Турка. Бойківська столиця, перлина Карпат

Турка — перлина Карпат

Турка

Турка — один з двадцяти районних центрів Львівщини, розташований на південному заході області в географічній зоні Карпат, де проходять популярні туристичні маршрути. Турка — неофіційна столиця бойків, етнічної групи українців, що зберегли свою культуру, мову, історію і проводять тут знамениті бойківські фестини.

Одна з версій походження назви міста — тури, які колись проживали в цих краях. Зображення на гербі Турки і району дикого бика — символ сили і гордості жителів Бойківщини.

У турне в Турку я вирушила приміським поїздом зі Львова. Захотілося побачити гори і збережені пам’ятки архітектури. За вікном один пейзаж змінювався іншим.

Протягом усього шляху вздовж залізниці блакитними стрічками тяглися Дністер і його притоки Стрий та Ясениця. Після посушливого літа річки обміліли, і місцями було видно кам’янисте дно, а заплави все більше захоплює борщівник, злісний бур’ян заввишки до 2 м.

Кілька разів поїзд перетинав водні артерії Прикарпаття по фермовим мостам, а після станції Самбір проходив 4 тунеля. Іноді електричка згорталася в дугу, так що в вікно було видно сусідні вагони. Дуже красиві будівлі вокзалів на станціях Комарно, Стрілки, Явора, Ясениця, Старий Самбір Львівської залізниці, побудованої австрійцями в кінці 19 століття.

Вокзал станції Стрілки

Вокзал станції Старий Самбір

Вокзал станції Явора

Турка мене зустріла насторожено.

Залізнична станція Турка. Приміський потяг Львів – Сянки

Коли я фотографувала електричку і дерев’яні будинки за залізницею, до мене підійшли чергова по станції в червоному кашкеті і чоловік у цивільному. Пояснення навіщо я фотографую, хто я і чому тут, були непереконливими. Турковчане дивилися на мене підозріло. Я запропонувала подивитися мій блог і дала візитку. Не дуже зрозумівши, що це, мені все ж таки побажали цікавої подорожі. Начальство Укрзалізниці нехай буде спокійно за підлеглих, вони знають посадову інструкцію і проявляють пильність.

Над центром міста простягнувся залізничний міст довжиною 400 м. Коли по ньому під’їжджаєш до станції, то зверху видно площі, пам’ятники і магазини.

Будівля 1923 року, вікна та балкони якої прикрашено художньою ліпниною, як мухи обліпили рекламні вивіски комерційних компаній. А як хочеться розглянути завитки рослин і сову, що стежить за всім зорким оком.

Таке ж нагромадження реклами і на Народному домі з меморіальною дошкою І. Я. Франку. Каменяр колись прочитав тут під час «вандрівок» по Галичині свого пророчого «Мойсея». Як же ми не пам’ятаємо класиків! А адже в цьому поетичному заповіті автор звертається до народу, що стоїть на роздоріжжі: «Задарма край твій весь политий кров’ю твоїх борців?»

Народний дім

Деякі старі будівлі відремонтовані. Соціальний магазин обійшовся без реклами.

На цій же вулиці Міцкевича новий греко-католицький храм святих апостолів Петра і Павла, як і всі недавно побудовані, відрізняється розмірами та помпезністю.

Не поступається йому за красою і пишністю оздоблення православна церква Покрова Пресвятої Богородиці. Ці дві культові споруди розташовані в центрі міста і є головними парафіяльними храмами релігійних громад.

Щоб побачити інші святині, я пішла по дуже довгій вулиці Січових Стрільців, на якій старі кам’яні будівлі, адміністративні і житлові, чергуються з дерев’яними будиночками, що потопають в кущах хризантем і сентябрінок.

Відділ освіти і пенсійний фонд

Будинок по вул. Січових Стрільців

Будинок по вул. Січових Стрільців

У місті є і нові гарні будинки, але це був не їхній день, і я більше звертала увагу на старі і дерев’яні. Кілька разів бачила на фасадах табличку: «Наші будинки, нам їх берегти».

Каплиця між деревами

У цьому дерев’яному будинку колись була спортивна школа. Зараз він ремонтується, в ньому нібито живуть люди.

Колишня спортивна школа

Дорога простяглася вздовж річки Літмір, через яку періодично перекинуті мости, містки, мосточки.

Річка Літмир

Річка Літмир

Вулиця Січових Стрільців не закінчується, а переходить в Середню вулицю. Це як би мікрорайон міста. Тут розташована православна церква святого Миколая, побудована в 1739 році без єдиного цвяха за допомогою ясеневих кілочок. Тепер пам’ятку архітектури національного значення обшили дошками, а восьмигранні шатри покрили залізом. За радянських часів тут знаходився музей.

Ще один пам’ятник архітектури і теж національного значення знаходиться в самому кінці Турки, в третій частині вулиці — Горішній. Дійсно, церква Успіння Пресвятої Богородиці збудована на горі, і я б не помітила стежку до неї, якби мені не підказала дівчинка, що зустрілася по дорозі. Вона поверталася зі школи, і я запитала у неї, чи далеко ще йти, хоча з досвіду знаю, що для жителів гірських населених пунктів відстань до 10 км — це близько. Бойківська красуня мене обігнала, поки я фотографувала мости і будинки, а потім спеціально почекала біля повороту і підказала напрямок.

Дерев’яна церква побудована в 1750 році на місці попередньої, яку в 17 столітті звели запорізькі козаки. Особливість в тому, що вісь будови проходить з півдня на північ, а не з заходу на схід.

Вид з гори відкривається чудовий.

Не хотілося йти, але треба ж побачити і інші визначні пам’ятки, а до центру відстань більше 3,5 км. День був прекрасний, 30 вересня — День Віри, Надії, Любові та матері їх Софії. Я вважаю святих мучениць жіночими покровительками і захисницями. А цей день — справжнім жіночим святом, а не той, який придумали революціонерки Роза з Кларою, коли щасливим дурочкам раз на рік вручають 3 тюльпана, а в інші дні грублять і все інше. Саме ці християнські чесноти — віра, надія, любов, мудрість — найцінніші складові нашого життєустрою.

По дорозі кілька разів зустрілися гужові вози. Один екіпаж навіть запропонував мене підвезти. Я подякувавши, відмовилася. Згадала не зовсім комфортний стан під час такої поїздки в Грушеві. Ні, хоч і довелося тільки по цій вулиці туди і назад 7 км топати, але трястися в возі не захотіла.

Історичний центр Турки — площа Ринок, заснована ще в 18 столітті. Будівля міської Ратуші побудована в 1907 році на місці дерев’яної, і міська влада розміщувалася тут завжди. Про історію і культуру краю можна дізнатися в музеї «Бойківщина», який знаходиться в будівлі Турківської міської ради.

Кілька пам’ятників, книжковий магазин і бібліотека на площі свідчать, що історію пам’ятають і книги читають.

Пам'ятник Т. Г. Шевченку (1990 р.)

Будинок на пл. Ринок (1934 р). Книгарня

Зберегли жителі костел Успіння Пресвятої Діви Марії 1779 року побудови. Після Другої світової війни він використовувався як склад, але з 1992 року після ремонту служить для католицької громади.

А ось фортечну синагогу, збудовану в 19 столітті в стилі «романтичний модерн», вдалося зруйнувати вже за радянських часів. Під час Другої світової війни тут розміщувалося єврейське гетто. Після війни влада змусила євреїв, що повернулися місто, віддати будівлю під господарські приміщення. Зараз воно перетворено в столярну майстерню, навколо все захаращене. Тесляр, що працює в цеху і вийшов мені назустріч, розповів, що тут багато приміщень, і в синагогу було два входи — для бідних і багатих.

У мене залишалося ще трохи часу, і я з великою швидкістю пішла до дерев’яної церкви Перенесення мощей святого Миколая, побудованої в 1776 році в бойківському стилі. Храм має статус пам’ятки архітектури і історії національного значення і знаходиться на старовинному кладовищі, де українців і поляків ховали поруч з 18 століття. Будову не торкнулися радикальні ремонти, зараз тут правляться поминальні служби.

За 15 хвилин я добігла до залізничного вокзалу і встигла на електричку.

Залізничний вокзал

Чергова по станції, яка вранці цікавилася метою мого приїзду і фотографування, мене впізнала і запитала, як пройшла екскурсія, чи все мені сподобалося. Так, мені сподобалося турне в Турку. Я не бачила до цього таких райцентрів, вулиці якого розкинуті на кілька кілометрів, а населення всього 8 тисяч. Але при цьому тут кілька пам’ятників архітектури, хороші школи і лікарня, красиві магазини, є стадіон, музична школа і музей. У цей день я пройшла більше 12 км, але все мені було в задоволення, а враженнями ділюся з вами.

Турка