Фотоподорож з негативним присмаком. Лисівська сільська рада: Лисівка, Даченське, Новопавлівка, Чунишино, Сухий Яр

Карантинні обмеження в роботі громадського транспорту не могли не вплинути на вибір маршрутів. Піші походи в сільській місцевості, де велелюддя не спостерігається, але прогулянка по незнайомих місцях обіцяє бути пізнавальною, були поки не заборонені. Вибір припав на населені пункти Лисівської сільської ради Покровського району Донецької області.

Лисівка, Покровський р-н, Донецька обл. Лисівська сільська рада

До Лисівської сільської ради входить 10 невеликих сіл. Деякі, такі як Новоукраїнка і Новий Труд з 1-2 крихітними вулицями, можна назвати хуторами. Жителів в цих двох селах немає і сотні. Села розташовані у вигляді клина і переходять ланцюжком з одного в інше. Сусідство з шахтарськими містами позначається на життєвому сільському укладі, багато жителів працюють на вугільних підприємствах. Сільська рада розташована в Лисівці, заснованої німцями-менонітами в 1885 році.

Лисівська сільська рада

Сільськогосподарські поля на території сільради зорані і засіяні.

Лисівська сільська рада. Сільськогосподарські поля

Порожніх ділянок немає, серед орних земель створені парки сільськогосподарської техніки.

Зернотік радянського періоду влаштований так: в самій верхній будці встановлений вертикальний стрічковий підйомник, і зерно проходить зверху вниз через очисні барабани.

Лисівка. Зерноток

У Лисівці 3 паралельних вулиці — Олімпійська (нічого спортивного на ній не виявлено), Горького (буревісник революції ніколи не був в цих краях) і колишня Леніна, перейменована в тривіальну Центральну.

Лисівка. Вул. Олімпійська

Центральна магістраль, довжиною більше 4 кілометрів, тягнеться до автошляху М-04.

Лисівка. Вул. Центральна

На головній вулиці розташовані крамниці, адміністративні будівлі, церква. Ліхтарі на сонячних батареях виконують роль декора.

Лисівка. Покровський р-н. Вул. Центральна. Крамниці

Лисівка. Вул. Центральна. Ліхтарі на сонячних батареях

Двоповерхова школа побудована в 1974 році. В ній навчаються діти з усіх прилеглих сіл. Участь громади в конкурсах самоврядування, організоване Євросоюзом і ООН, дозволило відремонтувати навчальний корпус.

Лисівка. Вул. Центральна. Школа

Шкільний двір обладнаний спортивними тренажерами і прикрашений декоративними об’єктами.

Біля входу до школи встановлено гранітний пам’ятник Тарасу Шевченку, виготовлений в Житомирі. Розглянути погруддя національного поета заважають ялинові гілки, нахилені над Кобзарем.

Лисівка. Вул. Центральна. Пам'ятник Т. Г. Шевченку

Такі ж зарості закривають пам’ятник воїнам-визволителям. Букети квітів, покладені ще в День звільнення Донбасу 8 вересня минулого року, через 7 місяців перетворилися на труху, але прибрати їх нікому.

Лисівка. Вул. Центральна. Військовий меморіал

Сміття, що накопичилося за меморіалом, і розкидані вітром кошики з штучними квітами ніким не помічені, хоча до сільської адміністрації лише 30 метрів, і територія біля неї упорядкована.

Лисівка. Вул. Центральна. Військовий меморіал

Дитячий садок розміщується в будівлі 1960-років. На території створені ігрові майданчики і в якості декору використані відпрацьовані скати.

Лисівка. Вул. Центральна. Дитячий садок

Спортивний і ігровий комплекс встановлені біля центру культури і дозвілля.

Лисівка. Вул. Центральна. Центр культури та дозвілля

Фронтон будівлі декорований барельєфом на тему мистецтва. Старовинний щипковий інструмент ліра – в обрамленні колосків і рослинної гірлянди.

Дізнатися що-небудь про культурне дозвілля в Лисівці не вдалося, в колишньому будинку культури проводяться тривалі ремонтні роботи. Місцеві жителі на моє запитання, які заходи, крім виборів, проводяться в сільському осередку культури, махнули рукою на нього і з сумом згадали події давно минулих днів.

