вибере пологіший косогор.

Зима оголила житла пернатих мешканців індустріальної вершини, що оселилися вдалині від галасливих автотрас, але увагою рудої шахрайки пташки не обділені і тут.

 

Сходження ускладнюється розкиданим буреломом і колючим молодняком, а моноліти пісковика, що виступають під сніговим шатром, перешкоджають прямолінійному руху.

Уся ця гірська маса вилучена із підземних горизонтів.  Неможливо уявити, скільки відпрацьовано вугільних пластів, який обсяг прохідницьких виробок, які лабіринти створені на глибині понад 600 метрів. 

На гірському плато висота снігового покриву нерівномірна, промоїни та канави наповнені іскристими кучугурами, глибиною до півметра, а на галявинах, де ґрунт нагрівся газами, що випаровувалися з товщі кам’яних уламків, утворилася зелена оаза.

 

Гаму захоплених вражень доповнює вид з висоти пташиного польоту на навколишні села, мальовничі балки, дзеркала заледенілих ставків. Панорама залитого білизною ландшафта нікого не залишить байдужим. У ясну погоду видимість становить до 10 кілометрів.

 

Зворотний шлях не пролягатиме вузьким карнизом із затяжними стрибками та швидкісним спуском, напрямок по нескладному маршруту знову підкажуть сліди заячої пробіжки.

Збираючись на зимовий променад, потрібно враховувати низьку температуру повітря та неоднорідність снігового покриву, який може протягом кількох годин інтенсивно змінювати структуру та щільність.

Читайте також англійською: A Winter Hike. Climbing a Snow-Covered Terrikon