Сокаль — місто Львівської області, розташоване в 80 км на північ від обласного центру. Як живе галицька провінція з населенням близько 20 тисяч жителів?
В Сокаль я поїхала випадково, навіть в планах не було. Збиралася в Жовкву, але скасували електричку. В цей день був дощ і їхати на автостанцію не захотілося. Почувши, що відправляється дизель в Сокаль, я помчала на перон. Мені в касі вже квиток відмовилися продати, але я встигла забігти за мить до відправлення.
Сокаль — так Сокаль. У погану погоду і пейзажі за вікном не радують. Зате повеселили з концертом юні таланти, які кочують по приміських поїздах. Майбутні солісти ансамблю «Ромен» виконували хіти російською, українською та ромською мовами. Дітям по 6-7 років, за парту вони ніколи не сядуть, але школу життя проходять з народження. Бездоганний слух, гарні голоси, акомпанемент на гітарі, малолітній вік не залишили пасажирів байдужими.
На станцію Сокаль перший потяг прибув в 1884 році, а мій точно за графіком. Станція Сокаль, а селище біля неї — Жвирка.
Війни, пожежі, ворожі набіги переносили місто з правого берега Західного Бугу на лівий і назад.
Одна з колишніх унікальних історичних пам’яток Сокальщини знаходиться в Жвирці. Раз я потрапила в ці місця, як же не побачити ренесансний костел Діви Марії Утішительки, побудований в 1619 році на території монастиря бернардинів? У ньому зберігалася чудотворна ікона Ченстоховської Божої Матері, знищеної полум’ям під час пожежі. Після Другої світової війни ченців перевели до іншого монастиря, а обитель перетворили на в’язницю особливого режиму. У 2012 році в результаті підпалу храм охопила сильна пожежа, яку гасили пожежники з усієї Львівщини разом з міліцією. Але не святиню вони намагалися врятувати, а боялися втечі ув’язнених з довічним терміном.
Від колишньої візитної картки Сокаля залишилися руїни, а остов вежі з застиглими стрілками годинника лякаюче підноситься над колючим дротом.
Перейшла по мосту річку — ось і Сокаль. Колись в цих місцях водилося багато соколів. Вважається, що назву місто отримало завдяки цій сильній і спритній птиці. Зображення пернатого хижака було на міських печатках з 17 століття, а тепер на гербі міста.
Перше враження — тихе зелене місто, машин мало, тротуари є.
Іду по вулиці Андрея Шептицького, розглядаю нові і старі будинки,
школи і гімназії.
Гімназія побудована ще в австрійський період в 1906 році.
На подвір’ї багато квітів і встановлено скульптуру Божої Матері.
Очевидно, що тут дбають про освіту підростаючого покоління. Для молодих сокольчан працює Мала академія наук
і Станція юних техніків з кружками спортивного і творчого спрямування.
Головний храм міста побудований в 1909 році знаменитим архітектором В. Нагірним у візантійському стилі. Його висота 45 м. Мармурові сходи ведуть до входу з мармуровими колонами.
Три скульптури прикрашають святиню — Христа Спасителя і апостолів Петра і Павла, на честь яких освячено храм за розпорядженням імператора Франца Йосипа I.
За храмом — школа-інтернат.
Пам’ятник Кобзарю встановлено чомусь на задньому дворі.
Спальний корпус побудований в 1910 році.
У ньому до Другої світової війни розміщувалася вчительська семінарія, яка випустила багато фахівців, про що свідчить табличка. Заклад був заснований в 1895 році.
По вулиці Шашкевича цегляна будівля так званої Червоної лікарні.
На цій же вулиці бачила старий будинок зі шпилем,
а інший з дерев’яною верандою.
По вулиці Святого Володимира, неширокій і з убитим асфальтом,
я вийшла до недобудованого костелу 1930-х років.
Зараз в приміщенні розмістилися крамниці.
На площі наш поет з думами,
а за ним на фасаді храму його портрет в образі Че Гевари.
Доповнило нісенітниці те, що здалеку вежу я прийняла за ратушу.
Але міська влада засідає в цій ратуші з курантами, встановленими з чотирьох сторін.
Годинники діаметром більше 1 метра показували правильний і однаковий час.
Будівля казначейства побудована в 1906 році і декорована художньою ліпниною з зображенням соколів.
Хтось на стіні житлового будинку написав пророчі слова поетеси Ліни Костенко.
Фасади старих будинків неможливо розглянути через величезні вивіски з рекламою.
Народний дім, а в минулому Будинок культури, схожий на своїх побратимів у всіх районних центрах країни.
Так як я не готувалася до поїздки і уявлення про місто мала, прочитавши загальні відомості поки їхала сюди, то гуляла вулицями, нікого не питаючи ні про що. Містечко невелике, зорієнтуватися легко. Так, не замислюючись про маршрут, вийшла в парк.