У Лисівці типової культової споруди немає. Раніше віруючі брали святі образи і збиралися в центрі села. Кілька років тому в кінці вулиці Центральної був придбаний невеликий будиночок, і в ньому влаштований Свято-Іллінський храм.

Лисівка.  Вул. Центральна. Свято-Іллінський храм

Лисівка вважається місцем паломництва рибалок. На невеликій річці Солоний, притоці Солоної, яка впадає у Вовчу, створені ставки і там розводять рибу. Трохи пригнічує любителів рибної ловлі зникнення карасів після запуску хижого судака.

Але набагато більше пригнічують стихійні звалища на березі ставка, біля кладовища, в балках.

З північної сторони від Лисівки розташоване село Сухий Яр.

Сухий Яр. Яр, який дав назву селу

Топонім, ймовірно, походить від яру, що розділяє села. На дні мальовничої балки ледь пробивається тоненька стрічка річечки Солоного.

Ландшафтні схили балок, пагорби і очерет в заплаві річок почорніли після божевільних випадів піроманів. У вогні згоряють маленькі тварини, гнізда птахів, трав’яний покрив.

Яр, що дав назву населеного пункту, активно засипається сміттям.

Сухий Яр. Покровський р-н. Стихійне сміттєзвалище

У Сухому Яру всього 2 вулиці, розташовані під прямим кутом.

Сухий Яр.  Вулиця Калинова

Встановлений на перехресті гарман, кам’яна шестерня з отвором посередині, за допомогою якої селяни молотили зерно, обмежує рух транспорту і служить квітником одночасно.

Сухий Яр. Вулиця Калинова. Гарман

На жаль, на вулиці з красивою назвою Калинова багато покинутих і зруйнованих будинків.

Сухий Яр. Вулиця Калинова. Покинуті будинки

Ні магазину, ні дитячого майданчика в селі не виявлено.

З південно-західного боку до Лисівки примикає невелике село Даченське. Єдина вулиця Миру впирається в міжнародну трасу М-04. З вересня 1941 року до 1943 року в селі був концтабір, який розташовувався в сільській школі. Охоплював площу 3 га, був обнесений колючим дротом, перебував під охороною. Смертність в таборі досягло 4 тисяч чоловік. На згадку про загиблих в'язнів на кошти сільради на братській могилі встановлено меморіал.

Даченське. Покровський р-н. Пам'ятний знак в'язням концтабору

На чорній стелі нічого не сказано про загиблих і концтабір.

Дві місцеві жінки ще більше ускладнили ситуацію, повідавши, що в могилі поховані власівці!

Серед ланів біля пам’ятного знака встановлено хрест жертвам Голодомору 1933 року. Масова загибель українців, які жили і працювали на найродючіших землях, була викликана штучним голодом, організованим кремлівським урядом.

Даченське. Пам'ятний хрест жертвам Голодомору

У Даченському на невеликому ставку в руслі річки Солоний створено місце відпочинку з альтанками, пляжем і містком.

З Даченського по автодорозі М-04 рухаємо на північ в Чунишино. Із західного боку розташовано одне з найстаріших поселень Покровського району — село Зелене, на території якого в кінці XIX століття були відкриті перші рудники. У Чунишино налічується близько 100 жителів. Вулиця Лютнева на табличці вказана як Февральська. Магазину в селі немає, є покинута залізнична станція.

Чугишино. Покинутий вокзал закритої залізничної станції

Вокзал, побудований в 1915 році в неороманському стилі, розграбований і руйнується від безгосподарності і нехлюйства. Краєзнавці Павло Белицький і Сергій Лукавенко пропонували в станційному будинку відкрити музей, але владі і відомствам не до історії і збереження національної спадщини.

Чугишино. Покинутий вокзал закритої залізничної станції

З природним надбанням — та ж історія, що і по всій території Лисовської сільської ради: стихійні сміттєзвалища і чорне згарище в балці.

Чугишино. Згарище в балці і сміттєзвалище

Детальніше про Чунишине тут.

