Млини Дніпропетровщини. Потрібні чи не потрібні? І що робити з історичними пам'ятками?

Перші парові млини з’явилися на території України в кінці XIX століття. Найчастіше вони будувалися зарубіжними фахівцями за європейськими технологіями і були оснащені паровим котлом та обладнанням іноземного виробництва. Борошно вироблалося більш дрібного помелу, ніж на водяних і вітряних спорудах. Купці і землевласники ставилися до будівництва борошномельних підприємств не тільки з практичної точки зору, будівлі прикрашали архітектурними елементами декору.

 

Павлоград.  Колишній млин 4 розряду з виробничою потужністю 625 тис. пудів готової продукції на рік. Наразі адміністративна і житлова будівля

Млин в селах і містечках був одним із значущих об’єктів, найкрасивішим і презентабельним.

Новопавлівка. Млин. Діє

Після Жовтневої революції, націоналізації і колективізації годувальники стали власністю виробничих об’єднань селян та продовжували працювати до розпаду колгоспів.

Слов'янка. Колишній млин колгоспу «Радянська Україна». Діє

Зі зміною форм власності не всім підприємствам пощастило з новими господарями.

 

Дмитрівка. Колишній млин діє як олійниця

Велика частина млинів зруйнована або знаходиться в аварійному стані. У селищі Юр’ївка Дніпропетровської області паровий млин побудований на початку XX століття.

 

В роки гітлерівської окупації споруда постраждала і відновлена в 1956 році, про що свідчить дата на фронтоні.

 

Юр'ївка. Паровий млин

Жителі пригадують, що млин переробляв місцеву пшеницю і борошно було екстра-класу. Деякий час трудівник виконував функції олійниці і його продукція також користувалася попитом. Після закриття колгоспу будівля не використовується, обладнання демонтовано, металеве покриття зірвано. Шибки частково вибиті. Двоповерхова будівля з червоної цегли розташована на Центральній вулиці на трасі Павлоград-Лозова, що пов’язує дві області — Дніпропетровську і Харківську.

Юр'ївка. Паровий млин

Красива будівля з чотирма дерев’яними дверима і шестикутними вікнами в обрамленні цегляних наличників має статус пам’ятки архітектури. Не всі юр’ївці розуміють цінність історичної та культурної спадщини селища, дивувалися, що хтось зацікавився «заброшкою». Є думка, що аварійному будинку загрожує демонтаж. Зрозуміло, що коштів на утримання і ремонт колишнього млину немає і не буде. Юр’ївська перлинка на межі зникнення, а могла б бути туристичною пам’яткою на маршруті «Млини України».

 

Юр'ївка. Паровий млин

Його видно з електрички Чаплине-Дніпро, він підноситься над заростями, які прикрили рани колишнього трудівника.

Селище Письменне Васильківського району Дніпропетровської області засноване з відкриттям залізничної станції в 1884 році. Німецьким колоністом Кільманом було зведено десять будинків для пристанційного селища, а підприємець Андрій Петрович Фаст в 1880-і роки на родючих українських землях заснував хліборобне виробництво, спорудивши млин, де мололи борошно, отримували манку і крупу. Відомо, що німці-меноніти були добрими господарями. Для будівництва заводів, млинів, лікарень використовували цеглу власного виробництва. Під час Другої світової війни борошномельне підприємство постраждало, будівля стояла без даху і люди дивувалися міцності споруди.

 

Письменне. Млин Фаста

В післявоєнні роки млин відновили і жорна служили на благо народу в розпорядженні колгоспу «Батьківщина». До двоповерхової будівлі з червоної цегли були прибудовані приміщення, в яких відкрили олійницю. На майданчик біля млину селяни звозили на возах збіжжя з всього району, борошно і олія славилися високими смаковими якостями. Виявилося, що з розвалом колективних господарств млин нікому не потрібний і не знайшлося благодійника, який розумно розпорядився спадщиною. Стоїть напівзруйнований годувальник вже не одне десятиліття. Арковий вхід і вікна обрамлені цегляними лиштвами. Двері і рами вибиті, але на одному вікні збереглася решітка. У приміщенні ще залишаються дерев’яні балки і сходи. У підвальному приміщенні, де було встановлено обладнання, звалено биту цеглу.

 

Письменне. Млин Фаста

Вирощування зернових культур завжди було найважливішою галуззю аграрного регіону Лівобережжя. Поруч з млином і станцією тягнуться склади хлібоприймального підприємства, але для колишнього трудівника не знайшлося застосування. Так в забутті і заростях зникає історична і культурна пам’ятка, яка могли би бути привабливим об’єктом для мандрівників і дослідників менонітської спадщини.

Письменне. Млин Фаста

Більше 100 років в Межовій крутилися жорна на млині, зведеного в 1904 році біля залізничної станції. Трудівник споруджений найкращою фірмою по будівництву подібних підприємств — товариством для облаштування борошномельних млинів Антона Ерлангера, який побудував в царській Росії більше 800 млинів, за що його називали «борошномельним королем». За особливостями архітектури чотириповерхова будівля була схожа на палац.

Романтичність роботяги, який молов більше 2000 пудів на добу, виявилася в загострених фронтонах, башточках на аттиках, арочних вікнах, візерункового карниза. І не було б зносу єдиний в своїй красі будівлі, якби не пожежа в 2017 році. Понівечена історична будівля простола ще близько року і була розібрана на цеглу новими господарями хлібоприймального підприємства, на території якого був розташований млин.

Межова. Знесений млин 1904 р.