Антонівське, Веселе, Богданівка – подорож сільськими дорогами і електричкою

Фермерська праця і сільська ідилія приваблює не кожного українця. У сільську глибинку міський житель приїжджає на дачу або на риболовлю з шашликами. Немає супермаркетів, розваг, обмежене коло спілкування. Сьогодні я побачу, як живеться українським селам в Межівському районі Дніпропетровської області, проїхавши електричкою 2 зупиночних пункти і пройшовши пішки близько 14 кілометрів.

Антонівське. Зупинний пункт № 18. Приміський поїзд Авдіївка-Чаплине

Село Антонівське простягнулося вздовж залізниці біля зупинкового пункту № 18 на лінії Чаплине-Покровськ в 5 кілометрах від Межової.

Антонівське. Зупинний пункт № 18

3 паралельних вулиці — Шкільна, Степова і найдовша Центральна, колишня Леніна.

Антонівське. Вул. Центральна

Охайні будинки в оточенні чорнобривців і айстр. Йдеш сільською вулицею, всі вітаються, обмінюються добрими побажаннями, а незнайомому перехожому намагаються підказати і навіть пригостити осінніми плодами.

Антонівське. Вул. Центральна

Населення скорочується у віддалених від міста населених пунктах, і школи в процесі оптимізації закрилися. По дорозі я познайомилася з третьокласницею Настею, яка розповіла мені, що учнів з Антонівського в сусіднє Веселе возить жовтий автобус. Вчитися Насті легко і цікаво.

Спортивний майданчик на шкільному подвір'ї

У будівлі колишньої школи розмістилися бібліотека і кабінет лікаря.

Антонівське. Закрита школа

На шкільному подвір’ї встановлено спортивне та ігрове обладнання для сільської дітвори.

Антонівське. Спортивний і ігровий майданчики

Колодязь на вулиці для подорожнього завжди в радість і ознака того, що тут живуть добрі люди.

Антонівське. Колодязь

Не в кожному місті функціонують будинки культури, а в невеликому селі вже зранку відкриті двері сільського клубу, який тепер належить сільськогосподарському підприємству «Мрія».

Антонівське. Будинок культури «Мрія»

Аграрне підприємство спеціалізується на вирощуванні зернових і технічних культур, виробництві масла і муки. Адміністрація і склади «Мрії» розміщуються в Антонівському.

Антонівське. Сільськогосподарське підприємство «Мрія»

Побачити вогнище культури в селі не менш цікаво, ніж в місті.

Антонівське. Будинок культури «Мрія»

Для дозвілля селян придбані тенісний і більярдний столи, звукова апаратура, створена читальня з підбіркою газет і журналів.

У великому альбомі зібрані фотодокументи і спогади жителів села про Голодомор, звільнення від гітлерівської окупації, відновлення колективного господарства, трудові будні і свята в Антонівському. Оголошення запрошувало юних читачів на День книги, а для ветеранів праці готувалося привітання в День літньої людини. У вихідні проводяться заняття з бісероплетіння, на які прийшли моя знайома Настя з подругою і продемонстрували яскраві зразки прикладної творчості.

Антонівське. Будинок культури. Альбом села і вироби з бісеру

На території клубу створено майданчик для масових заходів і встановлено пам’ятник воїнам-односельчанам.

Антонівське. Майданчик для масових заходів

Імена 160 уродженців Антонівського, загиблих на фронтах Другої світової війни, увічнені на меморіальних дошках.

Антонівське. Пам'ятний знак воїнам-односельчанам

Від клубу до межі села Веселе — відстань 2,5 кілометра. Дорога з вибитим щебенем не сприяє швидкому просуванню.

Дорога Антонівське-Веселе

З південного боку розкинулись поля з дозрілим соняшником, над яким височить група скіфських могильників. Найвищий курган Могила Бугаєва виконує функцію геодезичного пункту «Олександрівка», але металева вишка на ньому зрізана.