Новопавлівка розташована ближче всіх до районного центру. До Покровська рукою подати, всього 1 кілометр. Дві вулиці названі дуже красиво — Яблунева та Виноградна, а третя, найновіша, з півтора десятком будинків вирішила виділитися і її назвали Фестивальною.

Новопавлівка. Лисівська сільська рада. Вул. Яблунева

Новопавлівка. Лисівська сільська рада. Вул. Виноградна

У селі є 2 крамнички, фельдшерський пункт, розбитий асфальт і занедбана будівля старої школи, а пізніше клубу.

Новопавлівка. Лисівська сільська рада. Вул. Яблунева. Магазин

Новопавлівка. Лисівська сільська рада. Вул. Яблунева. Фельдшерський пункт

Новопавлівка. Вул. Яблунева. Колишня школа. Пізніше – клуб

У сміттєвому питанні новопавлівці не відрізняються від своїх сусідів.

Береги струмка Солоненького, який ледь пробивається крізь очерет і відходи життєдіяльності селян, завалені мотлохом. На питання, як називається водний потік, місцеві мешканки відповіли: «А ніяк!».

На кладовищі є військове поховання 1943 року. На оновленому пам’ятнику написано стандартна фраза «Вічна пам’ять героям» і не вказані імена та звання загиблих. Формальний підхід до вічної пам’яті.

Новопавлівка. Лисівська сільська рада. Військовий меморіал

У своїх нотатках я завжди намагаюся відзначити гостинність нашого народу, привітність, чемність людей, що зустрілися мені, випадкових перехожих чи попутників. У всіх реґіонах, де  мені доводилося бувати, мені завжди зустрічалися добрі люди, які раді були показати своє місто чи село, розповісти про нього. У всіх місцях подорожей мені підказували, підвозили, супроводжували, запрошували в гості.

Під час прогулянки по Лисівці стався інцидент, який залишив недобрі враження про перебування в селі. Коли я фотографувала центр культури і дозвілля, до мене рішучим кроком підійшла жінка, не вітаясь і не називая себе, нелюб’язним командним тоном зажадала пояснити, що це буде і де. Недружні інтонації мене просто збентежили, ніде і ніколи таким голосом зі мною не розмовляли. Я попросила представитися жінку. Сільську голову Кабанець Юлію Володимирівну цікавило, для чого я фотографую і що я збираюся написати. Представник влади кілька разів озвучила фразу: «Я повинна знати». Дивно, невже в Лисівці не бачили людину з фотоапаратом і в селі не можна фотографувати в громадських місцях? Тут переслідують за фотозйомку? У селі є щось таке, що не хотілося б виносити на суд громадськості, як сміття з хати? Я пояснила мету свого візиту, ніякими секретами я не цікавлюся, білим днем йду Центральною вулицею, не ховаюся. Настрій був зіпсований.

Напевно, голові краще запитати у своїх виборців, що вона повинна і згадати свої передвиборні обіцянки.

Народ в Донбасі відрізняється особливою дружністю, гостинністю, тут завжди раді приїжджим. Лисівка – виключення. Неприємний присмак від зустрічі з можновладцем підсилився біля церкви. Я навіть за паркан не зайшла, фотографувала храм з вулиці. Раптом з будинку через дорогу вибігла жінка і з криками налетіла на мене. У всьому світі мільйони людей фотографують мільярди об’єктів і ні перед ким не звітують, а в Лисівці серед білого дня нападають на людину з фотоапаратом. Я ввічливо запитала захисницю лисівських інтересів, хто вона буде, староста, адміністратор, священик і кому належить храм? Народу? Громаді? Чому його не можна фотографувати? Він нелегальний? Там є щось незаконне? Жінку попустило, в своє виправдання вона сказала якусь нісенітницю.

Безсумнівно, дикість, невігластво і безкультур’я призводить до злостивості і підозрілості. Люди нічого не можуть розповісти про військове поховання, прибрати на пам’ятнику посохлі букети, не знають історії села та топоніми, залишають нащадкам гори сміття. Шкода, що влада і жителі Лисівки і сільради не бачать, що у всіх лісопосадках і балках біля 10 сіл Лисівської сільської ради через кожні 10-20 метрів залишені цими ж жителями брудний спадок, тому що пластик розкладається 100-500 років, а скло — до 1 000 років.