Тут в заростях і смітті доживає свій вік синагога, побудована в першій половині 17 століття.
Під час Другої світової війни 9,5 тисячі євреїв Сокаля були знищені. Храм перетворився на руїни.
Добре, що збереглася церква Святого Миколая.
Побудована на початку 16 століття в стилі ренесанс, вона мала оборонний характер. До 19 століття поруч з нею знаходилася і стародавня дерев’яна церква, разом вони входили в монастирський комплекс.
У 1970-х роках Свято-Миколаївський храм відреставрували, максимально надавши первинний вигляд. За радянських часів тут розміщувався музей. У 1989 році святиня відкрита для віруючих.
Зазвичай я в своїх нотатках намагаюся помічати тільки позитивні сторони. Але тут не можу обійтися без ложки дьогтю. Так як храм не дуже добре було видно, я вирішила його обійти. Відразу ж за пам’ятником архітектури національного значення виявилися купи сміття.
Я дуже люблю річки і спробувала спуститися до води. Сходи знаходяться не в аварійному стані, а набагато гірше. Без поручнів і майже без ступенів, з арматурою, що стирчить — для спуску-підйому дуже небезпечно.
Я пройшлася уздовж берега Західного Бугу. Цю річку я бачила в Білорусі біля Брестської фортеці, там вона трохи ширше.
Вдалині виднівся понівечений костел в Жвирці,
а на високому березі упирався в небо обеліск без написів.
З парку я вийшла знову на площу Січових Стрільців, простору і красиву, в минулому це площа Ринок.
І знову пішла по вулиці Шептицького, фіксуючи фотоапаратом цікаві будівлі.
В музей «Людина. Земля. Всесвіт» зайти не довелося.
На жаль, в короткій поїздці завжди не вистачає часу на ознайомлення з музейними експозиціями. Не побачила я і стару вежу — залишки оборонної системи монастиря Бригідок 17 століття.
До станції я під’їхала автобусом, не захотілося під дощем пішки йти. Трохи залишалося часу, і я пройшлася по селищу.
Церква Зіслання Святого Духа побудована в 2014 році, про що свідчить табличка на фасаді.
У Жвирці своя одинадцятирічна школа з пам’ятником Т. Г. Шевченку у дворі.
Ось і вокзал.
На пероні чекав дизель «Нічлава», про значення назви машиніст не знав. Виявляється, це річка в Тернопільській області.
Поїздка в Сокаль вийшла експромтом, але мені в цілому сподобалася моя екскурсія в ще один районний центр Львівщини. Не дощ, а деякі моменти трохи зіпсували враження про місто. Що є, цим і ділюся з вами.
 |
| Дизель «Нічлава» Львів – Сокаль |
Сокаль — так Сокаль. У погану погоду і пейзажі за вікном не радують. Зате повеселили з концертом юні таланти, які кочують по приміських поїздах. Майбутні солісти ансамблю «Ромен» виконували хіти російською, українською та ромською мовами. Дітям по 6-7 років, за парту вони ніколи не сядуть, але школу життя проходять з народження. Бездоганний слух, гарні голоси, акомпанемент на гітарі, малолітній вік не залишили пасажирів байдужими.
На станцію Сокаль перший потяг прибув в 1884 році, а мій точно за графіком. Станція Сокаль, а селище біля неї — Жвирка.
 |
| Станція Сокаль |
Війни, пожежі, ворожі набіги переносили місто з правого берега Західного Бугу на лівий і назад.
Одна з колишніх унікальних історичних пам’яток Сокальщини знаходиться в Жвирці. Раз я потрапила в ці місця, як же не побачити ренесансний костел Діви Марії Утішительки, побудований в 1619 році на території монастиря бернардинів? У ньому зберігалася чудотворна ікона Ченстоховської Божої Матері, знищеної полум’ям під час пожежі. Після Другої світової війни ченців перевели до іншого монастиря, а обитель перетворили на в’язницю особливого режиму. У 2012 році в результаті підпалу храм охопила сильна пожежа, яку гасили пожежники з усієї Львівщини разом з міліцією. Але не святиню вони намагалися врятувати, а боялися втечі ув’язнених з довічним терміном.
Від колишньої візитної картки Сокаля залишилися руїни, а остов вежі з застиглими стрілками годинника лякаюче підноситься над колючим дротом.
Перейшла по мосту річку — ось і Сокаль. Колись в цих місцях водилося багато соколів. Вважається, що назву місто отримало завдяки цій сильній і спритній птиці. Зображення пернатого хижака було на міських печатках з 17 століття, а тепер на гербі міста.
Перше враження — тихе зелене місто, машин мало, тротуари є.
Іду по вулиці Андрея Шептицького, розглядаю нові і старі будинки,
 |
| Сокаль. Вулиця Андрея Шептицького. Прокуратура |
 |
| Сокаль. Вулиця Андрея Шептицького. Будинок 1958 року |
школи і гімназії.
 |
| Сокаль. Гімназія. 1906 р. |
Гімназія побудована ще в австрійський період в 1906 році.
