Добрівляни Дрогобицького району. Чи рятує єроремонт духовну спадщину?

Прогулюючись Дрогобичем, я вирішила з’їздити в село Добрівляни Дрогобицького району, яке відоме перебуванням у ньому І. Я. Франка і дерев’яною церквою 1885 року.
Автобусом я їхала хвилин 40. Як завжди попросила попутників підказати, коли зупинка. Протяжність населеного пункту велика, зупинок дві. Чоловік в стані злегка підшофе мені з сумом у голосі розповідав про це село, там колись у нього була дівчина місцева, і він там знає все стежки. Крім того, він знавець творчості І. Я. Франка. Спогади навіяли на нього сон. Добре, що молоді матусі, які їхали з району та обговорювали всю дорогу проблеми виховання малюків, чули нашу розмову і встигли попередити мене про вихід.

Крізь дерева виднілися золоті куполи. Але відчуття близькості храму виявилося оманливим. Довелося обходити важкодоступні місця, поле, лісосмугу. Тут пригадується мудрість прислів’я: «Не знаючи броду — не лізь у воду». Перейшла залізничний переїзд, де працювала бригада ремонтників, і поспішила довгою сільською вулицею.
Магазин, кафе, пошта. На перехресті — пам’ятник І. Я. Франку. У цих краях, напевно, в кожному селі встановлені пам’ятні знаки Каменяреві. Названі на його честь школи, вулиці.




Пройшовши по мосту через невелику річку Ведмежанку, побачила занедбаний колишній Будинок культури. Біля нього — постамент пам’ятника Кірову, на якому залишився помітним напис. Обеліск без таблички і написів, зарослий будяками. Потрібно сказати, що це єдиний випадок, коли я бачила пам’ятники в такому стані під час своїх подорожей. Сквер навколо був теж запущеним. Колись тут, очевидно, був культурний центр села. Тепер, щоб сфотографувати, мені довелося долати перешкоди у вигляді загороджень і простягнутих дротів.









Через дорогу — сільрада і народний дім.





Далі потрібно було знову перейти залізницю і йти стежкою через луг. Річку Трудницю перейшла по містку.



Церква Покрови Пресвятої Богородиці розташована в самому кінці красивої вулиці Долішній. І в міру наближення святині відчуття величі зростало. Дерев’яний храм, побудований в 1885 році, не закривався у роки атеїстичного режиму.





Ремонт з позолотою і модний євроодяг з використанням пластику зіпсували автентичність історичної споруди. Добродії і меценати видяляють гроші, щоб відновити святиню, але священики і парафія хочуть, щоб молитовне місце сяяло золотом і забувають про традиції дерев'яного народного зодчества.







На стіні церкви встановлена ​​меморіальна дошка на згадку про перебування в селі І. Я. Франка. Поет багато разів гостював у священика Чапельського, був закоханий в його доньку.



На церковній території — скульптура Богородиці.



Біля входу до церкви ліворуч і праворуч — хрест на символічній козацькій могилі і хрест борцям за волю України. Жінка, яка прибирала територію, мені пояснила, що їх називають «молило», тобто тут моляться за душі тих, хто загинув за Батьківщину.





Зворотна дорога вже була знайомою. Автобус я очікувала на зупинці, біля якої встановлена ​​скульптура Божої Матері, яка всіх зустрічає, проводжає і благословляє.