Кожен житель нашої країни знає і чув про Великі Сорочинці. Щорічно тут, в серці України, проводиться торговий і культурно-масовий захід — національний Сорочинський ярмарок. Село на Полтавщині прославив своєю творчістю Микола Васильович Гоголь, що народився тут. Все його життя наповнене міфами і таємницями, і місце народження досі залишається загадкою. Гоголезнавці стверджують, що весняна повінь станом на 1 квітня 1809 року розмила дороги і знесла мости, і немовля з’явилося на світ в обозі, як і належить майбутньому мандрівникові. Але жителі малої батьківщини письменника спростовують цю версію і переконані, що мати Нікоші, яка втратила вже двох дітей, завчасно приїхала до лікаря Трохимовського. Як тепер виглядає колиска найзагадковішого письменника української та російської літератури?
 |
| Великі Сорочинці, Полтавська обл. Літературно-меморіальний музей М. В. Гоголя |
Дощовий квітневий ранок 2019 року. З Миргорода до знаменитого села автобус домчав за 45 хвилин і зупинився на в’їзді зі східної сторони, де розташована територія Сорочинського ярмарку, найвідомішого в Україні з XIX століття.
 |
| Великі Сорочинці. В'їзд на територію Сорочинського ярмарку |
В останні 20 років на торжище, оновлене і впорядковане, приїжджають комерсанти з ближнього і дуже далекого зарубіжжя.
На 16-гектарному Жабокрицькому майдані, де колись було болото і нечувана навала жаб, поруч з торговими рядами створено мініатюрне української село з хатами, церквою і вітряком.
В кінці серпня протягом п’яти днів тут все вирує, шумить, співає, рухається, продається і поглинається. Решта 360 днів ворота закриті на замок, на базарі безлюдно і тихо, навіть співу земноводних не чути.
З ярмарковою площею межує санаторна школа-інтернат, один з корпусів якої побудований в 1905 році для вчительської семінарії.
Навчальний заклад славився рівнем підготовки семінаристів, в ньому проводилися музично-поетичні вечори, був свій храм.
Будівля не втратила своєї величності і мені дуже хотілося побачити школу зсередини. Біля входу сиділа сувора вахтерка Галя, я попросила дозволу поговорити з керівництвом школи і заглянути хоча б в коридор, а також зайти в музей духовенства, створений в інтернаті, і подивитися картинну галерею. Галя веліла мені чекати на місці і піднялася на верхній поверх, але незабаром повернулася з категоричним «Ні, не можна». Я їхала за 500 кілометрів, йшла в дощ, невже я на хвилинку одним очком не можу побачити класи історичної будівлі? Вахтер була невблаганна. Чудово, що діти під наглядом, але ж музеї і пам’ятки не повинні бути засекреченими об’єктами. Добре, що з території не турнули, і я продовжила оглядати пам’ятку архітектури зі шкільного двору.
На фасаді збереглася дата побудови, а спиляне дерево могло бути ровесником знаменитого земляка, який увічнений у вигляді скульптурного зображення на постаменті.
Невелике погруддя письменника дуже органічно виглядає на тлі будівлі в стилі неокласицизм. Його оточує квітник з ажурною огорожею, яку працівники інтернату використовують для паркування велосипедів.
Між новим корпусом і їдальнею встановлені каруселі, лавочка і драбинка з шинами. Кришка каналізаційного люка, розташованого на ігровому майданчику, становить небезпеку для дітей.
Спортивний майданчик обладнаний флагштоком, п’єдесталом для переможців і чашею для олімпійського вогню.
Думаю, що учні санаторної школи повинні мати якісні і надійні спортивні комплекси, пісочниці, гірки, інвентар, турніки, ігрове обладнання. Тим більше, що в 150 метрах від школи на саму великий ярмарок країни з’їжджаються заможні й підприємливі люди, які могли б надати благодійну допомогу.
Знайомство з козачим селом, яке виникло в середині XVII століття, продовжила вулицею Миргродською в напрямку до центру. Тротуару немає, дощ не припинявся і вітер не вщухав.
Микола Васильович, вічний мандрівник містами і селами, в своїх творах дуже символічно описував дороги, брудні, невлаштовані, з купинами і ямами, поворотами і вибоїнами. Ось такими дорогами приїжджають на святкову торгівлю національного значення торговці з усієї країни і заморські купці.
У селі більше двадцяти пам’ятних знаків і меморіальних дошок. На східній околиці зустрічає п’ятиметровий бронзовий пам’ятник підпільниці, голові колгоспу Ользі Бондаренко, розстріляної гітлерівцями разом з сім’єю і групою активістів у 1941 році.
Уродженець Великих Сорочинців, більшовик-інтернаціоналіст Андрій Чумак уникнув царської каторги, емігрувавши з трьома дітьми і дружиною в Америку.
Можливо, герої революції та війни жили в цих будинках, тепер зруйнованих і покинутих. А, може бути, герої «Сорочинського ярмарку» — Солопій Черевик з Хіврею і Грицько з Параскою проїжджали повз цих хат.
