19 жовтня 2022 р.

Похід в Карпати. Покинута хатинка на полонині. Гриби, краєвиди, гірська річка

Один із найпопулярніших в Україні видів відпочинку та вільного проведення часу – пішохідний туризм з вивченням природних та архітектурних пам’яток. Зазвичай для походу карпатськими схилами і вершинами вибирають вихідні або відпускні дні. Але потрібно використовувати й короткострокові можливості, щоб прогулятися мальовничими стежками для насичення позитивними враженнями та занурення у царство природи Карпат. У грибний сезон можна поєднати милування пейзажами з тихим полюванням і за пару годин для різноманітності раціону зібрати якусь кількість лісового продукту.
 
Карпати. Івано-Франківська обл.

Спочатку мій шлях пролягав кам’янистою дорогою, якою їздять перевантажені деревиною лісовози, що перетворюють лісовий тракт на колію, непрохідну для легшого транспортного засобу.
 

Вода після зливи скупчилася в канавах, ускладнюючи пересування для пішого візитера в зеленому королівстві. 


День видався по-осінньому сонним, чарівниця кольору ще тільки приступила до перетворення полотен і несміливо торкнулася пензлем верхівок дубів, ясенів, буків. Хвойні представники змішаного лісового колективу не сумують у листопадний період і на шурхіт рудої феї відповідають стоїчною непереможністю. Завдяки дощовим масам посилився водотік у безіменному гірському струмку, який майже втратив кришталевий дзвін у літній період. Жваві водні потоки неспокійними блакитними стрічками в’ються з хребта Явірник, прорізають у гірському моноліті глибокі ущелини і зливаються з бунтівним Прутом. Численні енергійні притоки живлять водну артерію Європи кристально чистою водою, але від цього Прут не стає екологічно безпечним.
 


Біля струмка дорога розсипається на стежки, якими можна піднятися або спуститися на інші рівні смарагдового масиву. Одна з ледь помітних у траві стежок виводить за завісу хвойного частоколу і перед поглядом, як у казках про лісові хащі, відкривається безлісий простір з запаморочливою панорамою гірських вершин.
 


Можливо, галявина утворилася після вирубки та використовувалася для сінозаготівлі та випасу худоби, а зараз вона виявилася виключно грибною. Не важливо, що красені отруйні та неїстівні. Усі екземпляри – діти матінки-природи і складають єдиний карпатський лісовий комплекс.





Мальовничість картини посилила хатинка, що причаїлася на галявині, судячи з проваленого даху, покинута і занедбана.
 

При найближчому розгляді будова виявилася несхожою на колибу, тимчасове житло вівчарів під час випасання худоби в горах. До житлового приміщення під прямим кутом прибудовано хлів та сарай, що не типово для гуцульського житла.
 


На подвір’ї під дубовими кронами трималася щосили вбиральня, а під дикою яблунею базувалася собача будка з утепленим дахом.
 


Господар був пасічником, тримав свійських тварин, про що свідчать розкидані вулики та залишки колючого дроту для огорож.
 


Не забезпечене електрифікацією та газопроводом поселення було найвищим у цій місцевості. Джерелом води служив колодязь у низині приблизно за 150 метрів від будинку.
 
Колодязь

Пізніше я дізналася, що власник садиби був у літньому віці й помер кілька років тому. Охочих відновити будинок-сиротину та жити пустельником в оточенні пейзажних ландшафтів не знайшлося. Шкода, що перекриття прогнили та не дозволяють сховатися в хатці подорожнім або грибникам у разі негоди або для привалу.
 





Попри те, що фініш вийшов сумний, цілком екскурсія виявилася змістовною і корисною з милуванням краєвидами та знайомством зі зразком народного дерев'яного будівництва. За 5 годин в похмуру, але тиху погоду з підйомом приблизно 200 метрів я пройшла відстань близько 8 кілометрів різними лісовими стежками.


Немає коментарів:

Дописати коментар