Рахів. Перевалковий туристичний пункт. Їхати чи не їхати? Дивіться самі
Рахів – найбільш високогірне місто в Україні та місто, розташоване біля одного з географічних центрів Європи. Сюди приїжджають любителі гірських сходжень, щоби підкорювати українські двотисячники та інші верхівки могутніх Карпат. Що можна побачити у Рахові, здійснивши проміжну зупинку під час транзитного туризму?
Рахів, Закарпатська обл.
Між Ужгородом та найвіддаленішим райцентром Закарпатської області прямого залізничного сполучення немає. Рахів транспортом набагато більше пов'язаний з Івано-Франківщиною, звідки неспішно можна приїхати закопченим дизелем Коломия-Рахів, що зберігає всі характерні риси легендарного раховозу з вічним запізненням та старими вагонами.
Приміський поїзд Коломия-Рахів
Відсутність привокзальної площі та близьке розташування до вокзалу різноманітних торгових точок, кіосків, а також величезний потік автотранспорту створює відчуття хаосу та безладдя з першої хвилини виходу з поїзда.
Рахів. Приміський вокзал
За 100 метрів від вокзалу знаходиться автостанція, що посилює сумбур і безладдя, особливо в пікові періоди навали гірськолижників і люду, що подорожує. Чекаючи на автобус, не сподівайтеся на оголошення про його прибуття, стежте за дотриманням розкладу руху і самостійно обходьте платформи в пошуках потрібної маршрутки. У нагромадженнях пивних барів, кіосків швидкоїжі і житлової п’ятиповерхівки знайшлося місце для невеликого скверу, серед якого височить незвична на Закарпатті постать хрестителя Київської Русі Володимира Великого.
Рахів. Пам'ятник Володимиру Великому. Автор – Юрій Гав'юк
У галасливому, людному та загазованому місці, далекому від дотримання санітарних норм, навпроти станції та вокзалу розташовані медичні відділення районної лікарні. З боку Карпатської вулиці лікарняна територія межує із щільною забудовою ринкових наметів та різноголосим стовпотворінням покупців та торговців. На північно-східній околиці Рахова злиттям Білої та Чорної Тиси утворюється міжнародна водна артерія Тиса.
Рахів. Річка Тиса
«Прозора і широка», як писав про Тису Шандор Петефі, захлинулась потоками пластикових відходів.
Побережжя Тиси-сміттєпроводу з різноцвіттям нетлінних пляшок та пакетів, ніяк не зачаровує і не захоплює під час прогулянки прибережним парком по вулиці Богдана Хмельницького.
Рахів. Річка Тиса
Добре, що екологічне неподобство не відкривається погляду Тараса Григоровича.
Рахів. Пам'ятник Т. Г. Шевченку в парку по вул. Богдана Хмельницького
Дерев’яний кобзар також з сумом відвернувся від накопичувача пластикового мотлоху.
Рахів. Скульптура кобзаря в парку по вулиці Богдана Хмельницького
У західну частину міста веде автомобільний міст, але набагато романтичніше перебратися підвісною переправою з великою амплітудою розгойдування.
Рахів. Підвісний міст через Тису
На головній та найдовшій вулиці Миру, що розтягнулася вздовж річища Тиси, розташовані адміністративні будівлі, торгові центри, готелі, банки та житлові будинки.
Рахів. Вулиця Миру
У магазинах вам не пропонують продукцію рахівських виробників і вам не вдасться скуштувати ні цукерку, ні печиво, ні ковбаску, виготовлені за національними рецептами на місцевих харчових підприємствах. Навіть хліб у Рахові здебільшого привізний.
Рахів. Писанка на вулиці Миру
На жаль, історична забудова чехословацького періоду зіпсована комерціалізацією, і фасади будівель, збудованих у стилі конструктивізму у міжвоєнний період, хаотично завішені рекламою та вивісками.
Рахів. Вулиця Миру
З 2008 року гуцул у кептарі та з сокирою гордо вигукує «Знаймо – хто смо». Автор пам'ятника – уродженець Рахова Юрій Гав’юк, вирішив зобразити представника етнокультурної групи українців не на повний зріст, як Володимира Великого, а трохи нижче пояса, нібито він з’являється в моноліті гірського хребта.
Рахів. Пам'ятник гуцулу. Автор – Юрій Гав'юк
Пішохідної «стометрівки» у Рахові немає, народ розминається в променаді на п’ятачку між будинком культури, православним собором Зіслання Святого Духа та католицьким храмом Яна Непомуцького.
Рахів. Церква Яна Непомуцького. 1825 р.
Рахів. Собор Зіслання Святого Духу. 1994 р.
Рахів. Будинок культури
Церква з золотими верхівками побудована в 1994 році, костел старший за неї на 170 років. Під стінами католицької святині, історичної пам’ятки, яких у Рахові кіт наплакав, «смакують із користю» торгові точки-грибочки.
До трикілометрової центральної магістралі вулиці Миру струмками стікаються вузькі та короткі вулички з житловими будинками, готелями та невеликими крамницями.
Рахів. Церква Успіння Пресвятої Богородиці. 1790-і роки
Рахів. Вулиця Івана Франка. Готель «Тиса»
Рахів. Вулиця Тараса Шевченка. Житловий будинок
До зеленого багатства Рахова, парку «Буркут», простягнулася вулиця з однойменною назвою.
Рахів. Вулиця Буркут. Житлова забудова, готель, річка
Туристи, які приїжджають до Рахова, піднімаються на гору, вкриту найвищими на Закарпатті модринами.
Лісомасив значиться у списках пам’яток садово-паркового мистецтва, а джерело з вуглекислою водою біля його входу – гідрологічна пам’ятка. Попри природоохоронний статус, смарагдове багатство потребує дбайливого ставлення з боку відвідувачів та уваги органів влади. Острови сміття на схилах та сходах, аварійний стан сувенірних та торгових павільйонів та інші непривабливі моменти не відповідають статусу пам’ятки природи та псують естетичну насолоду під час прогулянки алеями «Буркуту».
Рахів. Парк «Буркут»
Тригодинного знайомства з Раховом виявилося достатньо, щоб зробити висновки не на користь туристичної привабливості закарпатського міста. Рахів значно програє у порівнянні з іншими містами області у популярності та цікавостях. Туристи приїжджають сюди, як на перевальну базу, щоб потім вирушити в похід мальовничими гірськими хребтами, але саме місто не залишає приємні враження.
Немає коментарів:
Дописати коментар