У селищі Вишнівець Тернопільської області зберігся розкішний палац, побудований в стилі класицизму з елементами бароко.
У палацу, його власників і мешканців довга і цікава історія, що почалася ще в кінці 15 століття, коли князь Михайло Вишневецький збудував оборонний замок на високому березі річки Горинь. Тут, в родовому гнізді і починається літопис могутнього роду князів Вишнівецьких. В 1640 Ярема Вишневецький значно уміцнив замок, побудувавши бастіони і монастир, який входив в оборонну систему. Але ці заходи не врятували фортифікаційну споруду від захоплення козаками під час повстання в 1648 році і розорення турками після підписання Зборівського договору.
Буквально з попелу відродив замок Михайло Сервацій, останній представник роду Вишневецьких, надавши йому розкіш за типом французьких резиденцій, але не позбавляючи оборонного значення. Був розбитий величезний парк і збудовано церкву.
Після смерті Сервація в 1744 році садиба переходить близьким родичам Вишневецьких — роду Мнішеків. Завдяки їх щедрості і освіченості Вишнівець стає культурним центром. Вісімдесятиметрова дзеркальна зала, театральна зала, мисливська зала, картинна галерея, скульптури, вишукані інтер’єри, антикварні меблі і посуд — далеко не все, що з’явилося в палаці під час володіння ним новими господарями. Вестибюлі були викладені керамічною плиткою в кількості 40 тисяч штук, кожна мала неповторний малюнок. Дах мав незвичайний синій колір. Бібліотека з 22 тисячами фоліантів — найбільша колекція рідкісних екземплярів в Європі. На жаль, велику частину книг втрачено. Деякі літературні реліквії зберігаються в Національній бібліотеці в Києві і у Всеукраїнському історичному музеї.
За 60 років до Першої світової війни палац змінив 9 власників. Після війни реконструкцією займався київський архітектор В. Городецький. Перед Другою світовою війною цінності, що залишилися, були вивезені в Москву.
У палаці під час війни розташовувалося гестапо і жандармерія.
З 1963 року садиба стає пам’ятником архітектури, але це не заважає тут працювати різним установам. Приміщення займають швейна фабрика, ПТУ, інші організації. Тільки з проголошенням Незалежності України в 1993 році проводяться дослідні роботи і замок стає філією Державного історико-архітектурного заповідника у Збаражі. У 2005 році — Національним заповідником «Замки Тернопілля». Проводиться ремонт, реставрація експонатів, упорядковується територія. У музеї завжди багато відвідувачів.
Пройшовши через ажурну арку, потім через білий пілон, погляду відкривається П-подібний палац ніжно-персикового кольору.
Площа перед палецем розсічена доріжками і зеленими газонами.
Фронтон прикрашений ліпниною з зображенням амурів і муз, які тримають родовий герб.
Напроти палацу — колишні господарські приміщення, стайня і житловий будинок для прислуги, де було 70 кімнат.
Сучасна обстановка замку максимально наближена до атмосфери тих років, коли маєток називали волинським Версалем.
А назвав його так французький письменник Оноре де Бальзак. Саме в цьому замку у нього зародилися почуття до Евеліни Ганської, що стала його музою і дружиною.
Сходи на другий поверх в результаті перепланувань змінилися. Але, напевно, вони мали не менш вишуканий вид.
У картинній галереї представлені портрети історичних особистостей.
Дмитро Вишневецький народився тут в 1517 році і став козацьким ватажком, створивши фортецю на острові Хортиця і не пустив зі своїм нечисленним загоном татарсько-турецьке військо за Дніпро.
В епоху Смутного часу тут відбулося знайомство однієї з найбільш авантюрних пар історії — Лжедмитрія I і Марини Мнішек. У 1605 році вони були заручені в призамковій церкві Успіння Пресвятої Богородиці.
В палаці зберігаються ікони, відреставровані майстром Магінським.
З балкону відкривається вид на Вишнівець, який протягом століть був ареною бойових дій.
Церква Успіння Пресвятої Богородиці 1530 року спорудження пережила все лихоліття, можливо тому, що на подвір’ї поховані засновники садиби — князі Вишневецькі.
У музеї проводяться виставки сучасних професійних художників і аматорів.
Парк 18 століття, закладений в англійському стилі, має статус пам’ятки архітектури і містобудування. Тепер алеї заросли самосівом, а сходинки стерлися. А колись тут прогулювалися аристократи, відпочиваючи на лавочках і в альтанках.
Дерева — німі свідки палацових таємниць. Одне з них посадила графиня Урсула Мнішек, статс дама. Бук ввібрав всі позитивні якості своєї господині — красу і романтичність.
Ця лавочка знаменита тим, що тут бачили Т. Г. Шевченка в оточенні місцевих жителів під час перебування його в Вишнівці в 1846 році в складі Київської архіографічної комісії. Почувши історію про жорстоке поводження з селянами власника замку під час гри в шахи, коли фігурами були кріпаки, і їх доля залежала від майстерності гравця, поет співав пісню: «Ой, горе тій чайці!» В пам’ять про перебування Кобзаря в палаці біля входу встановлено меморіальну дошку.
У різний час замок відвідали Петро I, Павло I, Іван Мазепа, Микола Костомаров, Леся Українка та багато інших видатних особистостей. І у кожного була своя історія і свої таємниці.
Вишнівецький замок займає одне з провідних місць в золотому запасі культурної спадщини Тернопільщини та України. Свято замку — 14 жовтня, на Покрову Пресвятої Богородиці. Дякую організаторам екскурсії та екскурсоводу Мар’яні за цікаву розповідь. Мені поїздка в це чудове місце дуже сподобалася, і я ділюся своїми враженнями.
Координати: 49 ° 53’56.76’’N, 25 ° 44’20.4’’E
Доїхати можна з автостанції в Тернополі. Автобуси ходять часто. Відстань 47 км. Час в дорозі — 1 година.
Адреса: смт Вишнівець, вул. Замкова, 5
+380 3550 3 12 34, +380 67 304 19 49
Працює: 08: 00-17: 00
Сайт Національного парку «Замки Тернопілля»:
http://nzzt.com.ua/news.php
Відділ туризму Тернопільської обласної адміністрації:
тел. +380 352 43 42 31; +380 67 688 50 13.
Тернопіль, вул. Грушевського, 8
Немає коментарів:
Дописати коментар