Станція Чунишине. Залізничний вокзал. Занедбаний, закритий, забутий
Планувався невеликий фоторепортаж про закриту станцію Чунишине, але хочеться показати всі куточки покинутого залізничного вокзалу. Маленькі станції, привітні, охайні, становляться нерентабельними і їх закривають, вирішуючи долі людей, що тут працювали, і долі вокзалів, покинутих трудівників. Можливо, тут хтось чекав на приміський потяг в залі очікування, хтось зустрічав і проводжав своїх родичів та друзів.
Відкриття залізничної станції Чунишине датується 1914-1915 роками. Під час будівництва залізниці Рутченково-Гришине (Покровськ)-Добропілля власник копалень Бельгійське акціонерне товариство впливало на якнайшвидше просування магістралі в індустріальному реґіоні. Можливо, архітектором двірців був хтось з іноземців, який зробив свій внесок в оформлення станційних будівель.
Зупинний пункт Чунишине Краснолиманської дирекції Донецької залізниці
Однойменне поселення належало землевласнику колезькому асесору С. І. Чуніхіну. У травні 1917 року вперше пройшов пасажирський поїзд Гришине (Покровськ)-Рутченково. З 1924 року існував пасажирський рух, тричі на тиждень курсував пасажирсько-товарний потяг за розкладом. Товарний потяг поза розкладом двічі на тиждень ходив до 1924 року. Через Чунишине регулярно курсували товарні потяги Рутчекове-Бельгійський: до 1925 року – раз на 2 дні, пізніше – раз на день.
Відкриття станції стимулювало розробку нових розрізів і будівництво вугільних підприємств з вивезенням чорного золота залізницею.
Вигляд на північ за 250 м до станції
До станції примикали тупикові гілки Західно-Донецького і Гришинського товариств. Вантажопотоки вугледобувних підприємств проходили через Чунишине.
Вигляд на південь за 250 м дом станції
Після Другої світової війни курсували пасажирські вагони під паровозом. В напрямку Красноармійське-Рутченково і зворотно потяг курсував один раз на день. У першій половині 1960-х років поїзд перевели до категорії приміських. Дизель-потяги вийшли на маршрут в 1965 році. У 1950-1960-х роках по станції були прокладені вузькоколійки для обслуговування дрібних шахт. Пасажиропотік знизився в 1960 роках з розвитком автомобільного транспорту та підвезенням працівників шахт автобусами підприємств.
Під час гітлерівської окупації в період першого звільнення Красноармійська (Покровська) в лютому 1943 року станція була переднім рубежем оборони 4-го гвардійського Кантемирівського танкового корпусу.
До 1 вересня 2013 року станція використовувалася як роз’їзд для вантажних і пасажирських поїздів. Влітку 2014 року з початком бойових дій дизель Красноармійськ-Іловайськ пройшов через станцію востаннє.
У 2020 році зупинний пункт Чунишине Краснолиманської дирекції Донецької залізниці має занедбаний вигляд.
Частина колії демонтована.
Рештки дореволюційної дільниці колії. Далі був тупик
Зі слів обхідника, що проходив з робочим інструментом і мастильним матеріалом, зараз іноді по лінії проходять товарняки з вугіллям Селидівських шахт.
Пасажирські платформи перекосилися, з плит стирчить арматура.
Але самий гнітючий вигляд має вокзал, побудований в неороманському стилі. Асиметрична будівля з білої цегли схожа на невеликий палац, що колись надавало станції романтичної атмосфери, а невеликому селу з населенням близько 100 чоловік — особливого статусу.
На будівництво залізничних колій в індустріальному реґіоні впливало англо-франко-бельгійське анонімне товариство і, можливо, проекти станційних будівель були виконані іноземними фахівцями. Такі ж палаццо збереглися на станціях Мерцалове, Селидівка, Гострий і Цукуриха.
Вокзал залізничної станції Мерцалове Краснолиманської дирекції Донецької залізниці
Фасади прикрашені суворим орнаментом із застосуванням прямих ліній і зламів під прямим кутом, що зовні нагадує залізничні колії і платформи. По периметру будівлю оперізує цегляний карниз. Віконні і дверні отвори обрамлені високими лиштвами. Кути будівлі оформлені вертикальними рамками. Високе й вузьке горищне віконце — елемент архітектурного декору старовинних будівель.
Не вибивається з теми європейської неоромантики станційний туалет, що говорить про поважливе ставлення до пасажирів.
У такому ж стилі декорований пристанційний житловий будинок для залізничників.
Будівля вокзалу ніяк не задіяна і її не законсервовано.
Двері відкриті навстіж і сліди вандалізму в наявності.
Вибиті шибки, зірвані мостини і електропроводка, в приміщеннях гуляє вітер і господарює розруха.
Місцеві краєзнавці піднімали питання про порятунок двірця і доносили до громадськості стан залізничної пам'ятки. Розумну ідею щодо збереження історичної спадщини запропонував Павло Белецький – відкрити в станційній будівлі залізничний музей. Укрзалізниця – не бідне підприємство в нашій країні, і національному перевізнику вантажів і пасажирів є, що зберігати і розповісти про залізничний транспорт. Вокзал чекає розумних рішень від керівництва відомства та місцевої влади. А поки – забуття і безнадія.
Дикі зарості молодняку підступили до вокзалу і приховують його біль в зеленій гущавині.
Не на кожній станції є колодязь, а в Чунишине пасажири могли набрати в дорогу з собою водички.
Із закриттям станції та вокзалу життя в селі не могло не змінитися в гіршу сторону. У Чунишине навіть немає маленької крамнички, жителям доводиться їздити за необхідним в Покровськ.
Чунишине. Автобусна зупинка на трасі М-04
Біля села Чунишине проходить траса М-04, по якій в південно-східному напрямку можна було доїхати в Донецьк, Ізварине, Дебальцеве, Луганськ.
Колись затишне і загальнодоступне місце відпочинку на невеликому ставку з чистим пляжем, кафе і великою автостоянкою втратило свою популярність і виглядає похмурим і безлюдним.
Сліди безгосподарності і нехлюйства залишені на березі мальовничої балки. Сміття виглядає більш весняним, ніж первоцвіти і зелена травичка.
Чунишине. Сміттєзвалище
У заплаві потічка Солоненького, притоки річки Солоної, любителі фаєр-шоу влаштували згарище. Безжальне полум’я тільки на невеликий час затримує зростання очерету, але в вогні не встигають врятуватися маленькі тварини, комахи та птахи.
Знищений вокзал, згорілі їжаки і зайчата, засипані пластиком фіалки — ланки одного ланцюга: головотяпства, недолугості, безпорадності і саморуйнування.
Дякую краєзнавцю Павлу Белицькому за істричну довідку і цікву інформацію щодо станції Чунишине.
Немає коментарів:
Дописати коментар