Іванград. Екскурсія в лабірінти гіпсових штолень. Що там і як знайти?

Іванград — не місто, а маленьке село з однією безіменною вулицею в двох кілометрах від Бахмута. Топонім походить від імені мельника Івана, до млина якого приїжджали з усієї округи на возах з зерном. Величезний пагорб з південно-східної сторони Іванграда — це і є один з відпрацьованих гіпсових рудників Бахмута. Інший розташований в межах міста, в колишній алебастровій шахті розміщується Артемівський завод шампанських вин.

 

Іванград, Донецька обл. Покинуті гипсові штольні

Мандрівки в занедбані штольні користуються чималою популярністю, незважаючи на близькість лінії розмежування і безперервні бойові дії всього в декількох кілометрах. Шлях проходження до іванградської промислової пам’ятки починається з південної околиці села. Після автодорожнього мосту потрібно тримати курс на схід уздовж сільськогосподарського поля по ґрунтовій дорозі, що переходить в стежку.

 

Екстремальність походу починається вже біля підніжжя гори. Огорожу з металевим дротом не потрібно приймати за маркування туристичного маршруту або за паркан території, на якій до Другої світової війни працювали ув’язнені. Через провід пропущений електрострум і огорожа служить больовим бар’єром для випасу корів, випадкове торкання до електропастуха викликає вкрай неприємні відчуття. Попреджувальних табличок про небезпечність немає.

 

Іванград. Електропаркан

Подолавши чагарники терну і очеретів в пересохлому руслі водного потічку, підходиш до височини з виходом на поверхню горизонтальних кам’яних пластів.

 

У пасмі кілька порталів, залишених після вироблення розрізу.

 

На вході в гіпсові галереї відчуваєш ще більшу цікавість і передчуття чогось таємничого.

 

Без ліхтарів тут не обійтися, сонячне світло проникає тільки на стартових позиціях, далі в кам’яних нетрях поринаєш в абсолютну темряву і відчуття попадання в підземне царство не залишає протягом усього блукання в хитросплетіннях рудника.

 

Взуття має бути зручним, не на слизькій підошві, пересуватися по камінню і мокрому ґрунту потрібно обережно. Каска мінімізує удар по голові від випадкового обвалення фрагментів покрівлі — оборку навислих брил тут давно ніхто не робив.

 

Загальна протяжність підземних коридорів — близько 7 кілометрів, кілька шахтних горизонтів з’єднуються виробками і створюють рукотворний лабіринт.

 

На кам’яних склепіннях можна спостерігати шарувату структуру залягання гірських порід, а кристалічний блиск породоутворюючих мінералів надає променаду в штучних гротах загадковості і неповторності.

 

Ґрунтові води затопили частину галерей, створивши підземні озера, в яких відображаються моноліти і розломи. Водна гладь не відразу стає помітною, але якщо кидати перед собою жмені камінців, то почуєш плескіт води і вдасться не замочити взуття.

 

Верхній шар гори розмивають опади, утворюючи воронки, крізь які осипається глина і породна маса.

 

Про творіння рук людських нагадують так звані «стакани» і відбитки шпурів — поглиблення, в які закладаються заряди при вибухових роботах.

 

У камері з цегляною кладкою розташовувалися технічні служби, можливо, склад вибухових матеріалів і кайбаші-майстерні прохідників.

Видобуток корисних копалин почався більше ста років тому. Руду доставляли на алебастровий завод вузькоколійкою. Дорога давно розібрана, але в штольні ще видніються сліди шпал, а на річці Бахмутці вціліли опори залізничного мосту, по якому проходила одноколійка.

 

Методом подрібнення і випалу до 180 градусів з гіпсового каменю отримували алебастр — найстаріший будівельний матеріал, що характеризується швидким застиганням і високою клейкістю. З 1960-х років гіпсовий рудник не експлуатується.

 

Захоплююча прогулянка покинутою штольнею закінчується виходом на світ Божий в середньому або в північному порталі, залишаючи яскраві емоції і незабутні враження. Це не єдина в Україні покинута гіпсова штольня, яку можна відвідати.

 

Координати: 48°33’17"N 38°2’19"E