Пирогів. Дерев'яні вітряки

Понад степом над долами вітер грався ковилами,

Стрінувся йому старий покинутий вітряк.

І гукнув до нього вітер:

«Вже либонь не півстоліття

Ти стоїш самотньо тут, немов навік закляк». 

(Пісня Богдана Кийка)

Вітряки в музеї під відкритим небом у Пирогові є найбільш впізнаваними експонатами і найпопулярнішими об’єктами для романтичних фотосесій.

Київ. Музей народної архітектури та побуту. Пирогів. Дерев'яні вітряні млини

Протягом декількох століть вони виробляли енергію за допомогою вітру і були водокачками, млинами і лісопильнями.

Київ. Музей просто неба. Пирогів. Вітряк

Уцілілі екземпляри дерев’яних конструкцій, що служили для обмолоту зерна, перекачування води та розпилювання лісу, переїхали на простори Голосіївського району Києва і встановлені на широкій височині історичної місцевості Пирогів поруч з музейними експозиціями Поділля, Полтавщини, Полісся.

А ще близько ста років тому вони були у всіх регіонах нашої країни-житниці, в селах, де населення займалося вирощуванням зернових. Ще в епоху античної цивілізації використовували силу повітряних потоків для приведення в дію механізму. Вітряки в Україні відомі з часів Київської Русі, а в середні віки вони були поширені повсюдно від Карпат до Слобожанщини.

Бореї і фени, бризи і шторми в безкраїх степах, на схилах гір і долин обертали лопаті невтомних трудівників, низ яких міцний і стійкий, а верх спрямований до неба.

Київ. Музей народної архітектури та побуту. Пирогів. Вітряк

Крил може бути чотири, шість або вісім, вони кріпляться на горизонтальній осі, що приводить в рух вертикальний вал. За допомогою зубчастої передачі, шестерень і жорно здійснюють помел зерна. Виготовлялися кам’яні парні кола, поверхні яких подрібнювали та перетирали зерно на борошно або крупу, з пісковика і вапняку.

Дерев’яні деталі змащували салом. Деякі споруди досягали висоти чотириповерхового будинку — 10-12 метрів. Українські механіки були майстрами своєї справи і будували один з найнеобхідніших в хліборобському ремеслі приладів не тільки у себе вдома, а й у інших селянських господарствах.

У 19-20 століттях використовувалося два типи побудови вітряків — стовбовий, коли корпус споруди обертався в залежності від напрямку вітру навколо стовпа, вкопаного в землю і шатровий, що дозволяло обертатися тільки верхній частині з крилами та валом.

При необхідності обертання сповільнювалося і зупинялося за допомогою гальма. Найчастіше в млині було приміщення для житла її господаря, якому доводилося працювати не покладаючи рук з надходженням нового врожаю. Ніхто ніколи не сварився з мірошником, а його дочка вважалася завидною нареченою. Про мукомола і його почесне ремесло складено багато прислів’їв. «Мельник не краде, люди самі дають».

До млинів люди сходилися і з’їжджалися як на ярмарок, хто з вузликом, а хто на возі з мішками. За меливо платили приблизно десятиною замовлення. Чекаючи своєї черги, розмовляли на життєві теми, обговорювали поточні справи, домовлялися про купівлю-продаж землі і сватання. Поки мірошник ретельно перевіряв зерно, молов його і борошно віддавав господареві, біля вітряків приймалися доленосні рішення.

Побудовані на пагорбах і схожі на сторожові вежі, вони служили орієнтиром на дорогах і мірилом відстаней. У святкові дні, особливо на Масляну, біля них влаштовувалися народні гуляння.

Коли на зміну вітроенергетиці прийшли електродвигуни та дизелі, вітряки поступово стали руйнуватися і зникати. Крила тих, яких зібрали в Пирогові, давно не розсікають повітряний простір. Символи українських пейзажів та пам’ятки народної монументальної архітектури потребують реставрації.

Координати: 50°21'20"N 30°30'45"E

Адреса: Київ, с. Пирогів. 

Телефон: +380 44 5262416

Час роботи: щодня 10:00 — 17:00, вихідний — середа.