Курган Могила Бугаєва. Геодезичний пункт «Олександрівка»

На узбіччі дороги залишилися сліди діяльності божевільних піроманів, які влаштували фаєр-шоу в посушливу погоду. Пожежами значно пошкоджені і знищені лісосмуги в районі Райполе і Підгороднього.

Балка Дубова. Сільськогосподарське поле

Вдалині видніється балка Дубова, а південна частина Веселого називається Дубово.

Веселе (Дубове). Вул. Київська

Приватний сектор на вулиці Київській прикрашений креативно і в національному дусі.

Веселе (Дубове). Вул. Київська

Село виникло в 1878 році, а будівництво залізниці стимулювало селян із старовинного запорізького поселення Іванівки переміститися ближче до магістралі.

Веселе. Вул. Українська. Житлові будинки

Веселе (Дубове). Вул. Київська

Зупинний пункт 347 кілометр відкрився в 1967 році стараннями ветерана війни І. Ф. Орищенка. Фронтовик повернувся в рідне село незрячим інвалідом і домігся створення платформи у Веселому, так як до сусідніх зупинок приміського поїзда було неблизько. У 2019 році вдячні односельці на честь Івана Филимоновича на павільйоні зупинного пункту встановили пам’ятну дошку.

Зупинний пункт 347-й км. Пам'ятна дошка І. Ф. Орищенку

Вулиця, що веде в центр села, носить ім’я лейтенанта Капустіна, який загинув у 23 роки при звільненні села в 1943 році.

Веселе. Вул. Капустіна. Пам'ятний знак лейтенанту Капустіну

Пам'ятний знак лейтенанту Капустіну на вулиці Капустіна

Вдалося побачити оригінальну табличку з назвою вулиці на будиночку з дерев’яними віконницями.

Веселе. Вул. Капустіна. Житловий будинок

І нешаблонні стовпи з зірочкою на спорожнілій садибі.

Веселе. Вул. Капустіна. Стовпчик

На цій вулиці розташовані фельдшерський пункт, дитячий садок, будинок культури, старостинський округ Межівського селищної ради.

Веселе. Старостинський округ

Веселе. Дитячий садок

Веселе. Будинок культури

Веселе. Фельдшерський пункт

Школа була відкрита в 1933 році і в перші роки в ній вчителював Є. С. Березняк, легендарний розвідник майор Вихор. Безперечно, що Герой України заслужив встановлення пам’ятного знака на фасаді школи. Пам’ятають веселівці свою землячку, вчителя Н. О. Кириченко (Костирю), Героя Соціалістичної Праці. Колишній учениці школи встановлено пам'ятну дошку.

Веселе. Шкільне подвір'я і спортивний майданчик

Не забуті імена воїнів-визволителів і 218 воїнів-односельчан, які не повернулися додому з фронту.

Веселе. Військовий меморіал

Страшне горе увірвалося в будинки трудівників-хліборобів в 1932-1933 роках після указів кремлівської верхівки.

Веселе. Пам'ятний знак жертвам Голодомору

У центрі села влаштований міні-ринок «Веселка» і з такою назвою працює продуктова крамниця.

Продуктова крамниця «Веселка»

Веселе. Ринок «Веселка»

Якщо збереглася бібліотека, значить в селі живуть люди, які полюбляють читання. Книжковий фонд Веселого розміщується в будівлі з півником на черепичному даху.

Веселе. Бібліотека

Церква Вознесіння Господнього займає приміщення перебудованого житлового будинку.

Веселе. Церква Вознесіння Господнього

Не всім установам вдалося вижити, а уціліла буква на вивісці нагадує, що в будівлі була лазня.

Веселе. Колишня лазня

Наступним пунктом подорожі буде сусідня Богданівка, до якої я буду добиратися спочатку електричкою, а потім пішки. На залізничну платформу приміський поїзд Авдіївка-Чаплине прибув о 10.55, і через 3-5 хвилини він мене домчав до зупинкового пункту Кирпичеве. Розглянути ЗП у мене буде більше часу на зворотному шляху, а поки мені потрібно було зорієнтуватися, як швидко дістатися до Богданівки.

Зупинний пункт Кирпичеве. Приміський поїзд Авдіївка-Чаплине

За порадою пасажира, що зійшов на ЗП Кирпичеве, не обов’язково йти по довгій дорозі, роблячи коло, можна пройти вздовж залізниці, згорнути на стежку в лісосмузі і відразу вийти на вулицю.

Залізнична платформа Кирпичеве

Цей дядечко, напевно, давно бачив стежку і не користувався таким варіантом заходу в село. Повертатися на вихідні позиції і втрачати час не хотілося, але в густій хащі лісосмуги не проглядалося жодного просвітку, а йти по щебеню залізничного насипу було непросто. Приблизно через метрів 900 стало зрозуміло, що залізнична колія відхиляється на північ, а мені потрібно повертати на південь, доведеться пробиратися через зарості нескінченної лісопосадки, інакше можна пройти Богданівку і вийти вже на наступному зупинному пункті. Стометрова перешкода з зелених насаджень здалася дрімучим лісом з поваленими деревами і колючими гілками.

Богданівка. Лісосмуга

Нарешті важкопрохідні хащі закінчилися, але за ними не було дороги, а відразу починалося поле. Довелося міряти глибину ріллі і рухатися на південний захід до села.

Богданівка. Сільськогосподарське поле

Богданівка заснована переселенцями з Іванівки на початку XX століття і зараз є центром сільської ради, в який входить Антонівське і ще 6 невеликих сіл.

Богданівка. Вказівники вулиць

Богданівка. Центр села

У будівлі сільської ради містяться фельдшерський пункт і поштове відділення.

Богданівка. Сільська рада, фельдшерський пункт, поштове відділення

Будинок культури з колонами на вході був закритий, незважаючи на вихідний день.

Богданівка. Будинок культури і ігровий майданчик

Перша школа в Богданівці була відкрита в 1932 році. Новий навчальний корпус відчинив свої двері в 1994 році і тепер в ньому разом зі школою міститься дитячий садок.

Богданівка. Школа

У вересні 1943 року до Богданівки увійшли ворожі танки, німецьке командування намагалося захопити Богданівку, Дубове (Веселе), Антонівське і станцію Межову. Через кілька годин в результаті боїв села були звільнені Червоною армією. Братська могила загиблих воїнів-визволителів знаходиться в сквері, в 1956 році на ній споруджений пам’ятник з фігурою солдата. На пам’ятних дошках увічнені імена червоноармійців і 170 воїнів-односельчан, які загинули на фронтах війни.

Богданівка. Військовий меморіал

В сквері встановлено пам'ятний знак жертвам Голодомору в хлібодарному краї.

Богданівка. Пам'ятний знак жертвам Голодомору

По дорозі з вибоїнами до зупинного пункту по трасі протяжністю трохи більше 2 кілометрів орієнтиром служив покажчик сільськогосподарського підприємства «Богданівське», колишнього колгоспу «Дружба», здалеку схожого на придорожній хрест.

Дорога з Богданівки до зупинного пункту і Межової

Покажчик сільськогосподарського підприємства «Богданівське»

Наприкінці вересня на полях зібрано врожай, а велика площа угідь розорана під озимі, зяб і до весняної сівби.

Богданівка. Сільськогосподарське поле

Нарешті побачила залізничний переїзд і колодязь біля нього, правда, водяна свердловина виявилася пересохлою і без відра.

Залізничний переїзд і пересохлий колодязь

Залізничний переїзд і пересохлий колодязь

Прибуття приміського поїзда Чаплине-Авдіївка очікувалося о 13.05 і у мене в запасі залишалося ще 25 хвилин. Зберігачі залізничної історії знають, що при проектуванні залізниці Гришине (Покровськ) — Рівне планувалося будувати дорогу не від Гришиного, а від Кирпичеве. Але делегація з місцевих старшин, торговців і сільських старост була проти будівництва, мотивуючи це не чисельним населенням і безводною місцевістю.