Острів Бирючий. Таємничий і приголомшливий

Якщо Генічеськ і Арабатська стрілка стали для мене відкриттям 2016 року, то острів Бирючий — супервідкриття, враження від поїздки на який просто приголомшливі.

Острів є продовженням Федотової коси і до 1929 року відокремлювався від неї протокою, яка згодом зникла в результаті намивання піску, утворився суцільний півострів. Але все ж островом Бирючий так і називають через його деяку ізольованість і малодоступність, ну і загадковість теж. Довжина острова близько 20 км, максимальна ширина до 5 км. Потрапити на нього можна тільки з екскурсією по суші з Кирилівки або по Азовському морю з Генічеська.



Звичайно, морська прогулянка куди цікавіше автомобільної поїздки.
18 км, що відокремлюють острів від материка, можна подолати на катері протягом 45 хвилин. Віддаляючись все далі від берега, розглядаєш Генічеськ з моря. Місто поступово зникало в серпанку, але купола Церкви Різдва Пресвятої Богородиці ще довго синіли вдалині.


Через деякий час над морською гладдю показався острівной маяк, його висота 30 м. Спочатку він був побудований в 1869 році французькими фахівцями на замовлення царського уряду Російської імперії. Це був шедевр такого роду архітектури. Під час Другої світової війни ворог його кілька разів підривав, але маяк не відразу зруйнувався. Діючий побудований в 1957 році, і доглядачем там працює представник третього покоління династії такої рідкісної професії. Службовий будинок — ровесник першого маяка, зберегся до цих пір.



«Бирючий» — означає «Вовчий». До поїздки уявлення про острів було, як про забутий всіма шматочок суші з голодними вовками. Але зовсім не сірі хижаки населяють цей унікальний край. Адже Бирючий є частиною Азово-Сиваського національного природного парку, і тут прижилися олені, козулі, муфлони, кулани, єнотовидні собаки, лисиці, зайці та інші тварини. Їх привезли на акліматізацію, і почувають вони себе комфортно і вільно. Після адаптації їх передають в інші заповідники. На жаль, побачити мешканців острова важкувато, вони розбігалися, ледь почувши звук машини, що наближалася.





Через острів проходять перелітні шляхи численних пташиних зграй. Деякі з них роблять привал на острівних лиманах і біля узбережжя. Чимало залишаються на гніздування — це кулики-сороки, куріпки, чирки. На деревах чаплі звили гнізда. Фазани, привезені в 1958 році з Чехословаччини, вже давно себе почувають тут господарями. Якихось дивовижних птахів видно було в польоті. Все ж приїзд групи блогерів порушив ідилію остров’ян.
Що характерно, на острові є прісні грунтові води (верховодки) і артезіанські свердловини.







У машині з відкритим верхом добре було видно рівнинний рельєф місцевості. Єдиний невисокий курган діаметром 20 м є надмогильною земляною спорудою, в якому виявлено поховання людей II тисячоліття до н.е. Передбачається, що це древні скіфи.





Рослинний покрив представлений найрізноманітнішими видами флори, багато занесені до Червоної книги. Аромат квітучих медоносів такий насичений, що дихаєш — не надихаєшся і дихати хочеться. Є насаджений ліс — наукова база для вивчення адаптації рослин в степовій зоні. Уявляю, який мед на місцевій пасіці, але його в травні бджоли тільки збирають.







Тут, на так званих кордонах, живуть працівники заповідника, лісники.





На кордоні «Бухта» є братська могила радянських воїнів. Після визволення від фашистів Генічеськ ще 5 місяців був прифронтовим містом. Ворог залишався на Чонгарі і Арабатській стрілці. Звільняти територію 51-ї армії допомагали рибалки, доставляючи на передову через протоку Тонку боєприпаси і продовольство. 9 квітня 1944 року переправили на 12 баркасах десант воїнів, які звільнили Арабатську стрілку. В бою загинули 13 захисників. Їх поховали в братській могилі на острові Бирючий.



Після захоплюючої поїздки трохи відпочили в альтанках і під навісами, викупалися в морі небаченої краси і позасмагали на найчистішому пляжі, а потім на тому ж катері повернулися до Генічеська.





Бачили в морі дельфінів — бонус від Бирючого.
Я дякую працівнику Азово-Сиваського національного природного парку Ользі за цікаву розповідь про острів і інформацію про братську могилу. Водієві катера, всім організаторам екскурсії, супроводжуючому Денису Стеценку — подяка від всієї групи блогерів. Враження незабутні, із задоволенням ділюся з вами.