У Нежухові Стрийського району Львівської області є дерев’яний храм Покрова Пресвятої Богородиці 1875 року побудови.
Село розташоване в 4 кілометрах від Стрия, я вирушила туди автобусом.
Моїми попутниками виявилися студенти, що поверталися після навчання додому. Майбутні педагоги вивчали творчість О. С. Пушкіна і їм потрібно було підготувати домашнє завдання російською мовою. Вони обговорювали деталі і план роботи, деякі правила орфографії.
Судячи з їхньої розмови, російською мовою молодь говорить цілком пристойно, знання у них теж хороші. Та й твори класика їм подобаються. Я теж згадала рядки поета, який подорожував
В мене в цей день мав бути піший похід, і я вийшовши на зупинці в центрі села, відразу ж побачила православну церкву Покрова Пресвятої Богородиці, освячену в 2012 році.
У селі є греко-католицька громада. Віруючі всіх конфесій проходять екуменічною хресною ходою вулицями села з молитвами за мир в Україні.
Амбулаторія ділить приміщення з ветеринарної лікарнею.
Сільрада займає невелику будівлю, на стіні якої укріплена меморіальна дошка до 200-річного ювілею Т. Г. Шевченка.
Такі я бачила майже в кожному селі під час своїх поїздок. Ще одна табличка свідчила про встановлення в 1990 році вперше в Стрийському районі державного прапора України. Я знаю, що на Львівщині завжди пам’ятають історичні факти і часто можна зустріти подібні позначення пам’ятних подій.
Коли я фотографувала, в сільраду заходили чоловік і жінка, мабуть, працівники адміністрації. Я запитала, як мені краще пройти до храму і чи є ще пам’ятники в селі. Чоловік розповів трохи історію села, якому більше 600 років. Назва походить з тих далеких часів, коли під час татаро-монгольської навали багато людей ховалися в горах. А деякі залишалися в селі, оточеному лісами. Їх, відчайдушних і безстрашних, називали нежахівцямі. Звідси і назва місцевості — Нежухів.
Під час світових воєн в цих краях завжди розгорталися великі бойові дії. У 3-х кілометрах звідси є військове поховання Першої світової війни. Шкода, що все відразу не охопити. Може бути, в подальшому буду в цій місцевості, тоді обов’язково побачу. Військовий меморіал Другої світової війни через дорогу від сільради. На пам’ятнику викарбувані прізвища і звання загиблих на фронті воїнів-односельчан.
Поруч пам’ятник Борцям за волю України.
Біля пам’ятників чоловік косив траву. Я попросила його відійти на хвилинку, щоб я змогла сфотографувати сільські пам’ятки. Він, звичайно, погодився, але трохи ображено запитав: " А що, я вже не годжуся для фотозйомки?" Тепер я шкодую, що не зробила портретну замальовку жителя Нежухова. Але я намагаюся, щоб людей в кадрі не було.
У цьому чудовому будинку здобувають освіту діти Нежухова.
До церкви Покрова Пресвятої Богородиці, побудованої в 1875 році силами дванадцяти сільських родин, я пройшла стежкою ще метрів 300.
Вхід на церковне подвір’я було відкрито, навколо нікого не було.
Зараз святиня відреставрована, блищить на сонці металевим покриттям даху і куполів.
Але ці кардинальні зміни не завадили храму мати статус пам’ятки архітектури місцевого значення.
Дзвіниця нова, зведена в 2004 році.
На території храму насипана символічна могила Борцям за волю України.
Я пройшла через хвіртку на кладовище.
Там є пам’ятник похованим під час Першої світової війни воїнам Австро-Угорщини. Роботи по установці проводилися з ініціативи та на кошти Австрійського чорного хреста, громадської організації, що займається пошуком і відновленням військових поховань.
На вулицю я вийшла через іншу хвіртку і побігла на електричку, бо хотіла з’їздити в цей день ще в цікаві місця. Часу залишалося близько 15 хвилин, а відстань більше кілометра в незнайомій місцевості. Проходячи біля церкви, я побачила священика, який поспішав до храму. Він мене благословив. Шкода, що він раніше не прийшов, я б змогла зайти до церкви.
Дорога в селі хороша, але часто зустрічаються струмочки. Мабуть, вода близько біля грунту. Але по містках ще веселіше йти, важливо помітити, в якому місці є переправа через водний потік. По дорозі бачила скульптуру Божої Матері на присадибній ділянці. Територія навколо обгороджена, але є хвіртка з вулиці, можна увійти і посидіти на лавочці.
Трапляється, що мені щастить, коли електрички спізнюються, я на це і розраховувала. Біля станції Нежухів одноколійна залізниця, тому електропоїзд пропускав пасажирський, який йшов на Стрий. Я ще на платформі встигла помилуватися прикарпатськими просторами і підвести підсумки цієї коротенької поїздки, враженнями про яку ділюся з вами.
