Про Петриківський розпис багато разів чула, але побачити декоративний народний малюнок не доводилося ні на виставках прикладного мистецтва, ні в сувенірних крамницях.
Тому, коли їхала з
Дніпра в
Китайгород через Петриківку, я надумала на зворотному шляху обов’язково заїхати в знамените село і що-небудь дізнатися про український бренд народної творчості.
Проїжджаючи по трасі Р-52, неможливо не помітити розписаний яскравими фарбами паркан.
 |
| Розписаний паркан на трасі Р-52 |
Сіра бетонна огорожа 120 м завдовжки перетворилася в мальовничу картину зі сценами з сільського життя, квітами, ягодами і птахами завдяки талановитим професійним майстрам і учням Петриківської художньої школи та спеціалізованого училища № 79.
 |
| Розписаний паркан на трасі Р-52 |
Прикрасивши проїжджу частину, петриківці заявили, що саме тут, в самому центрі України, зберігся рідкісний вид мистецтва — декоративно-орнаментальний художній живопис.
 |
| Центр народного мистецтва «Петріківка» |
Водій на моє прохання зупинив автобус біля магазинчика «Петриківський сувенір», з якого і почалося моє знайомство з Петриківкою і її дивом. На вітринах просто вразили уяву вироби з кераміки і дерева з барвистими малюнками, але сфотографувати їх не дозволила похмура продавщиця.
 |
| Петріківка. Магазин «Петріківський сувенір» |
Не можна — так не можна, і я продовжила екскурсію по райцентру.
 |
| Петріківка. Парк |
Заснували Петриківку запорізькі козаки, коли в 1772 році перенесли зимівник кошового отамана Петра Калнишевського на берег річки Чаплинки, притоки Орелі.
 |
| Петріківка. Річка Чаплинка – притока Орелі |
Відомо, що останній кошовий отаман Запорізької Січі будував церкви.
 |
| Пам'ятник Петру Калнишевському на вулиці, названій на його честь |
Свято-Георгіївський храм, зведений за його ініціативою, не зберігся, а інша козацька церква Різдва Пресвятої Богородиці, пам’ятка архітектури національного значення, перетворюється в руїни. Отамана увічнили, встановивши пам’ятник біля траси, але підійти до нього неможливо, так як водії мають звичку паркуватися впритул до постаменту.
 |
| Пам'ятник Петру Калнишевському біля траси |
Ще один пам’ятник у розвилки доріг присвячений воїнам-автомобілістам, які загинули під час Другої світової війни.
 |
| Петріківка. Пам'ятник воїнам-автомобілістам |
Те, що в селищі міського типу населення володіє неабияким талантом, видно неозброєним оком.
Багато будинків розфарбовані яскравими квітами і візерунками.
 |
| Петріківка. Будівлі, прикрашені періківським розписом |
Здавалося б, стандартний кіоск або паркан, повсюдно зустрічаються і нічим не відрізняються.
 |
| Петріківка. Кіоск, прикрашений петріківським розписом |
Але тільки не в Петриківці.
 |
| Петріківка. Паркан, прикрашений петріківським розписом |
Тут у жителів, яких всього близько 5 тисяч, своє нетривіальне світовідчуття.
 |
| Альтанка, прикрашена петріківським розписом |
На будівлі районної адміністрації ніжним рожевим кольором розпустилися мальви.
 |
| Будівля райдержадміністрації, прикрашена петріківським розписом |
Одному з найвідоміших художників орнаментального розпису Ф. С. Панку на фасаді виконкому встановлено меморіальну дошку.
 |
| Будівля селищної держдміністрації, прикрашена петріківським розписом |
 |
| Будівля селищної держдміністрації. Меморіальна дошка Ф. С. Панку |
У центрі народної творчості «Петриківка» трудяться близько 40 професіоналів художнього розпису, 25 з яких є членами Спілки художників України, але познайомитися мені вдалося тільки з одним з них.
 |
| Петріківка. Центр народної творчості «Петріківка» |
9 березня — післясвятковий день, і у робітниць центру був додатковий вихідний. А Микола Васильович Дека трудився сам в майстерні, тому що руки не звикли відпочивати по кілька днів поспіль.
 |
| Центр народної творчості «Петріківка». М. В. Дека – художник петріківського розпису |
2 сина, 2 дочки і онук майстра — теж художники. Таких династій, коли ремесло і улюблена справа переходить з покоління в покоління, в Петриківці чимало.
 |
| Центр народної творчості «Петріківка». М. В. Дека – художник петріківського розпису |
Походження розпису визначити неможливо, але хати-мазанки в козацьких селах на Дніпровщині розписували ще в 18 столітті.
