Залуква. Галич за Луквою

Одна з багатьох людських пристрастей спонукає нас побачити незвідані далі, знайомлячись не лише з популярними туристичними визначними пам’ятками, а й з тим, що не зустрічаються в рекламних прожектах і каталогах. З вершини Замкової гори в Галичі відкривається погляду благодать прикарпатського села, що змикається околицями з лісами, горами і хмарами небесними.

Залуква, Галицький район, Івано-Франківська обл.

Що за село? Як називається? Що там є? Не дивлюся на карту і йду туди відразу ж після прогулянки вулицями Галича.

Із західного боку у дорожнього кільця на пагорбі височить чотиригранна стела без визначення і написів.

Автодорожній міст через річку Лукву, в долині якої розташовані Галицький національний природний парк і національний заповідник «Давній Галич».

Назву річка отримала за особливості напрямку русла і рельєфу місцевості, по якій вона протікає.

В цьому місці вона знаходиться на фінішній прямій і вже через 700 метрів зіллється з однією з найбільших блакитних артерій Причорномор’я, могутнім Дністром.

Покажчик залишився позаду давнього Галича.

На кордоні двох населених пунктів встановлена ​​скульптура Богородиці і янголів. Біля придорожніх каплиць пригальмовують машини і зупиняються, схиливши голову, перехожі, щоб вшанувати Матір Божу, відчути її милість і заступництво.

Не часто зустрічається пам’ятний хрест з розп’яттям в честь односельців, які загинули в роки Першої світової війни. У цих місцях велися кровопролитні військові дії, які призвели до руйнувань і великих людських жертв.

А ось і оригінально оформлена автобусна зупинка з майстерно виконаною табличкою, завдяки якій нарешті стає зрозуміло, що село називається Залуква. Його так раніше і називали — Галич за Луквою.

У цьому двоповерховому будинку, колишньої чотирикласної двомовної школи і однокласній польській школі, розташовується сільська адміністрація.

Головна вулиця називається Галицька, і я продовжую нею прогулянку, знайомлячись з Залуквою. Житловий будинок і комерційна будівля.

Народний дім чималих розмірів з башточкою і люкарнами, схожий на замок.

На фасаді встановлено горельєфний пам’ятний знак Олексі Пилипоньку, керівнику місцевої організації ОУН.

Українські націоналісти в Залукві вели антипольську діяльність ще до 1939 року. З приходом більшовицької влади активісти очолили антикомуністичний рух і були знищені органами НКВС. У 1994 році на честь односельців — жертв тоталітарного сталінського режиму, встановлено пам’ятник біля церкви святих Апостолів Петра і Павла.

Це новий храм української греко-католицької церкви, освячений в 1992 році. Колишній XVIII століття був закритий в 1961 році з ідеологічних міркувань і після руйнування розібраний.

Дерев’яна дзвіниця і капличка залишилися від попередниці.

Сільська школа перейшла в нове приміщення з просторими класними кімнатами і предметними кабінетами в 1966 році. Уроки фізкультури проводяться на спортивному майданчику з тренажерами і футбольним полем зі штучним покриттям.

Школа носить ім’я просвітительки і дитячої письменниці Іванни Блажкевич. На згадку про колишню вчительку на фасаді встановлено барельєфну меморіальну дошку.

Зберігаючи історію села, на шкільній території ініціативними залуквочанами відновлений старовинний колодязь-журавель.

Зробивши петлю навколо школи, я знову вийшла на Львівську вулицю, зупинившись на перехресті біля придорожнього хреста, де так і написано: «На хвилинку зупинись, хресту і Богу поклонися».

Ще один кадр: продуктовий магазин з вивіскою колишньої кооперації.

І на закінчення — автобусна зупинка з зображенням представників флори і фауни, характерними для прикарпатських лісів. Шкода, що розклеювачі оголошень не поважають роботу художників і псують естетичне сприйняття панно.

40-хвилинна прогулянка виявилася результативною і залишила приємні враження про невелике село Івано-Франківщини. Шкода, не побачила пам’ятник Богдану Хмельницькому, під проводом якого велася Визвольна війна проти Речі Посполитої.

Адреса: село Залуква, Галицький район, Івано-Франківська область.

Координати: 49°7’18 "N 24°42’48"E