субота, 2 січня 2016 р.

Верхній Дорожів — Грушів

Верхній Дорожів

Мета поїздки в село Верхній Дорожів Дрогобицького району Львівської області — побачити старовинні дерев’яні церкви. Село знаходиться в 24 км від Дрогобича та відомо з 12 — 13 століття. Через село проходила дорога на Львів, по якій в старовину возили товар. У цій місцевості робили привал. Товар був дорогим, і місцевість отримала назву Дорожня, пізніше Дорожів. Місце відправлення — місто Стрий — районний центр Львівської області, залізничний вузол.

Вирушила я в поїздку електропоїздом Стрий — Самбір. Поїздка зайняла 1,5 години, в дорозі милувалася осінніми пейзажами крізь не надто чисте віконне скло. Пасажирів було небагато, в основному жителі навколишніх сіл Стрийського району, які поверталися з ринку з покупками. Під’їжджаючи до Дрогобича, вагон спорожнів. Стоянка на станції районного центру Дрогобич тривала хвилин 20. За цей час електричка заповнилася новими пасажирами, які поверталися з Дрогобицького ринку. Люди жваво обговорювали, хто що купив-продав. Станції по гучномовцю оголошували не завжди і не дуже розбірливо. Тому я звернулася до своїх попутників з проханням підказати, коли буде моя станція. Потрібно сказати, що люди завжди охоче відповідають на питання «Як доїхати?», «Де знаходиться?», якою мовою ви б не запитали, російською, російсько-українською, без різниці. Завжди намагаються допомогти. За кілька хвилин мене попередили про наближення потрібної мені станції і побажали щасливої ​​дороги.

На пероні я запитала, як мені пройти, і отримала вичерпну відповідь на свої запитання. Вузька доріжка проходила через городи і луг, де влітку пасуться корови. Подекуди зустрічалися стоги сіна. Був туман, але крізь нього видно було блиск золотих куполів, і це додавало величі храму, а в мене прискорилося пересування. На територію я зайшла без перешкод, служби не було, храм в цей час закритий. Але я приїхала подивитися на святиню в тиші осіннього ранку, щоб не заважали машини та люди. Церква Вознесіння Господнього побудована в 1887 році на місці старої, також дерев’яної. За радянських часів з 1960 по 1989 р.р. була закритою. Церква стоїть біля дороги, на невеликому схилі. Відразу ж біля церкви кладовище, на якому пам’ятники у вигляді хрестів і скульптур святих.

Верхній Дорожів. Церква Вознесіння Господнього

Верхній Дорожів. Кладовище біля церкви Вознесіння Господнього

Верхній Дорожів. Дзвіниця церкви Вознесіння Господнього

Поруч з храмом знаходиться пам’ятник Борцям за волю України. Насипаний невеликий пагорб з встановленим на ньому хрестом — символічна могила всіх, хто загинув на славу Вітчизни. Я хотіла сфотографувати, але мені завадили індики, котрі паслися біля пам’ятника. На мої заклики покинути територію, вони відгукнулися непривітним гучним клекотанням — господарі. Довелося почекати і змінити ракурс.

Верхній Дорожів. Пам'ятник Борцям за волю України

Далі я продовжила свій маршрут по вузеньких і кривих вуличках.

Дорога кам’яниста, яма на ямі, швидко не побіжиш, потрібно вибирати місце, куди ступати ногою. Не оминула я і сільський магазинчик, що зустрівся по дорозі. Маленьке приміщення, звичайний набір необхідних продуктів. Але мені здалося, що алкогольних напоїв для такого магазину було забагато. Там були 2 відвідувача, вони нічого не купували, просто розмовляли з продавщицею. Вони мені підказали, куди йти далі.

