Похід почнеться з Юр'ївки – одного з найстаріших населених пунктів Добропільщини.
Названо село на честь засновника, полковника Юр'єва, власника маєтку на дарованих землях імператрицею Катериною II. В кінці XIX століття землі перейшли німцям-колоністам, садиба одного з них – Вінса, збереглася, але не використовується. Одноповерхова будівля з червоної цегли вінчає аттик, на якому значиться ім'я господаря Wiens і дата зведення особняка.
При колишньому землевласнику збудовані господарські споруди.
На сараї педантичний німець залишив цифри з роком побудови приміщення для утримання волів, яких використовували для оранки угідь.
Тяглову силу крупно-рогатої худоби замінив залізний кінь Т-14, ветеран-годувальник, що підноситься на п'єдесталі.
За радянських часів колгосп був кращим не тільки в області, а й в Україні, славився рекордами у виробництві молока, м'яса і зерна. Центральна садиба зразково-показового Шевченківського господарства знаходиться в Юр'ївці.
Камінь-покажчик на перехресті орієнтує стрілками під'їзд до борошномельного цеху та олійні.
Бадьорі гасла і життєрадісні слогани на парканах, зупинці і стінах закликають дотримуватися техніки безпеки на роботі, берегти життя і здоров'я, купувати Шевченківську сільгосппродукцію.
Не надають життєствердного настрою недобудови і закритий магазин.
Православна церква Агапіта Печерського займає пристосоване приміщення початку XX століття. Збудована дзвіниця, настінний розпис, маківки перетворили занедбану будівлю в храм, а неформальний підхід в оформленні молитовного місця зруйнував старі канонічні прийоми облаштування церковної території. Хрест над брамою виготовлений в різних площинах і утримувач повитий гірляндою-ліаною. У кутах церковного подвір’я в стилі кубізму створені альтанки, схожі на сторожові вежі. Використовуючи керамічні електроізолятори і інші несподівані елементи декору, майстер-новатор діяв в авангардистському напрямку. Напевно, естетичний феномен допомагає зміцнювати дух і впливає на світосприйняття парафіян.
Схвально, що біля церкви є колодязь з новим відром, що важливо для подорожнього і проїжджаючого.
Але найголовніше, що в будівлі адміністрації сільськогосподарського підприємства імені Шевченка з 2000 року діє музей села Юр'ївка, Колонії Шидлово, хуторів Лиман, Кам'янка, Леонтіївка, Петровський, Зелений Клин. На жаль, музей не вдалося відвідати через карантин, але експозиція виробів з пісковика під відкритим небом доступна для огляду цілий рік. На галявині перед будівлею поруч з пам'ятником Т. Г. Шевченку зібрані млинові жорна, катки, гармани, дорожні стовпчики, ступи, корита, начиння для помелу зерна.
Село перетинає балка Дика, названа так не тому, що в ній водяться дикі тварини – пасовище облюбували місцеві корівки. До революції в балці розміщувалася садиба землевласника Йоганна Діка, а зберігачі історії позначили топонім на камені.
До центру сільської ради – як шапкою докинути, трохи більше 1 200 метрів асфальтованою дорогою.
Шилівка заснована німцями-колоністами в 1890 році і називалася Колонія Шидлово на прізвище поміщика Шидлера.
Вихідці з європейських королівств побудували на початку XX століття в селі лікарню і школу, красиві цегляні будинки і лютеранську церкву. Заповзятливі господарі перед гітлерівською окупацією були вислані до Казахстану.
В одному з добротних будинків розміщується православна церква Різдва Пресвятої Богородиці.
Двоповерхова школа збудована в 1974 році.
Шкільне подвір'я прикрашають ковані скульптури, подаровані навчальному закладу в 2012 році під час фестивалю ковальського ремесла.
Дошкільнята відвідують дитячий садок в сусідній будівлі.
У братській могилі покояться 39 воїнів Червоної армії, які загинули в 1943 році при звільненні Шилівки.
Штучний голод не обійшов стороною села Шилівської сільської ради, хлібної житниці України. В пам'ять жертв Голодомору 1932-1933 році встановлено меморіальний камінь.
Ланцюжком на відстані 500-1500 метрів один від одного розташовані села Шиловської сільської ради. Засновники сіл Гуліве, Мирне, Василівка, Новоолександрівка селилися на березі річки Гришинки, що впадає в Бик біля хутора Лиман.
Село Мирне виникло на землях поміщика Вінса в 1917 році, де спочатку з'явилися приміщення для овець і вівчарів, тому селище назвали Чебарня.
Пізніше село змінило назву на честь вождя революції Леніна, а в 2016 році перейменовано в Мирне. На вулиці Миру, єдиній в Мирному, розміщується вся сільська інфраструктура – магазин і клуб.
Осередок культури перемістився в одноповерхову будівлю з двоповерхової, залишивши останню на розтерзання забуттю.
Мармурова плита із зображенням воїна і написом «Вічна слава героям 1941-1945» встановлена на постаменті демонтованого пам'ятника Леніну.
Населення в селах зменшується, а хутір Петрівське останній житель покинув в 2014 році.
Немає коментарів:
Дописати коментар