11 листопада 2020 р.

Запорізьке, Славне, Українка, Новолозуватівка. Фотомандрівка Межівщиною

Подорож селами Межівського району почну з дорожнього покажчика на кордоні районного центру Дніпропетровської області.
 
Вказівник на автошляху Т-04-28 в Межівському районі

Колосся — символ землеробства, достатку, відродження. Стимулюючий до праці заклик славить трудівників Межівщини — краю хлібодарів.
 

Село Запорізьке розташоване на відстані півкілометра від Межової з північно-західного боку.
 

На трьох паралельних одна одній вулицях мешкає менше 100 жителів, основною діяльністю яких є присадибне господарство.
 


У Запорізькому збереглися тваринницькі ферми колгоспного періоду. В останні роки рідко зустрінеш вцілілі корівники, здебільшого вони перетворені в сараї або в руїни.
 



Село розташоване біля автомобільної дороги Т-04-28 Дачне-Новопавлівка-Межова-Слов’янка.
 

Пересохлий колодязь біля траси перекритий з метою безпеки.
 

На пересихаючому струмку, зарослому очеретом, створено кілька ставків.
 

Безсніжна зима і посушливе літо, але в першу чергу руйнівна діяльність людини, сприяють обмілінню водойм і зміни якості і падіння рівня води в колодязях. Розорювання лук і близькість сільськогосподарських угідь до прибережної смуги — один з основних чинників зникнення джерел та малих річок в степовій зоні. Невелика річечка Лозова бере початок біля села Новолозуватівка, яке я побачу в кінці подорожі, а впадає в Самару, яка несе свої води в могутній Дніпро. Вузенька стрічка водного потоку ледь проглядається в неглибокому ярочку з розораними схилами.
 

Дорога веде в північному напрямку і праворуч по курсу видніється група курганів, нерозораним залишився тільки один могильник скіфсько-сарматського періоду. Хтось на ньому лишив брилу пісковика.
 

Із західного боку від траси розташовано село Славне, засноване в 1904 році, а на схід — Українка, яка на 10 років старше.
 

На поворотах в села встановлено зупинкові павільйони і туалети, що рідко зустрічається в дорожніх подорожах.



Славне славиться дивовижною ботанічною пам’яткою природи штучного походження, що має статус зразкової лісосмуги єдиної в Дніпропетровській області з насадженнями дуба. Гайок з майже столітніми велетнями простягнувся вздовж траси на 500 метрів, чим різноманітнив природний фонд Межівщини. Шкода, що це єдине зелене обрамлення автошляхів не продовжилося насадженнями лісоутворюючих порід.
 

46-кілометрове шосе впирається в трасу міжнародного значення М-04 біля Слов’янки, а моя стежка звернула на схід в Українку. Із західного боку село відгороджує від степового вітру зелений масив. Мабуть, це покинутий фруктовий сад, так як посаджені рядами дерева в ньому давно здичавіли, і до них приєдналися самосіви тополі та акації.
 

Родючі землі біля села не гуляють, а належать сільськогосподарському підприємству.
 




В Українці 3 вулиці — Гагаріна, Осіння і Святкова.
 





Основний вид діяльності селян — вирощування врожаю. Сільськогосподарська техніка в сезон збору врожаю і підготовки орних земель до посіву озимих складена біля присадибних ділянок.
 

Школа в Українці побудована в перші роки радянської влади з матеріалу зруйнованої в Слов’янці церкви.
 

Нове приміщення відкрило двері в 1967 році до ювілею Великого Жовтня, про що свідчать дата на фронтоні і пам’ятна дошка. Таку ж дошку я бачила в Райполе на будівлі сільської адміністрації. Схоже, що 50-річний ювілей революції 1917 року в районі відзначали з розмахом.
 


Навчальний заклад розраховано на 100 учнів, але наразі навчається всього кілька учнів молодших класів.

При школі є їдальня і медпункт.
 

На шкільному подвір’ї розташовано військове поховання 115 бійців Червоної армії, які загинули у вересні 1943 року при визволенні села.
 


У 2017 році в братську могилу перепоховали останки невідомого солдата.
 

Прізвища воїнів-односельчан увічнені на меморіальній дошці пам’ятного знака на честь загиблих земляків.
 

Магазин і поштове відділення в Укранці схоже давно закриті.
 


Вдалося зберегти бібліотеку, біля якої встановлено погруддя національного поета Т. Г. Шевченка.
 

На східній околиці села розташований один з рукавів ландшафтного заказника «Балка Сухарева», створеного з метою збереження природного фонду Межівщини. Уздовж дороги з Українки в Новолозоватівку кілометрова лісосмуга з тополь, ясенів і плодоносних яблунь, створена стараннями добрих людей, вкриває подорожнього від палючих променів і поривів степового вітру.




Тут знаходиться витік пересихаючої річечки Лозова, але знайти його після посушливого літа практично неможливо.


Білокам’яна водонапірна двоярусна вежа на території зруйнованих ферм вже не виконує свого призначення.
 


В інших селах району зустрічалися такі ж автобусні зупинки, облицьовані кахельною плиткою, але автобуси на сільських вулицях не потрапляли на очі ні разу.


Датою заснування Новолозуватівки значиться 1881 рік і налічується трохи більше 200 жителів.
 



У селі сформовано 2 паралельних вулиці, на яких разом з добротними будинками з підведеним природним газом вдалося побачити справжні раритети народної архітектури Дніпровщини. У степовій зоні хати будували з соломи, змішаної з глиною, так звані мазанки. Якщо з соломи і глини формували цеглинки, така хату називали саманна. Характерно, що своє житло господині білили протягом року кілька разів, щоб будинок виглядав чепурним.
 

Полями, степами і сільськими вулицями за 5 годин пройдено 22 кілометра.

 





Кінцева зупинка — Межова. Дорога привела до пам’ятного знаку на дорожньому кільці у вигляді колоска — найбільше в Україні 3-D зображення суцвіття злаку і підтвердження того, що Межівщина — край Хлібодарів.





Немає коментарів:

Опублікувати коментар