Пройшовши ще трохи, я побачила пам’ятник. Розглядаючи і фотографуючи, я почула, що хтось запитує: «Пані, з якою ви газети?». Я відповіла, що не з газети, що цікавлюся пам’ятками історії та архітектури і запитала, що це за пам’ятник. «Пані, ви що не бачите, це скульптура», — поправив мене чоловік. «Раз на постаменті, значить, пам’ятник», — заперечила я. Перехожий розповів, що скульптуру Ісуса Христа встановив житель села в подарунок Верхньому Дорожеві. Ще в селі є пам’ятник генералу Грицаю, його стрийку (дядькові по матері). Якщо я хочу почути історичні подробиці, то можна запитати у його мами, сестри генерала, яка живе он за тими великими деревами. На всяк випадок він мені записав свій № телефону, раптом щось знадобиться дізнатися в незнайомій місцевості. Подякувавши, я поспішила далі, встигаючи помилуватися красивими будинками, доглянутими садибами, квітучими хризантемами.

Верхній Дорожів. Скульптура Ісуса Христа

І ось — центр села: церква, школа, сільрада.

По східцях я піднялася до храму Святого Іоанна Хрестителя, що належить православній громаді. Побудували в 1895 році, відновлювали в 1922 році На церковній території лежали дошки, будматеріали. Шкода, але інакше, напевно, важко зберегти дерев’яні споруди. Ось бабусю-церкву і обшили вагонкою і накрили металевим дахом.

Верхній Дорожів. Храм Святого Іоанна Хрестителя

Верхній Дорожів. Територія храму Святого Іоанна Хрестителя

Верхній Дорожів. Територія храму Святого Іоанна Хрестителя

Верхній Дорожів. Храм Святого Іоанна Хрестителя

Навпроти церкви — пам’ятник генералу УПА Дмитрові Грицаю, уродженцю Верхнього Дорожева, шефові Штабу УПА, політичному в’язневі.

Верхній Дорожів. Пам'ятник генералу УПА Дмитрові Грицаю

Поруч закладено камінь під установку пам’ятника героям УПА, який встиг зарости навколо калиною. Я насилу пробралася крізь зарості, щоб сфотографувати табличку.

Верхній Дорожів. Камінь під установку пам'ятника героям УПА

У будівлі сільради знаходяться всі служби села. Тут і міліція, і амбулаторія, і народний дім, і ветеринарна лікарня. Зручно, пішов до лікаря, зайшов до бібліотеки. Тут теж тиша, ні машин, ні людей. Всі на робочих місцях.

Верхній Дорожів. Сільрада

Школа схожа на сотні таких же шкіл у країні. Але будівлю прикрасило мозаїчне панно із зображенням Ісуса з дітьми. До шкільного автобусу вчителька вивела учнів молодших класів, даючи останні настанови школярам. Кілька дітей залишилися чекати маршрутку біля дороги, тому що їм потрібно в іншу сторону.

Я вирішила під’їхати теж. Я завжди запитую у дітей, чи важко вчитися. Так, важко. Багато задають. Діти мені розповідали про школу, але не перебиваючи, а теж слухаючи один одного. Дівчинка-третьокласниця розповіла, що завела блокнотик, туди вона записує всі предмети, імена та по батькові вчителів. І коли вона закінчить 11 класів, весь блокнот буде в записах на пам’ять про школу.

Верхній Дорожів. Школа

Верхній Дорожів. Школа. Мозаїчне панно

Навпроти школи — дерев’яна будівля колишньої школи, тепер бібліотека.

Доїхавши маршруткою до зупинки «Біля дубини», я побачила церкву Преображення Господнього, яку побудували в 1887 році на місці попередньої, теж дерев’яною. З 1960 по 1989 р.р. вона була закрита. Святиня оточена з усіх боків полем. Перед воротами у двір встановлено фігуру св. Іоанна Хрестителя.

Верхній Дорожів. Церква Преображення Господнього

Верхній Дорожів. Церква Преображення Господнього

Верхній Дорожів. Церква Преображення Господнього

Верхній Дорожів. Територія церкви Преображення Господнього

Верхній Дорожів. Пам'ятник Іоанну Хрестителю

У селі Верхній Дорожів є ще одна дерев’яна церква Святого Юрія 1855 року. Але мені туди було далі йти, ніж до села Грушів. Отже, Грушів!

