Ясіня. Струківська церква Вознесіння Господнього зі статусом національної пам'ятки та спадщини ЮНЕСКО

Церква Вознесіння Господнього в Ясіні – одна із восьми дерев’яних церков в Україні, представлених у списках світової спадщини ЮНЕСКО та одна із двох – у Закарпатській області.

Ясіня, Закарпатська обл. Струківська церква

Що ж особливого у релігійній споруді та за що храму надано охоронний статус?

 

Церква Вознесіння Господнього розташована у мальовничому місці біля підніжжя карпатських вершин на березі Чорної Тиси. Переправою через дзюркотливий водний потік служить підвісний міст з досить великою амплітудою коливань, що створює відчуття неземного стану з перших кроків дорогою до святині.

 

Ясіня. Міст через річку Чорну Тису

Молитовня підноситься на пагорбі, з якого будь-якої пори року відкривається чарівна панорама на хвилясті ландшафти, гірські хребти та величні ліси.

 

Ясіня. Церква Вознесіння Господня. 1824 р.

Інформаційний стенд повідомляє, що культова споруда значиться в переліку транскордонного Карпатського шляху дерев’яної архітектури, що включає 95 об’єктів сакральних споруд з української сторони та 103 об’єкти – з польської. Проєкт створено з метою збереження та популяризації пам’яток дерев’яної архітектури.

Ясіня. Інформаційний стенд біля Вознесенської (Струківської) церкви

На стенді представлені історичні відомості появи церкви у Ясінях. За переказами, чотириста років тому чабан Іван Струк переганяв череду з Придністров’я на Закарпаття. Перейшовши Яблунецький (Татарський) перевал, гуцул із родиною та овечим гуртом зробив привал у долині річки Чорної Тиси. Місцевість оточували дрімучі ліси, в яких переважали могутні ясені. Похід затягнувся, і осіння погода з нескінченним снігопадом змінила відчайдушному мандрівнику всі плани. Пересуватися з отарою в кучугурах було неможливо, і Іван вирішив повертатися додому без череди. Не сподіваючись побачити тварин живими, навесні пастух знайшов овець неушкодженими та з приростом поголів'я. Примноживши овече багатство, Струк змінив місце проживання, оселившись у благословенному краї, збудував будинки під ясенями. Дякуючи Богу за чудовий порятунок, гуцул спорудив каплицю, яка була прародителькою нашої красуні-церкви.

Ясіня. Ясень і хрест в знаменному місці

Теперішня святиня датується 1824 роком.

 

Ясіня. Церква Вознесіння Господнього. 1824 р.

Хрестоподібна в плані, однокупольна, п’ятизрубна споруда відноситься до гуцульського стилю народної архітектури. Шатровий восьмигранний купол увінчує декоративна верхівка. Маківки менших розмірів завершують чотири бічні зруби, що примикають до центрального зрубу. Широкий навіс під нахилом оперізує церкву.

 

Ясіня. Церква Вознесіння Господнього. Дерев'яні конструкції та деталі

Двосхилий дах покритий ґонтом, який частково оновили під час реконструкції. Ще більша партія вузьких дощечок зберігається на церковному подвір’ї для подальшого ремонту.

 

Граціозна двоярусна дзвіниця зведена в 1811-1813 роках, але до 1895 її дзвони сповіщали про службу в іншій церкві, яка була розташована в північній частині селища. Після пожежі вцілілу дзвіницю перенесли до Вознесенської церкви, склавши гармонійний ансамбль культових споруд гуцульської народної архітектури.

 

Ясіня. Церква Вознесіння Господнього. Дзвіниця

Квадратна в плані будова має восьмигранний другий ярус і увінчується шатровим дахом з невеликою маківкою. Поперечні багаторядні навіси створюють ефект прагнення вгору, ближче до небес.

 

Ясіня. Церква Вознесіння Господнього. Дзвіниця

У храмі зберігся різьблений іконостас, святі образи та інші реліквії, яким уже майже 200 років. У Струківській церкві проводять богослужіння православна та греко-католицька громади.

 

Ясіня. Церква Вознесіння Господнього

За радянських часів храм набув статусу пам’ятки архітектури, у 2018 році він визнаний архітектурною пам’яткою національного значення. Церква не втратила своєї величі у роки військового лихоліття, радянського богоборства і в наш час, коли багато храмів втратили автентичність після кардинальних ремонтних робіт із застосуванням пластику та інших сучасних будівельних матеріалів.

Важливо, щоб громади, місцева влада, майстри-реставратори й надалі максимально підтримували задовільний стан об’єкту культурної спадщини Закарпаття та усієї України.