Гоголь знав побут і традиції народу, намагався змінити життя селян, відчував їх переживання, любив землю і природу. Дуже шкода, що на благодатній полтавській землі, яку гітлерівці вивозили вагонами, селянам не стає легше працювати. Багато кидають рідні домівки і їдуть до сусідніх держав.
На розвилці доріг з 1927 року височіє водонапірна вежа з баком місткістю 140 тисяч літрів і діаметром 6 метрів. Перший в Україні сільський водогін з’явився в Великих Сорочинцях. Вода по чавунних трубах йшла самопливом по трьом рукавах.
У 1911 році відкрито пам’ятник генієві і знавцю життя великому Гоголю. Скульптор Гінзбург зобразив сатирика і драматурга, який сидить і проникливо дивиться на навколишній світ, а правою рукою записує свої спостереження. Дуже красива скульптура, але червоні стовпчики за постаментом не відповідають загальному сприйняттю композиції.
Помилувавшись пам’ятником, я повернула на вулицю, названу на честь геніального письменника. Сільська рада і будинок культури розміщуються в одній двоповерховій будівлі, з торця якої зустрічають дерев’яні фігури.
Персонажі впізнавані і точно передають характер героїв повісті «Сорочинський ярмарок».
До звичайної двоповерхівці, облицьованої плиткою, прибудували дерев’яну з різьбленими стовпчиками веранду і відкрили краєзнавчий музей. Вперше бачу, щоб в музеї середа було вихідним днем, і цей день був, не важко здогадатися, саме середою.
Погруддя односельця, поета, драматурга і перекладача, Володимира Самійленка встановлене в невеликому скверику.
Не тільки в Миргороді, а й в Великих Сорочинцях є своя калюжа.
Кілька об’єктів інфраструктури — колишній універмаг, перукарня, магазини.
У придорожньому кафе пропонують хачапурі і лаваші, а хотілося б вареники і галушки.
Статую знесли, а значних розмірів похмурий постамент залишився.
Декоративний паркан з видами сільських пейзажів захищає вбиту дорогу, частину траси Т1719.
Невелика цегляна будівля з арочним віконцем і входом з гратами самотньо причаїлося на пустирі серед руїн. Це колишній льох палацу Данила Апостола.
Пам’ятка архітектури початку XVIII століття не виглядає занедбаною, стіни побілено, решітка закрита на замок.
У будинку № 34 знаходиться літературно-меморіальний музей Гоголя.
Як відомо, Микола Васильович не мав власного будинку і жив то у родичів, то у друзів. У будинку доктора Трохимовського, де народився класик, в 1929 році був заснований музей письменника. У 1943 році під час відступу гітлерівці знищили особняк. У повоєнний час у побудованій на місці попередньої будівлі музей відновив роботу.
Зберігачі музейних колекцій особливо пишаються унікальними експонатами — особистими речами Гоголя, з якими він об’їздив Близький Схід і Європу. На жаль, рідкісні видання творів генія, були безповоротно викрадені.
Микола Васильович хрещений в Спасо-Преображенській церкві, зведеній в 1732 році на кошти гетьмана Війська Запорізького Данила Апостола.
Це справжня архітектурна перлина Великих Сорочинців. Святиня стала усипальницею сім’ї миргородського полковника, а бюст засновника дворянського роду Муравйових-Апостолів і бронзова кобза встановлені поруч з храмом.
Стіни церкви не розписували. Увагу парафіян зосереджено на унікальному іконостасі шириною 22 метрів і висотою 17 метрів, на якому розміщені 100 полотен XVII століття із зображенням святих ликів. Зразок козацького бароко фотографувати можна тільки зовні, всередині — категорично заборонено, можливо, тому що траплялися крадіжки церковного майна.
Дзвіниця побудована нащадками Апостола, які проживають в Швейцарії.
Церковній парафії належить побілений будинок з червоним дахом. Що в ньому було раніше встановити не вдалося, може бути, земська школа або лікарня.
Вулиця Легейди привела в уже четвертий за рахунком Великосорочинський музей, в якому зібрані п’ять українських хат і предмети народного побуту.
На території готель-музею «Хутір Гоголя» створена атмосфера творів великого письменника, колорит полтавського села.
На етно-садибі можна пообідати в корчмі. В меню страви національної кухні, приготовані в печі, звучать народні пісні у виконанні колективів Миргородщини.
Тут можна зустріти літературних персонажів, сходити в гості до пана голови, заночувати в глинобитній хаті. Відчуття, що потрапив в дивовижну історію з містикою в дусі повістей «Вій» і «Ніч перед Різдвом».
Між Великими Сорочинцями є автобусне сполучення з Миргородом і Полтавою. В Миргород автобус відправляється о 10:35 і 16:35.
Координати центру села: 50°1’26"N 33°56’34"E
 |
| Великі Сорочинці. Миргородський р-н, Полтавська обл. |
Немає коментарів:
Дописати коментар