Грушів

Дорога така ж кам’яниста, навколо поля і городи. Деякі вже заорали, деякі з ще незібраною кукурудзою і капустою. Коли побачила купола церкви Собору Пресвятої Богородиці, шлях мені здався коротше. Побудована в 1923 році майстром Василем Турчиняк з Делятина. За радянських часів була закрита. Святиня розташована на схилі правого берега Бистриці, на захід від храму побудована дерев’яна триярусна дзвіниця. У церковному дворі збереглося кілька хрестів, а також фігури Пресвятої Богородиці. Поруч — символічна могила Борцям за волю України.

Грушів. Церква Собору Пресвятої Богородиці

Грушів. Церква Собору Пресвятої Богородиці

Грушів. Церква Собору Пресвятої Богородиці

Грушів. Територія церкви Собору Пресвятої Богородиці

Грушів. Церква Собору Пресвятої Богородиці

Грушів. Територія церкви Собору Пресвятої Богородиці

Біля храму жінка прибирала опале листя. Привітавшись і подякувавши, що бережуть святині, я запитала, де автобусна зупинка. Жінка мені повідомила, що на іншому кінці села є ще одна знаменита церква-каплиця. І тут з сусіднього двору виїхав чоловік на возі, запряженому двома кіньми. Селяни дуже швидко домовилися між собою, щоб підвезти мене.

І ось я сиджу поряд з візником, який мені розповідає про коней, церкви, село. Коні мчать по розбитій дорозі. За возом біжить лоша, іноді не встигаючи, тоді лунає жалібне, але гучне іржання жеребця. Ми їхали по головній вулиці, нам зустрілися 4 або 5 таких же екіпажів. Дотримуючись правил дорожнього руху, той, що їхав в гору, зупинявся і пропускав того, що їхав з гори. У мене за ці кілька хвилин пронеслися в голові і «ямщик, не гони коней», і «трійки з бубонцями», і Микола Васильович з його швидкою їздою. Я всю дорогу трималася за бричку, боячись впасти, тому не дуже чула крізь шум і гуркіт, про що розповідав цей добрий чоловік, який погодився підвезти мене і потім відмовився взяти кілька гривень за проїзд: «Пані, ви ж до церкви їхали. Я — не таксист ».

А розповідав він мені, що у старої верби, що росте на пасовище, забило джерело з цілющою водою. У 1878 році над ним збудували церкву-капличку. Після Другої світової війни святиня стояла закритою. Оновили її після відомих подій. 26 квітня 1987 року у цієї каплиці 12-річній дівчинці Марії Кізін було явище Богородиці. Про події в Грушеві поінформувало Центральне телебачення Радянського Союзу. У село приїжджали люди з Кавказу, Росії, Середньої Азії, навіть з Європи. Один паломник прийшов пішки зі Швеції та бував потім ще кілька разів. Вулиці в селі були переповнені машинами з віруючими. Всі дороги, що ведуть в село, намагалися заблокувати міліцейськими патрулями. Незважаючи на дії влади, паломники обходили міліцейські заслони, йдучи обхідними стежками.

Зараз дерев’яну церкву для збереження теж покрили сучасними матеріалами. У ньому знаходиться чудотворна ікона Грушівської Божої Матері, яку в 1806 році написав іконописець Степан Чаповський. Біля церкви стоять кілька пам’ятників на честь святих.

Грушів. Церква Святої Трійці

Грушів. Церква Святої Трійці

Грушів. Територія церкви Святої Трійці

Грушів. Церква Святої Трійці

Грушів. Церква Святої Трійці

Тепер мені залишалося тільки знайти зупинку автобусів і дістатися до Стрия або до Дрогобича. І тільки я вийшла за територію храму, відразу побачила, що їде по цій вулиці автобус, а вони по селах навіть не кожну годину їздять, всього кілька разів на день. Водій зупинився, хоча тут не було зупинки. Дуже пощастило.

Виїхавши з Грушева я бачила Хресну дорогу зі скульптурними композиціями Ісуса Христа. Шкода, не знала відразу. Наступного разу приїду, подивлюся.

У Дрогобичі пересіла на електричку до Стрия. Це була п’ятниця, їхали студенти на вихідні. Я подумала, що для молоді були б цікавими, пізнавальними і доступними такі подорожі-походи одного дня.

Дякую всім, хто мені допомагав. Поїздкою я залишилася задоволена і ділюся з вами своїми враженнями.

1 коментар: