Село Голубине Свалявського району Закарпатської області розташоване вздовж траси Перечин — Свалява.
Проїжджаючи головною вулицею Веселою, видно на табличках, що нумерація будинків доходить до 500, таке не часто зустрінеш в сільській місцевості. У мене було всього півгодини, і я вийшла з автобуса, щоб прогулятися і подивитися, що за село, відоме з 15 століття і назва якого пов’язана з символом миру — голубом.
Всі 3 легенди одна красивіша за іншу, і в усіх пернатий спосіб поштового зв’язку проживав в заплаві річки Пині, уздовж якої і розкинулося Голубине. У цих краях весь час переходиш через маленькі річечки, струмочки по містках, мостам — дерев’яним, кам’яним, залізним.
Навесні під час повені вся ця багаторукавна водна система стає некерованою і має властивість виходити з берегів. Багато в окрузі цілющих джерел з неймовірно смачною водицею. Найвідоміші — «Лужанська» і «Поляна Квасова», біля яких і розрослися нескінченні санаторії та пансіонати.
У селі 2 храми — православний і греко-католицький, обидва освячені на честь Успіння Божої Матері.
Увійти на територію Свято-Успенської православної церкви можна через надбрамну дзвіницю, пофарбовану в небесний колір.
Але вхід був закритий, я обійшла святиню тільки з одного боку, з іншого були будинки.
100 років тому в Свалявському районі греко-католицьких церков була більшість. У 1944 — 1949 роках після адміністративного переслідування їх закрили, після храми передали православним віруючим. Відродження УГКЦ почалося в 1990-і роки. У Голубиному кілька років громада чекала виділення невеликої земельної ділянки під будівництво храму, який звели за 5 років. Територія церковного подвір’я крихітна, відразу біля школи. Будівлі настільки щільно притиснуті один до одного, що церкву не вдалося сфотографувати з входу. А з тильної сторони знімок довелося робити, вибігаючи на асфальт, поки на секунду перервався потік машин.
Біля храму — скульптура Пресвятої Діви Марії, що характерно для католицьких і греко-католицьких храмів.
Школа 9-річна. У ній розмістився музей села. На фасаді укріплені меморіальні дошки в пам’ять про колишніх шкільних директорів — інтелігентів, етнографів, фольклористів.
Бачила, що деякі діти з Голубиного їздять на навчання у Сваляву. Хочу зазначити, що підростаюче покоління тут добре виховують, і в громадському транспорті дітвора місцем поступається.
Через дорогу — сільська амбулаторія з аптекою.
Чомусь на цій будівлі, а не на сільраді або клубі, встановлена пам’ятна таблиця про звільнення села від фашистів в 1944 році.
Таких табличок я бачила чимало в Закарпатті. Добре, що бережуть історію, не в кожному населеному пункті знають ці дати і тим більше позначають пам’ятними знаками.
Сільський магазин з усякою всячиною.
На згадку про загиблих під час Другої світової війни воїнів-односельчан встановлено пам’ятник з прізвищами героїв.
У будівлі сільської ради знаходиться пошта та інші установи, необхідні для життєустрою тритисячного сільського населення.
Не знаю, що зараз відбувається в сільських клубах, крім проведення нескінченних виборів. Виглядають такі осередки культури понуро і непривабливо.
Ось така невелика замальовка про Голубине, враженням про яке ділюся з вами.
Всі 3 легенди одна красивіша за іншу, і в усіх пернатий спосіб поштового зв’язку проживав в заплаві річки Пині, уздовж якої і розкинулося Голубине. У цих краях весь час переходиш через маленькі річечки, струмочки по містках, мостам — дерев’яним, кам’яним, залізним.
Навесні під час повені вся ця багаторукавна водна система стає некерованою і має властивість виходити з берегів. Багато в окрузі цілющих джерел з неймовірно смачною водицею. Найвідоміші — «Лужанська» і «Поляна Квасова», біля яких і розрослися нескінченні санаторії та пансіонати.
У селі 2 храми — православний і греко-католицький, обидва освячені на честь Успіння Божої Матері.
Увійти на територію Свято-Успенської православної церкви можна через надбрамну дзвіницю, пофарбовану в небесний колір.
Але вхід був закритий, я обійшла святиню тільки з одного боку, з іншого були будинки.
100 років тому в Свалявському районі греко-католицьких церков була більшість. У 1944 — 1949 роках після адміністративного переслідування їх закрили, після храми передали православним віруючим. Відродження УГКЦ почалося в 1990-і роки. У Голубиному кілька років громада чекала виділення невеликої земельної ділянки під будівництво храму, який звели за 5 років. Територія церковного подвір’я крихітна, відразу біля школи. Будівлі настільки щільно притиснуті один до одного, що церкву не вдалося сфотографувати з входу. А з тильної сторони знімок довелося робити, вибігаючи на асфальт, поки на секунду перервався потік машин.
Біля храму — скульптура Пресвятої Діви Марії, що характерно для католицьких і греко-католицьких храмів.
Школа 9-річна. У ній розмістився музей села. На фасаді укріплені меморіальні дошки в пам’ять про колишніх шкільних директорів — інтелігентів, етнографів, фольклористів.
Бачила, що деякі діти з Голубиного їздять на навчання у Сваляву. Хочу зазначити, що підростаюче покоління тут добре виховують, і в громадському транспорті дітвора місцем поступається.
Через дорогу — сільська амбулаторія з аптекою.
Таких табличок я бачила чимало в Закарпатті. Добре, що бережуть історію, не в кожному населеному пункті знають ці дати і тим більше позначають пам’ятними знаками.
Сільський магазин з усякою всячиною.
На згадку про загиблих під час Другої світової війни воїнів-односельчан встановлено пам’ятник з прізвищами героїв.
У будівлі сільської ради знаходиться пошта та інші установи, необхідні для життєустрою тритисячного сільського населення.
Не знаю, що зараз відбувається в сільських клубах, крім проведення нескінченних виборів. Виглядають такі осередки культури понуро і непривабливо.
Ось така невелика замальовка про Голубине, враженням про яке ділюся з вами.
Немає коментарів:
Дописати коментар