13 жовтня 2021 р.

Іванград. Екскурсія в лабірінти гіпсових штолень. Що там і як знайти?

Іванград — не місто, а маленьке село з однією безіменною вулицею в двох кілометрах від Бахмута. Топонім походить від імені мельника Івана, до млина якого приїжджали з усієї округи на возах з зерном. Величезний пагорб з південно-східної сторони Іванграда — це і є один з відпрацьованих гіпсових рудників Бахмута. Інший розташований в межах міста, в колишній алебастровій шахті розміщується Артемівський завод шампанських вин.
 
Іванград, Донецька обл. Покинуті гипсові штольні

Мандрівки в занедбані штольні користуються чималою популярністю, незважаючи на близькість лінії розмежування і безперервні бойові дії всього в декількох кілометрах. Шлях проходження до іванградської промислової пам’ятки починається з південної околиці села. Після автодорожнього мосту потрібно тримати курс на схід уздовж сільськогосподарського поля по ґрунтовій дорозі, що переходить в стежку.
 

Екстремальність походу починається вже біля підніжжя гори. Огорожу з металевим дротом не потрібно приймати за маркування туристичного маршруту або за паркан території, на якій до Другої світової війни працювали ув’язнені. Через провід пропущений електрострум і огорожа служить больовим бар’єром для випасу корів, випадкове торкання до електропастуха викликає вкрай неприємні відчуття. Попреджувальних табличок про небезпечність немає.
 
Іванград. Електропаркан

Подолавши чагарники терну і очеретів в пересохлому руслі водного потічку, підходиш до височини з виходом на поверхню горизонтальних кам’яних пластів.
 



У пасмі кілька порталів, залишених після вироблення розрізу.
 


На вході в гіпсові галереї відчуваєш ще більшу цікавість і передчуття чогось таємничого.
 


Без ліхтарів тут не обійтися, сонячне світло проникає тільки на стартових позиціях, далі в кам’яних нетрях поринаєш в абсолютну темряву і відчуття попадання в підземне царство не залишає протягом усього блукання в хитросплетіннях рудника.
 




Взуття має бути зручним, не на слизькій підошві, пересуватися по камінню і мокрому ґрунту потрібно обережно. Каска мінімізує удар по голові від випадкового обвалення фрагментів покрівлі — оборку навислих брил тут давно ніхто не робив.
 


Загальна протяжність підземних коридорів — близько 7 кілометрів, кілька шахтних горизонтів з’єднуються виробками і створюють рукотворний лабіринт.
 



На кам’яних склепіннях можна спостерігати шарувату структуру залягання гірських порід, а кристалічний блиск породоутворюючих мінералів надає променаду в штучних гротах загадковості і неповторності.
 



Ґрунтові води затопили частину галерей, створивши підземні озера, в яких відображаються моноліти і розломи. Водна гладь не відразу стає помітною, але якщо кидати перед собою жмені камінців, то почуєш плескіт води і вдасться не замочити взуття.
 



Верхній шар гори розмивають опади, утворюючи воронки, крізь які осипається глина і породна маса.
 


Про творіння рук людських нагадують так звані «стакани» і відбитки шпурів — поглиблення, в які закладаються заряди при вибухових роботах.
 




У камері з цегляною кладкою розташовувалися технічні служби, можливо, склад вибухових матеріалів і кайбаші-майстерні прохідників.


Видобуток корисних копалин почався більше ста років тому. Руду доставляли на алебастровий завод вузькоколійкою. Дорога давно розібрана, але в штольні ще видніються сліди шпал, а на річці Бахмутці вціліли опори залізничного мосту, по якому проходила одноколійка.
 


Методом подрібнення і випалу до 180 градусів з гіпсового каменю отримували алебастр — найстаріший будівельний матеріал, що характеризується швидким застиганням і високою клейкістю. З 1960-х років гіпсовий рудник не експлуатується.
 

Захоплююча прогулянка покинутою штольнею закінчується виходом на світ Божий в середньому або в північному порталі, залишаючи яскраві емоції і незабутні враження. Це не єдина в Україні покинута гіпсова штольня, яку можна відвідати.
 


Координати: 48°33’17"N 38°2’19"E

Немає коментарів:

Дописати коментар