На подвір’ї багато квітів і встановлено скульптуру Божої Матері.
Очевидно, що тут дбають про освіту підростаючого покоління. Для молодих сокольчан працює Мала академія наук
і Станція юних техніків з кружками спортивного і творчого спрямування.
Головний храм міста побудований в 1909 році знаменитим архітектором В. Нагірним у візантійському стилі. Його висота 45 м. Мармурові сходи ведуть до входу з мармуровими колонами.
Три скульптури прикрашають святиню — Христа Спасителя і апостолів Петра і Павла, на честь яких освячено храм за розпорядженням імператора Франца Йосипа I.
За храмом — школа-інтернат.
 |
| Сокаль. Школа-інтернат. Погруддя Т. Г. Шевченка |
Спальний корпус побудований в 1910 році.
По вулиці Шашкевича цегляна будівля так званої Червоної лікарні.
На цій же вулиці бачила старий будинок зі шпилем,
а інший з дерев’яною верандою.
По вулиці Святого Володимира, неширокій і з убитим асфальтом,
 |
| Сокаль. Пам'ятник Т. Г. Шевченку |
а за ним на фасаді храму його портрет в образі Че Гевари.
 |
| Сокаль. Пам'ятник Т. Г. Шевченку |
Доповнило нісенітниці те, що здалеку вежу я прийняла за ратушу.
Але міська влада засідає в цій ратуші з курантами, встановленими з чотирьох сторін.
 |
| Сокаль. Міська рада |
Годинники діаметром більше 1 метра показували правильний і однаковий час.
 |
| Сокаль. Ратуша. Куранти |
Будівля казначейства побудована в 1906 році і декорована художньою ліпниною з зображенням соколів.
 |
| Сокаль. Вулиця Міцкевича |
Народний дім, а в минулому Будинок культури, схожий на своїх побратимів у всіх районних центрах країни.
Так як я не готувалася до поїздки і уявлення про місто мала, прочитавши загальні відомості поки їхала сюди, то гуляла вулицями, нікого не питаючи ні про що. Містечко невелике, зорієнтуватися легко. Так, не замислюючись про маршрут, вийшла в парк.
Під час Другої світової війни 9,5 тисячі євреїв Сокаля були знищені. Храм перетворився на руїни.
Добре, що збереглася церква Святого Миколая.
Побудована на початку 16 століття в стилі ренесанс, вона мала оборонний характер. До 19 століття поруч з нею знаходилася і стародавня дерев’яна церква, разом вони входили в монастирський комплекс.
У 1970-х роках Свято-Миколаївський храм відреставрували, максимально надавши первинний вигляд. За радянських часів тут розміщувався музей. У 1989 році святиня відкрита для віруючих.
Зазвичай я в своїх нотатках намагаюся помічати тільки позитивні сторони. Але тут не можу обійтися без ложки дьогтю. Так як храм не дуже добре було видно, я вирішила його обійти. Відразу ж за пам’ятником архітектури національного значення виявилися купи сміття.
Я дуже люблю річки і спробувала спуститися до води. Сходи знаходяться не в аварійному стані, а набагато гірше. Без поручнів і майже без ступенів, з арматурою, що стирчить — для спуску-підйому дуже небезпечно.
 |
| Сокаль. Обеліск на березі Західного Бугу |
З парку я вийшла знову на площу Січових Стрільців, простору і красиву, в минулому це площа Ринок.
І знову пішла по вулиці Шептицького, фіксуючи фотоапаратом цікаві будівлі.
 |
| Сокаль. Бібліотека |
 |
| Сокаль. Вулиця Шептицького |
В музей «Людина. Земля. Всесвіт» зайти не довелося.
 |
| Сокаль. Музей «Людина. Земля. Всесвіт» |
На жаль, в короткій поїздці завжди не вистачає часу на ознайомлення з музейними експозиціями. Не побачила я і стару вежу — залишки оборонної системи монастиря Бригідок 17 століття.
До станції я під’їхала автобусом, не захотілося під дощем пішки йти. Трохи залишалося часу, і я пройшлася по селищу.
Церква Зіслання Святого Духа побудована в 2014 році, про що свідчить табличка на фасаді.
У Жвирці своя одинадцятирічна школа з пам’ятником Т. Г. Шевченку у дворі.
 |
| Жвирка. Вокзал станції Сокаль |
На пероні чекав дизель «Нічлава», про значення назви машиніст не знав. Виявляється, це річка в Тернопільській області.
Поїздка в Сокаль вийшла експромтом, але мені в цілому сподобалася моя екскурсія в ще один районний центр Львівщини. Не дощ, а деякі моменти трохи зіпсували враження про місто. Що є, цим і ділюся з вами.
Немає коментарів:
Дописати коментар