Бобринець. Точка на карті. Колиска українського театру

Грозовий дощ і негода не дозволили прогулятися Кропивницьким. Якось треба було втекти від нескінченної зливи. Найближчий автобусний рейс на Бобринець і більш сприятливий прогноз погоди підштовхнули до поїздки в глибинку Кіровоградщини. І хоча дрібна моква і сльота переслідували мене протягом всієї тригодинної екскурсії, все ж вдалося багато побачити і познайомитися з визначними пам’ятками колишнього повітового містечка, заснованого козаками в 1767 році.

Бобринець. Кіровоградська обл. Свято-Вознесенський собор

Архітектурна домінанта — Вознесенський собор, розташований в центрі міста, і його купола видно з усіх боків районного центру.

Храм закладений в 1898 році посеред багатолюдної базарної площі, на якій чотири рази на рік проводились ярмарки. Спочатку обгороджену під будівництво територію засіяли житом, щоб очистити місце і перевірити його на цілющу силу. А коли ділянка зазеленіла, приступили до будівництва. Церква зведена на кошти парафіян і меценатів, перевірена на міцність цегла надходила від кращих виробників. Це останній проект архітектора Якова Паученка, який, будучи тяжко хворим, не покидав плід свого натхнення і віддав йому всі сили. Перше богослужіння відбулося в 1912 році і перервалося в богоборчі часи, коли були зняті купола, позолота, а святиню перетворили на склад.

З південного боку собору розбитий парк, закладений в XIX столітті.

У цьому місці в XVIII столітті єврейські християни обладнали криницю глибиною 22 метри. Пам’ятник природи називався «Живий коловорот води» за невичерпне джерело цілющої води.

В роки гітлерівської окупації фашисти ховали тут своїх солдатів. На честь визволителів Бобринця в березні 1944 року встановлена залізобетонна фігура воїна і меморіальні плити.

В гілках кущів і дерев загубилася самотня паркова скульптура післявоєнного періоду. Такі статуї, що не мають великої художньої цінності, масово тиражувалися по всій величезній країні і вироблялися не з мармуру скульпторами, а виконробами з бетону. Для посилення запасу міцності в місці з’єднання статуї з постаментом дівчина притримує сніп пшеничних колосків.

У 1965 році до 125-річчя театрального діяча М. Л. Кропивницького жителі висадили 125 дубів, занесених до списку ЮНЕСКО і надали зеленому масиву ім’я знаменитого земляка.

Парк ім. Кропивницького. Погруддя М. Л. Кропивницького

Художник Ілля Рєпін так висловився про колиску українського театру: «Реалістичний український театр народився не під Києвом і не під Львовом, а під скиртами вільного степового Бобринця». Бобринець не багатий історичними пам’ятками, але чотири з них пов’язані з іменами корифеїв театрального мистецтва — Марком Кропивницьким і Іваном Карпенком-Карим.

Пройдемося однією з найстаріших вулиць міста, яка веде до Миколаївської церкви і до річці і подивимося, що збереглося в місті, звідки вийшли майстри, натхненні Мельпоменою.

Бобринець. Вул. Миколаївська

Вулиці в Бобринці прямі і перпендикулярні одна одній, таблички з назвою вулиць та номерами будинків встановлені, орієнтуватися легко.

Вул. Миколаївська 

Вул. Народна

На Миколаївській вулиці тихо і спокійно, машин мало, невелика її частина — виключно пішохідна зона. Будинки на центральній міській магістралі в більшості одноповерхові, але добротні і акуратні, пофарбовані в різні кольори.

Ні один будинок не схожий на інший, всі мають індивідуальний декор, особливий цегляний орнамент.

В одному з теперішніх лікарняних корпусів в XIX столітті містився земський суд, в якому майбутні видатні театральні діячі працювали писарями.

Вул. Миколаївська. Районна лікарня

У будинку № 56 в колишньому залі Дворянського зібрання ставилися вистави театральної трупи М. Л. Кропивницького.

Вул. Миколаївська, 56. Колишній Будинок Дворянських зборів. Держказначейство і нотаріальна контора

Вчилися знаменитості в 1860-х роках в повітовій школі.

Вул. Миколаївська, 60. Колишня повітова школа. Навчальний корпус НВК № 2

Цей навчальний заклад закінчив відомий кінооператор і режисер, уродженець Бобринця, Петро Юхимович Тодоровський.

Зараз будівля належить школі № 2, яка має і новий корпус.

В пам’ять загиблих на фронтах Другої світової війни учнів і вчителів на шкільному подвір’ї встановлено меморіал.

А ось ще зразок цегляної палітурки вуличних вікон. На жаль, одне вікно вже позбулося надвіконня і підвіконня, а двері — вхідних порталів.

Вул. Базарна. Житловий будинок

Будівля колишнього готелю, підперезана цегляним орнаментом, датується кінцем XIX століття.

Вул. Миколаївська, 76

Будинок культури міститься в двох окремих двоповерхових будинках, але побудованих впритул один до одного. Старий споруджено в 1895 році, новий — в 1950-х роках. З ремонтом пощастило останньому.

В старій будівлі знаходиться районний музей імені М. Смолянчука. І хоча часу у мене завжди мало, я все ж намагаюся зайти на кілька хвилин в музеї, щоб більше познайомитися з історією населених пунктів, де я буваю. Мене зустріла директор музею Руслана Геннадіївна, дуже красива дівчина, привітна і ерудована. Берегиня музейних цінностей з задоволенням розповіла історію виникнення музею і про його особливості. Центральне місце займає експозиція, яка присвячена М. Л. Кропивницькому і І. К. Тобілевичу (Карпенку-Карому). До уваги відвідувачів представлені особисті речі, книги, фотографії, статті знаменитих земляків. Зібрані колекції картин, виробів, вишиванок, виготовлених місцевими умільцями.