Навесні кожна господиня намагалася якось по-особливому прикрасити своє житло.
Розписувалися не тільки зовнішні стіни, але й інтер’єр всередині приміщення.
Пізніше сформувалися традиції стінопису, а малюнком покривали предмети побуту, весільні скрині, посуд, вози, музичні інструменти.
Особливість петриківського розпису в тому, що малюнки квітів мають розгорнуте зображення на площині.
Кожна картина — це окрема історія і стан душі.
На зеленому, чорному і білому фоні розпускається небаченої краси фантастична різнобарвність.
Вгадуються мотиви з реальної місцевої рослинності — садові і польові квіти, калина, виноград, суниця, соняшник.
Птахи малюються анфас.
Часто присутній гумор, романтика, лірика.
Техніка розпису відрізняється від інших подібних.
Художники малюють «від себе», починаючи з тонкої лінії, поступово її розширюючи.
Шедеври прикладної творчості пишуться пензликами з котячої вовни, паличками або просто пальцями.
Майстри пензля мають свій стиль, водночас дотримуються напрацьованих традицій.
Художники працюють на папері, тканинах, дерев’яній основі, склі, кераміці, металі, постійно знаходячи щось нове, ексклюзивне.
Після Другої світової війни продукція з петриківським розписом виготовлялася на місцевій фабриці «Дружба», де в штаті було близько 500 працівників.
Асортимент був різноманітний.
Виготовлення сувенірів, тарілок, ваз, кухонних наборів поставили на конвеєр і експортували в 20 країн світу.
Петриківський розпис використовувався в текстильній і поліграфічній промисловості, прикрашав павільйони на міжнародних виставках і був візитною карткою України.
Все зруйнувалося в епоху кардинальних метаморфоз.
У 1990-ті роки змінювалися форми власності, підвищилися тарифи на енергоносії, росла заборгованість по заробітній платі. Нові власники фабрики довели підприємство до банкрутства.
Дорогі токарні та деревообробні верстати, преси, інше обладнання варварським способом були розпиляні на металобрухт.
Зараз умови роботи для художників залишають бажати кращого.
Приміщення маленькі, тісні. Готові авторські роботи розкладені прямо на робочих столах. Матеріал, фарби, пензлі коштують дуже недешево.
Безсумнівно, творча людина потребує більш шанобливого ставлення до себе з боку влади і суспільства.
Радує те, що на петриківській землі підростають послідовники декоративного мистецтва.
 |
| Петріківка. Художня школа |
Талановиті діти навчаються азам малювання і набувають навички майбутньої професії в художній школі у геніальних педагогів.
 |
| Петріківка. Художня школа |
Коли дивишся на малюнки початківців-прикладників, то розумієш, що Майстрам Петриківки є кому передати свій досвід.
У центрі є музей прикладного мистецтва, де зберігаються унікальні екземпляри петріківського дива. Тут можна придбати різноманітні вироби прямо з рук художника.
На екскурсії в центр народного мистецтва приїжджає багато дітей, для них спеціально виготовляються недорогі сувеніри.
Петриківський розпис входить до Списку нематеріальних шедеврів культурної спадщини людства. Важливо, щоб ми змогли зберегти в першу чергу для себе духовну і творчу спадщину.
Доїхати до Петриківки можна з автостанції
Дніпра автобусом Дніпро-Царичанка до Петриківки. Автобуси відправляються досить часто, кожні 30 хвилин.
Координати Центру народної творчості «Петриківка»:
48°42’57"N 34°37’45"E
Немає коментарів:
Дописати коментар