Село розташоване в 4 кілометрах від Стрия, я вирушила туди автобусом.
Моїми попутниками виявилися студенти, що поверталися після навчання додому. Майбутні педагоги вивчали творчість О. С. Пушкіна і їм потрібно було підготувати домашнє завдання російською мовою. Вони обговорювали деталі і план роботи, деякі правила орфографії.
Судячи з їхньої розмови, російською мовою молодь говорить цілком пристойно, знання у них теж хороші. Та й твори класика їм подобаються. Я теж згадала рядки поета, який подорожував
«То в коляске, то верхом,
То в кибитке, то в карете,
То в телеге, то пешком ».
В мене в цей день мав бути піший похід, і я вийшовши на зупинці в центрі села, відразу ж побачила православну церкву Покрова Пресвятої Богородиці, освячену в 2012 році.
У селі є греко-католицька громада. Віруючі всіх конфесій проходять екуменічною хресною ходою вулицями села з молитвами за мир в Україні.
Амбулаторія ділить приміщення з ветеринарної лікарнею.
Такі я бачила майже в кожному селі під час своїх поїздок. Ще одна табличка свідчила про встановлення в 1990 році вперше в Стрийському районі державного прапора України. Я знаю, що на Львівщині завжди пам’ятають історичні факти і часто можна зустріти подібні позначення пам’ятних подій.
Коли я фотографувала, в сільраду заходили чоловік і жінка, мабуть, працівники адміністрації. Я запитала, як мені краще пройти до храму і чи є ще пам’ятники в селі. Чоловік розповів трохи історію села, якому більше 600 років. Назва походить з тих далеких часів, коли під час татаро-монгольської навали багато людей ховалися в горах. А деякі залишалися в селі, оточеному лісами. Їх, відчайдушних і безстрашних, називали нежахівцямі. Звідси і назва місцевості — Нежухів.
Під час світових воєн в цих краях завжди розгорталися великі бойові дії. У 3-х кілометрах звідси є військове поховання Першої світової війни. Шкода, що все відразу не охопити. Може бути, в подальшому буду в цій місцевості, тоді обов’язково побачу. Військовий меморіал Другої світової війни через дорогу від сільради. На пам’ятнику викарбувані прізвища і звання загиблих на фронті воїнів-односельчан.
Поруч пам’ятник Борцям за волю України.
Біля пам’ятників чоловік косив траву. Я попросила його відійти на хвилинку, щоб я змогла сфотографувати сільські пам’ятки. Він, звичайно, погодився, але трохи ображено запитав: " А що, я вже не годжуся для фотозйомки?" Тепер я шкодую, що не зробила портретну замальовку жителя Нежухова. Але я намагаюся, щоб людей в кадрі не було.
У цьому чудовому будинку здобувають освіту діти Нежухова.
До церкви Покрова Пресвятої Богородиці, побудованої в 1875 році силами дванадцяти сільських родин, я пройшла стежкою ще метрів 300.
Вхід на церковне подвір’я було відкрито, навколо нікого не було.
Зараз святиня відреставрована, блищить на сонці металевим покриттям даху і куполів.
Але ці кардинальні зміни не завадили храму мати статус пам’ятки архітектури місцевого значення.
Дзвіниця нова, зведена в 2004 році.
На території храму насипана символічна могила Борцям за волю України.
Я пройшла через хвіртку на кладовище.
Там є пам’ятник похованим під час Першої світової війни воїнам Австро-Угорщини. Роботи по установці проводилися з ініціативи та на кошти Австрійського чорного хреста, громадської організації, що займається пошуком і відновленням військових поховань.
На вулицю я вийшла через іншу хвіртку і побігла на електричку, бо хотіла з’їздити в цей день ще в цікаві місця. Часу залишалося близько 15 хвилин, а відстань більше кілометра в незнайомій місцевості. Проходячи біля церкви, я побачила священика, який поспішав до храму. Він мене благословив. Шкода, що він раніше не прийшов, я б змогла зайти до церкви.
Дорога в селі хороша, але часто зустрічаються струмочки. Мабуть, вода близько біля грунту. Але по містках ще веселіше йти, важливо помітити, в якому місці є переправа через водний потік. По дорозі бачила скульптуру Божої Матері на присадибній ділянці. Територія навколо обгороджена, але є хвіртка з вулиці, можна увійти і посидіти на лавочці.
Трапляється, що мені щастить, коли електрички спізнюються, я на це і розраховувала. Біля станції Нежухів одноколійна залізниця, тому електропоїзд пропускав пасажирський, який йшов на Стрий. Я ще на платформі встигла помилуватися прикарпатськими просторами і підвести підсумки цієї коротенької поїздки, враженнями про яку ділюся з вами.
Немає коментарів:
Дописати коментар