Великий інтерес представляє зібрана інформація про революціонера Льва Троцького, який народився недалеко від Бобринця. Його батько Давид Бронштейн володів в окрузі землями, заводами, магазинами. Троцький навчився говорити українською мовою раніше, ніж російською. Майбутній організатор Жовтневого перевороту перекладав твори Крилова і Лермонтова українською і писав свої вірші. Особистістю ідеолога троцькізма цікавилися закордонні відвідувачі музею.

Як вже давно мною помічено, музеологи в невеликих містечках — дуже красиві люди, ентузіасти своєї справи, духовно багаті і люблячі свій край. Подякувавши Руслані Геннадіївні за пізнавальну бесіду і приємне знайомство, я продовжила знайомство з містом.

Через дорогу, навпроти Будинку культури, відкрито Центр дозвілля молоді. Молодь 1860-1870 років в цій будівлі колишньої ратуші починали трудову діяльність.

У Бобринці створені умови для розвитку творчих здібностей, і ще одне вогнище культури знаходиться по іншу сторону Миколаївської вулиці в 50 метрах від першого.

Вул. Миколаївська, 49. Будинок культури

Будівля центру дитячої та юнацької творчості з’явилася в 1894 році і має статус пам’ятника архітектури.

Зберігся і будинок, в якому в 1850-1856 роках жив видатний діяч М. Л. Кропивницький.

Поруч з цією історичною пам’яткою височіє Свято-Миколаївська церква, найстаріша на Кіровоградщині. Святиня побудована в 1853 році на місці дерев’яної попередниці. У храмі молилися відомі парафіяни, а Кропивницький і Тобілевич співали в хорі і брали участь в богослужінні.

У забутті і запустінні одна з синагог Бобринця, пам’ятник архітектури і містобудування XIX століття. Металевий купол покрився іржею, вікна вибиті, паркан розібраний і територія заросла молодняком.

За радянських часів молельню віддали піонерам, відкривши в ній дитячий заклад для виховання підлітків в дусі марксизму-ленінізму. Пізніше будівлю зборів єврейських християн зайняли інспектори ДАІ.

Вул. Миколаївська. Колишня синагога

Ще кілька будинків в скарбничку по вулиці Миколаївській.

Дорога пішла круто вниз, спускаючись до річці.

Від прибережної смуги тягнуться городи, а за ними садиби.

Колись Бобринка була повноводною річкою, по якій перевозили добро козаки, торговці й завойовники. З покоління в покоління передаються легенди про втрачені і заховані скарби, які лежать на дні річки і потаємних лагунах.

Миколаївський міст утримують опори з каменю, який видобувається в місцевому гранітному кар’єрі.

Агломерації кам’яних монолітів тягнуться вздовж річки на кілька кілометрів, а в воді утворюють пороги і невеликі водоспади.

Сад з каменів оголошений пам’ятником природи, а кожна гранітна «квітка» має свій неповторний обрис.

Цей райський куточок облюбували земноводні, птахи і рослини, деякі види занесені до Червоної книги України.

Так добре на річці, але потрібно повертатися на автостанцію. Крутий підйом Береговим провулком з спогляданням приголомшливих ландшафтів.

Вулиця Вознесенська — така ж тиха і безлюдна, вимощена каменем.

Бобринецькі поліцейські займають будівлю в біло-блакитних тонах і з незрівнянно гарним оформленням.

 Вул. Вознесенська. Відділ поліції

Часу мало, але неможливо було не звернути на вулицю Шевченка, помітивши цікаву будівлю. Що це було? Єврейська школа? Все закрито, закинуто, запитати нема в кого.

Напроти двоповерхова будівля, схожа на комору.

Повертаюся на Вознесенську і розглядаю колишню синагогу, в якій сьогодні виховують спортивних чемпіонів.

Вул. Вознесенська, 56. Дитячо-юнацька спортивна школа. Колишня синагога

Симпатичні адміністративні будівлі і житлові будинки з вікнами на вулицю зберегли патріархальну ідилію.

Вул. Вознесенська, 50. Лабораторія

Вул. Вознесенська, 44. Центр упоавління праці і соціального захисту населення

А ось і ринок з згорілою в липні 2018 року історичною будівлею, колишнім магазином Давида Бронштейна, неграмотного землевласника і комерсанта, батька революціонера зі світовим ім’ям. У ЗМІ повідомлялося, що вогнеборці майже вручну гасили пожежу, пожежні рукави виявилися дірявими і непридатними до пожежогасіння.

Магазини розташовані близько один до одного по периметру ринку і червоний півень міг знищити і інші старовинні торгові пам’ятки.

Ринок. Магазини

По дорозі на автостанцію ще кілька зупинок для фотокадрів. Стадіон примикає до церковного подвір’я впритул.

Сільськогосподарський технікум 1936 року побудови носить ім’я Василя Порика, учасника Руху Опору у Франції в роки Другої світової війни, який навчався в цьому навчальному закладі.

На пам’ять ще кілька яскравих будиночків, і вперед у швидкому темпі на автостанцію, де вже чекає автобус до Кропивницького.

Автобусне сполучення з обласним центром кілька разів на день, плюс зупиняються автобуси з Миколаєва.

Прогулянка містом вийшла несподівано легкою, позитивною, інформативною і такою, що запам’ятовується.