Миколаївка. Кому потрібна земська школа?

Ми всі родом з дитинства, і з ним ми обов’язково пов’язані школою. Будівлі колишньої земської школи села Миколаївка Покровського району Донецької області в 2018 році присвоєно статус культурної та історичної спадщини України.

Земська школа. Миколаївка, Покровський р-н, Донецька обл.

Не в кожному населеному пункті до Жовтневої революції відкривалися установи народної освіти, і, тим більше, збереглися через століття.

Миколаївська школа, побудована за царя, закрита комуністами і знищена за демократів, знаходиться на краю невеликого села в напівзруйнованому стані, в забутті і запустінні.

Але все ж це єдина архітектурна пам’ятка в Миколаївці, де дві з половиною вулиці, близько 300 жителів і немає навіть продовольчого магазину.

Роком заснування Миколаївки значиться 1810. Сюди переселилися кріпаки з Орловської губернії і в пам’ять про рідні місця називали село Расейкой. Топонім зберігся і школу, в яку ходили діти з усієї округи, називали за її місцезнаходженням — на Расейці.

У 1908 році в Миколаївці налічувалося 57 дворів і 443 жителів. Це був час будівництва в Бахмутському повіті однокласних народних училищ, які фінансували сільські громади, але здебільшого земства, за що їх називали земськими школами. У таких навчальних закладах навчали арифметиці на чотири дії, чистописанню, Закону Божому. Заняття велися з жовтня по травень, коли сільська родина могла відпустити помічника на навчання. На Святки і Різдво учні йшли на канікули. Будинки багатьох земських шкіл не ремонтувалися, часто школи розміщувалися в хатах і в непристосованих приміщеннях. Але учням з Миколаївки пощастило, у них була прекрасна Alma mater.

Миколаївська школа — це прямокутна в плані будівля з високим цоколем, побудована з червоної цегли в стилі український модерн, який розвивався на початку XX століття. Великі віконні прорізи декоровані лиштвами і П-образними сандриками. Вісь симетрії проходить через всю будівлю і ділить її на дві половини. Двостулкові вхідні двері прикрашені дугоподібною плоскою цегляною кладкою і напівкруглими вікнами.

Будівлю оперізує рельєфний карниз. Піднятися до входу потрібно по семи східцях, що надає навчальному закладу урочистості та величі.

Збереглася керамічна плитка на підлозі, яку виготовляли в місті Слов’янську на заводі акціонерного товариства «Дзевульський і Лянге».

Архітектори використовували в будівництві елементи народної творчості та домашнього будівництва. Можливо, тому сільський храм науки колишні учні школи вважали рідною домівкою і тепло згадують про нього, а вчителів — з вдячністю.

Земська школа на 3 класи і 50 учнів побудована в період 1903-1917 років. Після революції в школі в одній класній кімнаті вчилися 2 класи — перший і другий. Учитель по черзі давав їм завдання. Якщо перший клас писав або читав, то другий в цей час слухав пояснення нового матеріалу. У шафі зберігалися зошити, ручки, пір’я і книги для читання, які роздавали перед уроком. Чорнила в школі не вистачало, їх продавали учням за гроші.

У 1920-х роках учителем був Іван Петрович Михайлевський, який проживав з сім’єю в другій половині будинку. У народного вчителя було підсобне господарство і пасіка. На подвір’ї школи розташовувався метеорологічний пост, де школярі вчилися спостерігати за погодою. Після війни в школі було 4 класні кімнати і вчительська. Опалення — пічне. Рано вранці приходили бабусі, як тоді здавалося дітям, і до занять протоплювали будівлю. У школі завжди було тепло, ніхто не замерзав.

Через великі вікна приміщення наповнювалося сонячним світлом.

Сиділи учні на лавочках за партами з похилою поверхнею. Дерев’яна конструкція була одним цілим. На шкільному подвір’ї був сарай для зберігання дров та вугілля.

Льох

Сарай

В альтанці, оточеної кущами бузку, школяри проводили час на перервах.

Руїни альтанки

Спортивні та святкові заходи проходили у дворі школи.

Дорога перед щколою

В кінці 1960-х р.р. до закриття школи в 1973 році учням привозили парне молоко по 2 копійки стакан і булочки по 5 копійок, які випікали в кулінарії Новоекономічного. Запах шкільного сніданку залишився в пам’яті на все життя. В останні роки в школі вчителювали: директор Фірсова Марія Пилипівна і вчителі Заговорич Катерина Євстафіївна, Рижкова Надія Сергіївна. З відкриттям в 1973 році нової школи в Новоекономічному і шкільними реформами початкову школу в Миколаївці закрили. Кілька років селищна рада надавала в приміщенні квартири для молодих фахівців, а потім будівлю зайняла ветеринарна лікарня. Одну кімнату віддали Товариству мисливців і рибалок.

У 1990-ті роки з розвалом економіки будівля залишилася безхазяйною і бездоглядною. Приїжджали бажаючі розібрати її на цеглу, але виявилося не так-то просто розбити те, що будувалося на століття і для добрих справ. В роки гітлерівської окупації будівля зазнала обстрілу, про що свідчать сліди від куль, але школа не зруйнувалася і не була втрачена.

З болем і гіркотою я пройшлася класними кімнатами, уявляючи, як проходили в них заняття.

Навіть через десятиліття благодатна атмосфера храму науки не зникла, не дивлячись на варварство в його стінах. Зірвано двері і мостини, місцями вибита цегла, обірвана електропроводка. Шкуродерство і неосвіченість в просвітницькому будинку, де сіяли добре, розумне, вічне — жлобство і дикість в чистому вигляді. Думаю, що нелюди не з далеких місць, а тутешні, по хатах добро розтягували.

Неможливо виправдати злочинну бездіяльність і байдужість місцевої влади, яка не тільки кинула народну школу, народне надбання, майно, культуру і історію на розтерзання, а й доклала до цього руку.

Добротна будівля могла служити ще багато років. Люди, які розповідали мені про школу, вважають, що це могла б бути ремонтна майстерня або швейне ательє.

У 2018 році в рамках проекту «Жовта лінія» будівлю земської школи внесено в список зникаючих об’єктів архітектурної та декоративно-культурної спадщини Східної України. Небайдужі мешканці Миколаївки і селища Новоекономічного з ініціативи краєзнавця Сергія Луковенка взяли участь в суботнику по наведенню порядку на шкільному подвір’ї. Активісти встановили інформаційну дошку про будівництво земської школи в Миколаївці.

Завдяки цьому заходу стало відомо про її існування в Покровському районі. Я стояла на шкільному дворі, думала про школу і не хотілося йти. Того недільного дня відзначалося професійне свято працівників освіти. Цю розповідь я присвячую Народним Вчителям школи  Миколаївки.